Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №500/5021/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5021/24 пров. № А/857/31716/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Подлісною І.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у виплаті йому суми пенсії в розмірі 34868,92 грн, що підлягала виплаті ОСОБА_2 , після здійсненого їй перерахунку пенсії на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі №500/1672/23, і залишилася недоодержаною у зв`язку з її смертю та зобов`язати відповідача здійснити виплату йому суму пенсії в розмірі 34368,92 грн, що підлягала виплаті ОСОБА_2 , після здійсненого їй перерахунку пенсії на виконання вищевказаного рішення суду від 22.05.2023, і залишилася недоодержаною у зв`язку з її смертю.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням суду від 22.05.2023 у справі №500/1672/23 ГУ ПФУ було зобов`язано здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату основного розміру пенсії ОСОБА_2 виходячи з грошового забезпечення її померлого чоловіка ОСОБА_3 , зазначеного у довідці №11/1/2868 від 10.03.2023 виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане рішення суду виконане в межах повноважень, ОСОБА_2 нараховано доплату пенсії в сумі 34368,92 грн за період з 01.04.2019 по 30.06.2023. Зазначене рішення суду внесено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Вказує, що на сьогоднішній день здійснюється погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, за відповідною бюджетною програмою.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі №500/1672/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_2 , внаслідок чого їй була нарахована доплата пенсії за період з 01.04.2019 по 30.06.2023 в сумі 34368 грн. 92 коп. Виплата нарахованої суми доплати мала бути здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 14.09.2023 року Вишнівецькою селищною радою Кременецького району Тернопільської.

За життя виплата нарахованої ОСОБА_2 сума доплати пенсії за період з 01.04.2019 по 30.06.2023 в сумі 34368 грн. 92 коп. ГУ ПФУ в Тернопільській області не здійснена.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 26.10.1973р. міським бюро ЗАГС м.Тернополя ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_2 .

З приводу виплати вищевказаних коштів, позивач 24.01.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області з заявою про виплату нарахованої, але недоодержаною пенсії у зв`язку зі смертю його матері ОСОБА_2 .

Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 14.02.2023 повідомило про відмову йому у виплаті вказаних коштів, зазначивши при цьому, що у разі смерті заявника вищевказане рішення суду може бути повторно подано на виконання спадкоємцем разом з ухвалою суду про заміну сторони її правонаступником. До листа відповідач додав копію Розрахунку на доплату пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 по 30.06.2023 в сумі 34368 грн. 92 коп.

Не погодившись із протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови позивачу у виплаті вказаних коштів, він звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на одержання суми пенсії, що підлягали виплаті його матері, і які залишилися недоодержаними у зв`язку з її смертю. Натомість відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті суми недоодержаної пенсії, діяв протиправно та всупереч нормам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»№1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Згідно ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262), суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Згідно ч.3 ст.61 Закону №2262, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Такий підхід до врегулювання спірних правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного осіб, для яких спільно з отримувачем цих сум, які є доходом сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 по справі №200/10269/19-асформульовано висновок, відповідно до якого, у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч.1 ст.52 Закону №1058 та ч.1 ст.61 Закону №2262, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч.2 ст.52 Закону №1058), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.

Вказаний висновок сформований Верховним Судом у постанові від 06.04.2022 по справі №200/10136/20-а.

За таких підстав, з огляду на приписи ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», позивач має право на отримання нарахованої на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1672/23 від 22.05.2023, але не виплаченої його матері ОСОБА_2 , суми пенсії.

При цьому, оскільки позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про виплату нарахованої ОСОБА_2 , але неодержаної суми пенсії, протягом шести місяців після її смерті, тобто в межах строку, встановленого ч. 3 ст. 61 Закону України №2262-ХІІ, у відповідача відсутні підстави для відмови позивачу у виплаті суми пенсії, що підлягала виплаті ОСОБА_2 , і залишилася недоодержаною у зв`язку з її смертю.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про те, що позивач не є стягувачем по справах №500/1672/23 є необгрунтованими, оскільки правовідносини щодо виплати суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців і залишилися недоодержаними у зв`язку з її смертю, є відмінними від правовідносин, які виникають у ході виконання судових рішень.

Додатково колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання спірних сум пенсії є законними сподіваннями, оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Таке майнове право підпадає під поняття майно у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), а відмова відповідача є втручанням в право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справ «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року по справі №500/5021/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук