Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №560/7531/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/7531/25

Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.

Суддя-доповідач: Капустинський М.М.

29 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В :

у травні 2025 року Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу в сумі 7246,46 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кошти у рахунок погашення податкового боргу в сумі 7246 (сім тисяч двісті сорок шість) грн. 46 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає про перебування земельної ділянки в оренді іншого суб`єкта господарювання, який відповідно і повинен сплачувати нараховані грошові зобов`язання.

Вказує, що матеріалами справи підтверджено, що: земельна ділянка кадастровий №6824783000:03:012:0080; перебувала у довгостроковій оренді ТОВ «Україна 2001»; договір оренди був зареєстрований у встановленому на той час порядку та був чинним до 18.09.2022 року; орендар фактично користувався землею та отримував дохід. Наявність або відсутність запису в Державному реєстрі речових прав після 01.01.2013 не впливає на чинність договору, укладеного та зареєстрованого раніше, що прямо підтверджено листом Держгеокадастру.

Таким чином, власник земельної ділянки не є платником МПЗ, якщо фактичне користування та економічна вигода належали орендарю. Натомість суд не виконав обов`язку щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи, чим порушив принципи адміністративного судочинства, зокрема: ст.2 КАСУ - завдання адміністративного судочинства; ст.6 КАСУ - забезпечення законності; ст.9 КАСУ - активна роль суду у з`ясуванні обставин.

Вважає, що неврахування судом наведених доказів та реальних обставин справи свідчить про поверховий і формалізований підхід, що стало наслідком необґрунтованого задоволення позову.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що податковий борг ОСОБА_1 утворився внаслідок несплати в установлені законодавством строки узгоджених сум грошових зобов`язань по земельному податку з фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що сплачується фізичними особами, на підставі податкового повідомлення-рішення №502440-24/22-17 від 31.07.2023 на суму 3623,23 грн., №713498-24/22-17 від 23.05.2024 на суму 3623,23 грн.

Зазначене слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України на платників податків покладено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення рішення.

Згідно із п.58.1., п.58.2., 58.3. ст.58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу.

Згідно з п.42.2. ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Положеннями п.14.1.175 ст.14 ПК України податковим боргом вважається сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з положенням п.41.1, 41.2 ст.41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи. Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Згідно з п.п.20.1.34. п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з п.95.3 ст.95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), Суд при вирішенні справи зобов`язаний з`ясувати всі обставини у справі, надати їм належну правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок.

Водночас, судом досліджено надані докази щодо отримання ОСОБА_1 доходу від земельних ділянок, що слугували підставою нарахування податкового боргу в сумі 7246 (сім тисяч двісті сорок шість) грн. 46 коп., а саме: Акт №1 від 20.06.2025 року комісії жителів села Карабіївка; Лист від ТОВ «Україна 2001» 1103/2 від 11.03.2024 року, відповідно до якого ТОВ «Україна 2001» визнає факт користування ділянками з 2011 по 2023 рік.; Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору.

Колегія суддів зауважує, що встановлені обставини вказують на відсутність фактичного отримання доходу відповідачем, як фізичною особою, а отже, відсутність об`єкта оподаткування.

Водночас, судом встановлено, що відповідно до довідки від ТОВ «Україна 2001» №303 від 19.02.2025 року, довідки ТОВ «Україна 2001» №289 від 16.02.2024 року підтверджується, що саме ТОВ «Україна 2001» було користувачем вказаних земельних ділянок.

Відповідно до ст.4.1.4 ПК України, принцип обґрунтованості податкових зобов`язань вимагає: «Усі податкові зобов`язання мають бути обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і не можуть базуватись на припущеннях або формальних ознаках.»

Пункт 2 ст.77 КАС України визначає, що: «Обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такий суб`єкт.»

Отже, у даному випадку ГУ ДПС у Хмельницькій області не надало доказів, які підтверджували б, що ОСОБА_1 особисто оброблялися земельні ділянки чи отримувався дохід з них, тоді як третя особа фактично визнає використання землі.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що: земельна ділянка кадастровий №6824783000:03:012:0080 перебувала у довгостроковій оренді ТОВ «Україна 2001»; договір оренди був зареєстрований у встановленому на той час порядку та був чинним до 18.09.2022 року, а відповідно до Закону України №21455-1Х, на час дії воєнного стану, договір оренди вважався автомативгно поеновленим та пролонгованим на 1 рік. У справі №563/376/22-ц Верховний Суд підтвердив правову позиції щодо поновлення орендних правовідносин без волевиявлення сторін.

Апеляційний суд констатує, що наявність або відсутність запису в Державному реєстрі речових прав після 01.01.2013 не впливає на чинність договору, укладеного та зареєстрованого раніше, що прямо підтверджено листом Держгеокадастру.

Таким чином, власник земельної ділянки не є платником МПЗ, якщо фактичне користування та економічна вигода належали орендарю.

Неврахування судом першої інстанції наведених доказів та обставин справи свідчить про хибність висновків суду першої інстанії та необґрунтованого задоволення позову.

Згідно з підпунктом 14.1.54 статті 14.1 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є дохід платника податків, отриманий протягом звітного періоду.

У даній справі податковий орган нарахував мінімальне податкове зобов`язання (МПЗ), спираючись виключно на факт володіння земельною ділянкою, без належного з`ясування, чи отримував Відповідач будь-який дохід від цієї ділянки. Наявні у справі документи (включаючи інформацію відображену ТОВ «Україна 2001» в листі 1103/2 від 11.03.2024 року) свідчать, що фактичне користування землею здійснювалось іншою особою, а не відповідачем.

Відповідно до п.38.1 ст.38 ПК України, джерелом доходу є: «будь-які надходження платника податків у грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, які підлягають оподаткуванню відповідно до норм цього Кодексу».

Якщо платник не отримував таких надходжень, то й підстави для реального податкового зобов`язання відсутні.

Також слід врахувати, що МПЗ - це не реальний дохід, а визначене законом припущення про можливий дохід, і воно не може використовуватись автоматично, без урахування фактичного стану справи. Якщо особа не мав можливості обробляти землю, або її обробляла інша особа без належного оформлення, то нарахування МПЗ є юридично спірним і потребує індивідуального аналізу.

Відповідно до правової природи мінімального податкового зобов`язання, воно прив`язане до факту отримання доходу з землі та не може нараховуватися формально лише з підстави права власності. Суд не перевірив, чи: отримував відповідач будь-який дохід; чи здійснював відповідач господарську діяльність на вказаній земельній ділянці, чи мав Відповідач у володінні реальний об`єкт оподаткування.

Фактично суд першої інстанції, не перевірив зазначених обставин та допустив подвійне оподаткування, оскільки: орендар сплачував податки з доходу використовуючи пільгу, про що звітував до податкового органу, з власника земельної ділянки (Відповідача) стягнуто МПЗ за ту ж земельну ділянку.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення №502440-24/22-17 від 31.07.2023 на суму 3623,23 грн., №713498-24/22-17 від 23.05.2024 на суму 3623,23 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову. У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Хмельницькій області - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.