Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №140/1678/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/1678/25 пров. № А/857/20736/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Каленюк Ж.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

18 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство «Інфоресурс», в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невнесення виправлення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО) в частині відомостей відносно ОСОБА_1 про послідовність здобуття ним освіти в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII «Про освіту» (далі – Закон №2145-VIII); зобов`язати внести виправлення в ЄДЕБО в частині відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII при поточному здобутті ним на денній формі навчання освіти рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування» у Відокремленому структурному підрозділі «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII вказати «Так, не порушує».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови ОСОБА_1 внести зміни у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти про послідовність здобуття вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Зобов`язано Міністерство освіти і науки України вжити заходів для відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

29 квітня 2025 року до Волинського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача – адвоката Солдаткіна О.С. про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь позивача ОСОБА_1 8000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. В задоволенні решти вимог заяви про розподіл та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), час, який об`єктивно мав бути витрачений адвокатом на надання послуг (підготовка позовної заяви та відповіді на відзив, зміст якої дублював доводи позовної заяви), та їх обсяг, заперечення іншої сторони щодо співмірності розміру витрат, заявлених до відшкодування, виходячи із принципів обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, Міністерство освіти і науки України подало апеляційну скаргу, в якій просило змінити додаткове рішення, а саме в резолютивній частині розмір витрат на професійну правничу допомогу зменшити на 1000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване додаткове рішення є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, зазначає, що задоволені судом першої інстанції витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00 грн є завищеними, їх розмір не є співмірним із складністю справи, оскільки підготовка позовної заяви у цій справі не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи. Вважає, що наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу ще на 1000 грн.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Вказує, що апеляційна скарга відповідача не містить конкретних заперечень проти обсягу або характеру наданих послуг, натомість містить лише загальне твердження про нібито «завищення» суми.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду першої інстанції надано такі документи: копію договору про надання професійної правової допомоги від 27 січня 2025 року №27/01, укладеного ОСОБА_1 з адвокатом Солдаткіним О.С.; ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1823042, який виданий на підставі вказаного договору адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально; додаток № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 27 січня 2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 140/1678/25, рахунок на оплату від 27 січня 2025 року № 1-27/01/2025, акт приймання-передачі грошових коштів від 27 січня 2025 року 2-27/01/2025.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року, від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18 серпня 2022 року у справі №540/2307/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду першої інстанції надано такі документи: копію договору про надання професійної правової допомоги від 27 січня 2025 року №27/01, укладеного ОСОБА_1 з адвокатом Солдаткіним О.С.; ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1823042, який виданий на підставі вказаного договору адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально; додаток № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 27 січня 2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 140/1678/25, рахунок на оплату від 27 січня 2025 року № 1-27/01/2025, акт приймання-передачі грошових коштів від 27 січня 2025 року 2-27/01/2025.

За змістом пунктів 1.1, 3.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 27 січня 2025 року №27/01 предметом договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів; розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу допомогу про порядок розрахунків, визначаються сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору; така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Додатком №1 від 27 січня 2025 року до договору сторони визначили, що розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги (супровід у суді першої інстанції справи про визнання протиправною бездіяльності Міністерства освіти і науки України щодо невнесення виправлення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО) в частині відомостей відносно ОСОБА_1 про послідовність здобуття ним освіти в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII «Про освіту») становить 8000,00 грн, який клієнт повинен оплатити протягом 2 днів з дня виставлення рахунку на оплату в готівковій/безготівковій формі (за вибором клієнта).

Детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі №140/1678/25 підтверджується, що адвокатом Солдаткіним О.С. надані послуги з підготовки позовної заяви, відповіді на відзив та заяви про ухвалення додаткового рішення.

Актом приймання-передачі грошових коштів від 27 січня 2025 року 2-27/01/2025 підтверджено отримання адвокатом від позивача 8000,00 грн згідно з договором про надання професійної правової допомоги від 27 січня 2025 року №27/01 та рахунком на оплату від 27 січня 2025 року №1-27/01/2025.

Суд першої інстанції, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), час, який об`єктивно мав бути витрачений адвокатом на надання послуг (підготовка позовної заяви та відповіді на відзив, зміст якої дублював доводи позовної заяви), та їх обсяг, заперечення іншої сторони щодо співмірності розміру витрат, заявлених до відшкодування, виходячи із принципів обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на правничу допомогу, прийшов до висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання такого висновку помилковим чи неправильним, оскільки скаржником в апеляційній скарзі не спростовано неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю справи; часом, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви; обсягом наданих адвокатом послуг.

Колегія суддів також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, а додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі № 140/1678/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

В. В. Ніколін