Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №260/8618/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8618/24 пров. № А/857/18405/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (головуючий суддя: Іванчулинець Д.В., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) в Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_1 , 09.12.2024, через засоби поштового зв`язку, звернулася в суд з позовом, просила визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 041451 від 24.07.2024 винесену відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Держаної служби з безпеки на транспорті про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп.

Обґрунтовує позов тим, що вважає оскаржувану постанову протиправною, з огляду на те, що у ній вказано, що перевізником є ФОП ОСОБА_1 . Однак, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агофірма «Орлівщина» та ОСОБА_1 укладений договір оренди. Відповідно до вказаного договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування автомобіль для використання за цільовим призначенням до 31.12.2025. Також між Орендодавцем та Орендарем був укладений акт прийому-передачі транспортного засобу. Оскільки перевезення здійснювалось Агофірмою «Орлівщина», то тільки вона могла вчинити правопорушення, передбачене абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» і адміністративно-господарський штраф міг бути застосований виключно до перевізника - Агофірми «Орлівщина», а не до власника автомобіля.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції неповно досліджено докази у справі та не встановлено усіх обставин справи.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт вказує, що положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а на водія – пред`явлення для перевірки відповідних документів. Апелянт вказує, що оскільки будь-яких належних та допустимих доказів про те, що на момент перевірки суб`єктом відповідальності була інша особа, та про те, що вказаний транспортний засіб не був у користуванні позивача, не надано та матеріали справи відповідних доказів не містять, а тому позивача правомірно притягнуто до відповідальності.

У відповідності до ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за порушення ст. ст. 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. На думку суду першої інстанції, сама по собі належність на праві власності тягача та причіпа позивачу, не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажів на замовлення та, що він є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ. Оскільки, 31 січня 2020 року між гр. ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Орлівщина» був укладений договір оренди № б/н транспортного засобу марки “DAF”, ідентифікаційний номер (VIN) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , а тому в межах спірних правовідносин автомобільним перевізником є саме ТОВ «Агрофірма «Орлівщина», а не ОСОБА_1 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21 червня 2024 року під час проведення перевірки на автошляху М-30, Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине, 949 км. + 826 м. співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області був зупинений і перевірений транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_2 , причіп ОДАЗ номерний знак НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія та номер НОМЕР_4 , виданого 30.08.2018 року ТСЦ 2143.

В результаті перевірки був складений акт № AP039547 від 21 червня 2024 року, яким встановлено, що вищевказаним автотранспортним засобом керував водій ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_5 видане 02.11.2017, а також вказано порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказ МТЗУ № 385, а саме при перевезені вантажу відсутній протокол перевірки та адаптації тахографів для транспортного засобу. У акті зазначений перевізник ТОВ «Агрофірма «Орлівщина», код ЄДРПОУ 36933901. Водій від пояснень та підписувати акт відмовився.

Актом зафіксовано порушення, відповідальність за які передбачена абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.

Розгляд справи про порушення відбувся 24 липня 2024 року, в результаті якого Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було винесено постанову про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу № ПШ041451.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернулася до суду з метою її скасування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини 7 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини 14 статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до положень статті 48 Закону № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення перевезень вантажу у внутрішньому сполученні.

Аналіз вказаних положень Закону № 2344-ІІІ надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

До переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством, пункт 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385, відносить, зокрема, в спірному випадку, протокол перевірки та адаптації тахографа до т/з.

Отже, непред`явлення водієм протокол перевірки та адаптації тахографа до т/з інспекторам Державної служби України з безпеки на транспорті під час проведення рейдової перевірки є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином у статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, вказав, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 280/2150/23 на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Вирішуючи питання правильності визначення саме позивачки, як власника транспортного засобу, автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-ІІІ та накладення на нього адміністративно-господарського штрафу, суд апеляційної інстанції враховує, що в розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

У справі, що розглядається, позивачка є власником транспортного засобу, який перевірявся відповідачем, що підтверджено долученими до матеріалів справи документами та не заперечується сторонами.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14 жовтня 1997 року, визначено: перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Отже, при наданні послуги перевезення вантажу обов`язково повинна оформлятися товарно-транспортна накладна (ТТН).

Як видно з матеріалів справи, під час проведення перевірки водієм було надано накладну від 21 червня 2024 року, де АФ «Орлівщина» є вантажовідправником та вантажоотримувачем, без статусу автомобільного перевізника.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 60 Закону № 2344-III.

Відповідно до статті пункту 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що, враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, не можна залишити поза увагою перевірку підстав передачі позивачкою транспортного засобу у користування.

Аргументуючи протиправність винесення оскаржуваної постанови, позивачка долучила до матеріалів справи копію договору оренди № б/н від 31.01.2020 транспортного засобу марки “DAF”, ідентифікаційний номер (VIN) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передає, а ТОВ «Агрофірма «Орлівщина» приймає в тимчасове платне користування автомобіль для використання за цільовим призначенням. Термін оренди – до 31.12.2025. Також, між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Орлівщина» був укладений акт приймання-передачі.

Однак, відповідно до частини 2 статті 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки наданий позивачкою договір найму (оренди) транспортного засобу № б/н від 31.01.2020 нотаріально не посвідчений, що має наслідком нікчемність такого в силу закону, тому такий неможливо враховувати для з`ясування питання щодо автомобільного перевізника в цій справі, такий не приймається в якості належного доказу передачі вищезазначеного транспортного засобу позивачкою в тимчасове платне користування третьої особи.

Не надано позивачкою і рішення суду, яким такий договір визнано дійсним, як це передбачено частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України.

Окрім цього, відповідно до абзацу 6 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Згідно з пунктом 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом МВС України № 379 від 11.08.2010, якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Таким чином, оскільки в силу приписів статті 48 Закону № 2344-III для автомобільного перевізника документом для здійснення внутрішніх перевезень є документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, за встановлених обставин та зазначеного нормативно-правового регулювання, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що належними та достатніми доказами не підтверджено, що тягач марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вибував з володіння позивачки, інших доказів знаходження вищезазначеного транспортного засобу в тимчасовому платному користуванні третьої особи позивачкою не надано, а тому відповідачем правомірно та обґрунтовано застосовано до позивачки адміністративно-господарський штраф за оскаржуваною постановою.

До того ж, позивачка не надала договору оренди (найму) причепа ОДАЗ номерний знак НОМЕР_3 , яким також здійснювалось перевезення вантажу, що теж спростовує аргументи позивачки про те, що перевізником було ТОВ «Агрофірма «Орлівщина».

При цьому, не перебування водія ОСОБА_2 у трудових відносинах з ОСОБА_1 не спростовує вказаних висновків суду апеляційної інстанції.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд апеляційної інстанції враховує передусім те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, застосовується до автомобільних перевізників, однак належними та допустимими доказами не підтверджено юридичного факту передання позивачкою транспортного засобу з причепом в оренду зазначеному вище товариству, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачка у спірних відносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III та відсутні правові підстави для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 317 КАС України, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 260/8618/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною і скасування постанови відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська