Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №580/12964/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року справа № 580/12964/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гайдаш В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України яка полягає у не звільненні з військової служби солдата ОСОБА_1 стрільця-радіотелефоніста 2 відділення 2 стрілецького взводу 28 стрілецької роти 6 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 стрільця-радіотелефоніста 2 відділення 2 стрілецького взводу 28 стрілецької роти 6 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з військової служби на підставі, визначеній пп. “ж” п.3 ч.5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що наразі проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрілець-радіотелефоніст 2 відділення 2 стрілецького взводу 28 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону. 03 листопада 2025 року, Позивач у встановленому законодавством порядку звернуся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про звільнення з військової служби на підставі, визначеній пп. «ж» п.3 ч.5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Вищезгаданий рапорт було розглянуто, проте письмова відповідь (відмова), в порушення встановленого законодавством порядку, Позивачеві надана не була. Згідно з відповіддю військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на адвокатський запит, яким з-поміж іншого запитувалися результати розгляду рапорту від 03.11.2025 року, поданого Позивачем, листом 1/14/7-C-53-Аз від 11.11.2025 року було повідомлено наступне: «Після розгляду поданого рапорту та наданих матеріалів встановлено, що підстави для звільнення відсутні.». Так, підстави для незадоволення рапорту повідомлені не були. З даним рішенням позивач цілком та повністю незгодний, вбачає в діях відповідача протиправність, яка полягає у незвільненні його з військової служби на підставі, визначеній пп. «ж» п.3 ч.5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому, з метою реалізації свого права на звільнення з військової служби – вимушений звернутись до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив, в якому вказав, що станом на дату укладення Контракту, строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені частиною 9 статті 23 Закону 2232-XII, пункт 2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Однак, Закон 3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, зокрема й до спірних у межах даної справи. На момент укладання контакту 08.11.2022 року діюче законодавство не передбачало можливості для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, продовження служби за новими контрактами, а містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки. Позивач жодним чином не повідомив відповідача, про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні. 08.11.2025 дію Контракту було продовжено понад встановлені строки, протягом строку проведення мобілізації, який визначається рішенням Президента України. Просить в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що доводи відповідача є необґрунтованими, а позов таким, що підлягає до повного задоволення. Вказав, що закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI Перехідні Положення 1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наразі проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрілець-радіотелефоніст 2 відділення 2 стрілецького взводу 28 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону.

03 листопада 2025 року, позивач у встановленому законодавством порядку звернуся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про звільнення з військової служби на підставі, визначеній пп. «ж» п.3 ч.5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Позивач не отримавши відповіді на свій рапорт вважає, що відповідач допустив бездіяльність щодо звільнення його з військової служби, звернувся у суд із даним позовом.

Крім того, відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на адвокатський запит, яким з-поміж іншого запитувалися результати розгляду рапорту від 03.11.2025 року, поданого позивачем, листом №1/14/7-C-53-Аз від 11.11.2025 року було повідомлено наступне: «Після розгляду поданого рапорту та наданих матеріалів встановлено, що підстави для звільнення відсутні».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 2232 (далі по тексту Закон 2232).

Статтею 1 Закону 2232 регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону 2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону 2232).

Відповідно до частини 2 цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною 3 цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону 2232).

Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 3543 (далі по тексту Закон 3546) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону 2232-XII визначено, що видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Отже, 08.11.2022 між позивачем та відповідачем укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, за пунктом 1 якого позивач добровільно взяв на себе зобов`язання: проходити військову службу в Національній гвардії України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з пунктом 3 Контракту, цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки.

Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Національної гвардії України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України.

Відповідно пункту 1 Положення, цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно пункту 2.12 Розділу ІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 170 від 10.04.2009 року, контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 1153/2008 від 10.12.2008 року, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 225 XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:

- під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом З частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Як вказав відповідач у відзиві, підставою для відмови в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку контракту укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка набула чинності 18.05.2024 року, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (08.11.2022 року).

Суд, ухвалюючи рішення по справі, виходить з наступного.

Відповідач, посилається на принцип незворотності дії закону у часі, стверджує, що до відносин між позивачем та відповідачем не може застосовуватись редакція статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 18.05.2024 року.

Закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Контракт ОСОБА_1 було укладено 08.11.2022 року, він діяв у період після 18.05.2024 року, а отже, позивач підлягає звільненню за вищевказаною нормою у разі закінчення строку дії контракту.

Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для звільнення з військової служби.

Із настанням обставини закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі 803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 року в справі 990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Між тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Однак, відповідачем таке рішення про відмову до суду не подано, та матеріали даної справи такого рішення не містять. При цьому, позивач також вказує, що відповіді на його рапорт позивач не отримував.

Таким чином, у спірному випадку належним способом захисту порушеного позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби позивача на підставі пп. ж п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, зобов`язання відповідача розглянути у передбачений законом спосіб рапорт позивача від 03.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. ж п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 03.11.2025 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 стрільця-радіотелефоніста 2 відділення 2 стрілецького взводу 28 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (РНОКПП НОМЕР_4 ) від 03.11.2025 щодо його звільнення з військової служби на підставі, визначеній пп. “ж” п.3 ч.5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та прийняти відповідне рішення (наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи мотивовану відмову у задоволенні рапорту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ