Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №380/13675/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 19 січня 2026 р.

Справа: №380/13675/25

Суддя: Кухтей Руслан Віталійович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/13675/25 пров. № А/857/53226/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

за участі секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Крутько О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР, відповідач), в якому просило скасувати постанову державного виконавця ВПВР ВП №76558032 від 26.06.2025 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ГУ ПФУ задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі №380/23319/23, доплату за період з липня 2021 року по лютий 2022 року обчислено в розмірі 20230,40 грн, згідно покладених судом зобов`язань, а саме : здійснити перерахунок пенсії з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, без обмеження максимальним розміром, до зміни правового регулювання виплати пенсії. Оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду №380/8084/25 не містить кінцевої дати виплати пенсії у вказаному розмірі, нарахування здійснено згідно чинного законодавства яке діяло станом на час проведення перерахунку. Відсутність в судовому рішенні кінцевої дати виплати пенсії, не породжує у відповідача обов`язку довічно здійснювати виплату пенсії, в розмірах, встановлених на виконання судового рішення.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, представницю позивача Процик Г. М., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного

З матеріалів справи видно, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі №380/23319/23 зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн з дати припинення її виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб” без обмеження максимальним розміром пенсії, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.

06.02.2024 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі.

У порядку примусового виконання виконавчого листа старший державний виконавець ВПВР відкрив виконавче провадження ВП №76558032 від 18.11.2024.

Старший державний виконавець ВПВР направив на адресу ГУ ПФУ вимогу № 33818 від 12.12.2024 про надання інформації стосовно виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2023 по справі №380/23319/23.

Листом №1300-5308-5/209043 від 24.12.2024 ГУ ПФУ повідомило про виконання рішення суду по справі №380/23319/23.

Старший державний виконавець ВПВР прийняв постанову від 28.01.2025 ВП №76558032 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі №380/2746/25 у задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ у Львівській області до ВПВР (з участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 ) про скасування постанови ВП №76558032 від 28.01.2025 про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2025 апеляційну скаргу ГУ ПФУ було залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі №380/2746/25 - без змін.

Старший державний виконавець ВПВР направив на адресу ГУ ПФУ вимогу №12765 від 11.06.2025 про надання інформації стосовно виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2023 по справі №380/23319/23.

Листом №1300-5308-5/80614 від 13.06.2025 ГУ ПФУ повідомило про виконання рішення суду по справі №380/23319/23 та вказало, що проведено перерахунок та виплату пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”, без обмеження максимальним розміром пенсії, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум. З 01.03.2024 загальний розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 23610,00 грн. Доплата пенсії на виконання рішення суду за період з 01.07.2021 по 28.02.2022 становить 20230,40 грн та буде виплачена після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України.

Старший державний виконавець ВПВР прийняв постанову ВП №76558032 від 26.06.2025 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн.

Вважаючи оспорювану постанову протиправною, ГУ ПФУ звернулося до адміністративного суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції вказав, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що перерахована на виконання рішення суду пенсія ОСОБА_1 здійснюється без застосування обмежень максимальним розміром пенсії з урахуванням доплати 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021. Отже, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ на момент прийняття оспорюваної постанови неналежно виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом дев`ятим частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404 передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частина четверта статті 19 Закону №1404 зобов`язує сторони виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.8 ст.19 Закону №1404).

Відповідно до абз.1 ч.6 ст.26 Закону №1404, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Частиною другою статті 63 Закону №1404 визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно ч.3 ст.63 Закону №1404, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, передбачена статтею 75 наведеного Закону. За цією нормою, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Виходячи з аналізу приведених вище норм, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов`язаний вчинити дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу.

Відповідно до ст.75 Закону №1404, підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання у встановлений виконавцем строк рішення без поважних причин.

Поважними в розумінні норм Закону №1404 можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Колегія суддів звертає увагу, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Водночас, обов`язковою умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У свою чергу, обов`язковою умовою для накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі є встановлення факту повторного невиконання рішення без поважних причин.

Як видно з матеріалів справи, згідно копії перерахунку пенсії ОСОБА_1 йому нараховано суму доплати 2000 грн за період липень 2021 - лютий 2022 року в загальному розмірі 20230,40 грн.

У подальшому, позивачу здійснено перерахунок пенсії на виконання рішення суду.

Разом з тим, з січня 2024 року виплату пенсії ОСОБА_1 обмежено максимальним розміром.

Колегія суддів наголошує, що підставою для прийняття оспорюваної постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі (10200 грн) є встановлення державним виконавцем станом на 13.06.2025 факту повторного невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2023 по справі №380/23319/23 у строк, встановлений постановою про накладення штрафу від 28.01.2025 ВП №76558032 про накладання штрафу у розмірі 5100, 00 грн, без поважних причин.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що перерахована на виконання рішення суду пенсія ОСОБА_1 здійснюється без застосування обмежень максимальним розміром пенсії з урахуванням доплати 2000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”.

При цьому, постанова про накладення штрафу в розмірі 5100 грн є чинною, доказів про виконання цієї постанови боржником не надано, причин, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення не зазначено і судом не встановлено.

Виходячи із системного аналізу правових норм та обставин даної справи, а також з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів про вчинення дій на виконання постанови державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 5100 грн ГУ ПФУ щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2023 по справі №380/23319/23, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оспорюваної постанови.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року по справі №380/13675/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 28.01.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua