Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №201/8595/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1582/26 Справа № 201/8595/25 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 07 жовтня 2025 року про закриття провадження, у складі судді Антонюка О.А., у цивільній справі № 201/8595/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, –

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась через суд із позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , на предмет розірвання шлюбу, посилаючись на те, що сторони уклали шлюб у 1985 році. Однак, рішення про розлучення сторони прийняли давно та потягом останніх років разом не мешкають через погіршення між ними стосунків, несумісність характерів та різних поглядів на життя, що призвело до постійних сварок та до припинення між ними фактичних шлюбних відносин. Позивач зазначає, що шлюб з відповідачем має суто фіктивний характер, оскільки фактично припинив своє існування, що свідчить про те, що сім`я розпалась остаточно. Збереження зареєстрованого шлюбу буде суперечити інтересам позивача та відповідача. Добровільно розірвання шлюбу через відділ ДРАЦС не було вирішено, однак відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу.

Ухвалою Соборного районного суду м. Дніпра від 07 жовтня 2025 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу закрито, у зв`язку з відсутністю спору, на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України (а.с. 37,38).

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала у жовтні 2025 року апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що подружжя неповнолітніх дітей не має, однак, в силу ст. 110 Сімейного кодексу України, одним з подружжя може бути поданий позов про розірвання шлюбу через суд, якщо інший з подружжя не заперечує проти такого розірвання, але ухиляється від подання спільної заяви до органів РАЦС. Скаржник наголошує, що відповідач не виявив бажання подати спільну заяву про розірвання шлюбу до органів РАЦС, що унеможливлює розірвання їх шлюбу в інший як судовий спосіб. Наголошує, що суд першої інстанції не забезпечив своєю ухвалою захисту прав та інтересів ОСОБА_1 та фактично усунувся від розгляду справи по суті. Висновки суду про відсутність спору є передчасними та помилковими, адже, хоча подружжя і не має неповнолітніх дітей та відповідачем визнані її позовні вимоги, однак, останній не бажає подання спільної заяви до органів РАЦС, що порушує її права та інтереси бути розлученою з відповідачем. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, позбавив скаржника до доступу до правосуддя, що суперечить положенням ст. 55 Конституції України та ст. 6 Ковенції про зазист прав людини та основоположних свобод (а.с. 41-46).

ОСОБА_2 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції — скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, з наступних підстав.

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказане позивачем у її позові не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, оскільки, дійсно позивач у позовній заяві зазначає, що сторони разом не мешкають, спільних неповнолітніх дітей не мають, сім`я розпалась, стало питання про розлучення, відповідач проти розірвання шлюбу заперечує, добровільно вказане питання через відділ ДРАЦС не вирішено. Також суд першої інстанції відзначив, що з наданої суду заяви відповідача про згоду з позовом, і це спростовано матеріалами справи, зараз не підтверджується твердження позивача, що відповідач не погоджується з позовом. Навпаки, відповідач не розуміє, чому позивач звернувся до суду з даним позовом, а не врегулював це питання в досудовому порядку, адже перешкоджаючих підстав для досудового врегулювання спору в добровільному порядку позивачем не здійснено, вирішення якого не привело б до фактично виникнення спору. За відсутності спільних неповнолітніх дітей і спору щодо розлучення вказані питання по закону вирішуються в іншому передбаченому законом порядку шляхом звернення з відповідною заявою до відповідного відділу ДРАЦС, що є підставою для застосування п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з такими висновками суду, зважаючи на наступне.

Так, колегією суддів встановлено, що 17 листопада 1985 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб у м. Жданов Донецької області, де після укладення шлюбу подружжя має спільне прізвище ОСОБА_4 , що підтверджується з наданим у копії свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.15).

З наданого у копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 15 листопада 2001 року Жовитневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8-13), колегією суддів встановлено, що подружжя має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на дату подання позову є повнолітнім.

14 серпня 2025 року відповідач ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав суду заяву про розгляд позовної заяви без його участі, в якій повідомив, що прибути в судове засідання не видається можливим, однак, позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення (а.с.30).

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції безпідставно зазначив у своїй ухвалі про те, що відповідач не розуміє, чому позивач звернулася до суду з даним позовом, а не врегулювала це питання в досудовому порядку, адже перешкоджаючих підстав для досудового врегулювання спору в добровільному порядку позивачем не здійснено, вирішення якого не привело б до фактично виникнення спору.

Такі встановлені судом першої інстанції фактичні обставини не підтверджені матеріалами справи, не несуть під собою жодного змісту та не відповідають волі сторін, яка виявлена ними у своїх заявах з процесуальних питань.

Колегія суддів, приймаючи до уваги доводи скаржника щодо помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність спору, вважає за необхідне наголосити, що визнання відповідачем позову не свідчить про відсутність такого спору, адже, за вимогами п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України, регламентовано право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. При цьому судом першої інстанції не встановлено обставин, за яких не було підстав у позивача звертатись до суду з даними вимогами.

Також належить наголосити, що відповідно до ч. 1ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Разом з цим колегія суддів відзначає, що вказання в ухвалі суду першої інстанції про те, що закриття провадження не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, є безпідставним та не узгоджується з матеріалами справи, адже відсутність розгляду справи по суті позовних вимог є порушенням прав одного з подружжя, який звертається з позовом до суду.

За таких обставин, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 статті 255 ЦПК України, не дослідивши достеменно та всебічно предмету цього позову, не встановивши фактичні обставини справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи, що призвело до постановлення помилкової ухвали, знайшли своє підтвердження, а у суду першої інстанції не було достатніх підстав для застосування п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасування на підставі ст. 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 07 жовтня 2025 року — скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21” січня 2026 року.

Повний текст постанови складено “29” січня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: Т.П. Красвітна

М.О.Макаров