Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №500/5576/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5576/25 пров. № А/857/41250/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 500/5576/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державної казначейської служби України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії

(головуючий суддя першої інстанції – Мартиць О.І., місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повного тексту- 01.10.2025),-

В С Т А Н О В И В :

26 вересня 2025 року через представника - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

визнати протиправними та скасувати накази керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 №448 від 28.07.2025, №471 від 01.08.2025 та №506 від 05.08.2025;

визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо затримання позивача 24.07.2025 та позбавлення свободи в період з 27.07.25 по 06.08.2025;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно із повісткою від 06.08.2025;

стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 50000 гривень заподіяної моральної шкоди.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що необґрунтовано перешкоджає подальшому провадженню у справі через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суть доводів апелянта зводиться до того, що позивачем у справі №500/5576/25 не оскаржується власне затримання чи позбавлення свободи працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , а оскаржуються дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо затримання позивача та позбавлення його свободи, які відбулись в минулому.

Вимога про визнання протиправними вказаних дій спрямована на оцінку законності та обґрунтованості поведінки посадових осіб відповідача у співвідношенні з вимогою про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди такими діями відповідача.

У відповідності до ст. 19 КАС України такі вимоги підсудні адміністративним судам.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції позовну заяву повернув з тих підстав, що вимога позивача про визнання протиправними дій щодо затримання позивача та позбавлення свободи не підлягає розгляду Тернопільським окружним адміністративним судом ні в адміністративному, ні в кримінальному порядку. Отже, оскільки частиною четвертою статті 172 КАС України визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, то наявні підстави для повернення позовної заяви позивача.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції передчасними з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

За приписами частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вимог частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5).

Згідно з частиною першою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас, право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також частиною першою статті 21 КАС України.

Отже, зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.

Під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Таким чином, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (пункт 23 частини першої статті 4 КАС України).

Як уже зазначалось апеляційним судом вище, ухвалюючи судове рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо затримання позивача та позбавлення свободи не підлягають розгляду Тернопільським окружним адміністративним судом ні в адміністративному, ні в кримінальному порядку.

Суд першої інстанції також зазначає, що позивачем оскаржуються дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо затримання позивача та позбавлення його свободи, а стосовно вказаних обставин розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025211040001533, що підтверджується витягом з ЄРДР від 02.09.25. Крім того, зазначає суд, оскарження неправомірного затримання і позбавлення свободи здійснюється в порядку ст. 206 КПК України та 267 КУпАП, а не в порядку КАС України.

Відповідно, оскільки частиною четвертою статті 172 КАС України визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, то суд вважав наявні підстави для повернення позовної заяви позивача.

Апеляційний суд зауважує, що наведений вище висновок суду першої інстанції є невірним та передчасним з огляду на наступне.

У цій справі позивачем оскаржуються рішення та дії відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема накази керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 №448 від 28.07.2025, №471 від 01.08.2025 та №506 від 05.08.2025; дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо затримання позивача 24.07.2025 та позбавлення свободи в період з 27.07.25 по 06.08.2025 та дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно із повісткою від 06.08.2025.

Крім цього, як наслідок просить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 50000 гривень заподіяної моральної шкоди.

Тобто, у цій справі вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій та стягнення моральної, завданої такими діями відповідача пов`язані з діями відповідача щодо мобілізації позивача та спрямовані на оцінку законності та обґрунтованості таких дій посадових осіб відповідача у співвідношенні з вимогою про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди такими діями відповідача.

Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо факту незаконного затримання позивача та позбавлення його свободи працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 не перешкоджає оскарженню позивачем відповідних дій відповідача в порядку КАС України, оскільки за результатами розгляду кримінального провадження, у разі встановлення вини окремих посадових осіб у вчиненні відповідного злочину відносно позивача, такі особи зазнають кримінального покарання, а в порядку КАС України будуть оцінюватись дії суб`єкта владних повноважень на предмет законності у співвідношенні з вимогою про відшкодування моральної шкоди.

Водночас судом першої інстанції вказаним обставинам належна оцінка не надана та такі не були належим чином перевірені.

Крім цього, наведений вище висновок суду першої інстанції на стадії прийняття позовної заяви є передчасним.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що дії та рішення уповноважених осіб, щодо адміністративного затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, та можуть бути оскаржені до суду шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду як адміністративного суду, - в даному випадку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

В контексті спірних правовідносин слід наголосити, що як складання протоколу, так інші дії поліцейського щодо застосування спеціальних засобів під час виконання повноважень щодо оформлення матеріалів адміністративного правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно позивача ОСОБА_1 , зокрема про адміністративне затримання, складання протоколу про адміністративне правопорушення чи будь – які інші дії, оцінка яким може бути надана при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Наведене свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції про застосування до позовної заяви наслідків, передбачених ч. 4 ст. 172 КАС України, оскільки відповідно до частин вказаної норми не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку щодо порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог та про наявність підстав для застосування частини 4 статті 172 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про повернення позовної зачяви є передчасним.

Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 364, 366 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №500/5576/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин