Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №520/31803/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29.01.2026 р. справа №520/31803/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1), Військова частина НОМЕР_2 (далі за текстом - Відповідач №2, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 27.02.2023 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 27.02.2023 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум; 3) визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2023 по 10.09.2025 із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року; 4) зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.02.2023 по 10.09.2025 із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум; 5) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 164% місячного грошового забезпечення, розрахованого з урахуванням індексації грошового забезпечення, за 41 повний календарний місяць служби; 6) зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 164% місячного грошового забезпечення, розрахованого з урахуванням індексації грошового забезпечення, за 41 повний календарний місяць служби, з урахуванням виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб”єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу проходження публічної служби.

Відповідач №1 - Військова частина НОМЕР_1 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі - Закон №2710-IX) зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.

Відповідач №2 - Військова частина НОМЕР_2 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у 2023 році у зв`язку з призупиненням дії Закону № 1282-XII військова частина не була зобов`язана здійснювати нарахування індексації. Крім того, індексація не враховується при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки вона не є складовою грошового забезпечення, що визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник проходив дійсну військову службу з 18.03.2022 по 27.02.2023 у Військовій частині НОМЕР_3 (яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 ) та у період з 28.02.2023 по 10.09.2025 у Військовій частині НОМЕР_2 ; наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.09.2025р. №261 заявника виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі підп. "а" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі).

За викладеним у позові твердженням заявника, у спірних правовідносинах суб”єкт владних повноважень не проводив належної виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця у період часу з 01.01.2023р. по 10.09.2025р. та відповідно провів виплату одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення.

Заявник через представника звернувся до Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та листом від 22.11.2025 №1656/17121 Відповідачем №1 повідомлено, що за період з 01.01.2023 по 27.02.2023 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася через призупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. (згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

Листом від 02.12.2025 №11830/2965 Відповідачем №2 повідомлено, що індексація грошового забезпечення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_2 не враховувалась, оскільки пунктом 2 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, визначено вичерпний перелік елементів, що включає грошове забезпечення. Відповідно, індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення. Крім того, з 01 липня 2023 року військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_4 .

Згідно з довідкою-розрахунком нарахованого грошового забезпечення з червня 2023р. по липень 2024р. індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась; з серпня 2024р. по листопад 2024р. індексація грошового забезпечення виплачувалась у розмірі 130,20 грн; у грудні 2024р. індексація грошового забезпечення виплачувалась у розмірі 254,35 грн; з січня 2025р. по червень 2025р. індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась; з липня 2025р. по серпень 2025р. індексація грошового забезпечення виплачувалась у розмірі 133,23 грн; у вересні 2025р. індексація грошового забезпечення виплачувалась у розмірі 44.41 грн.

Окрім того, згідно з довідкою-розрахунком нарахованого грошового забезпечення у вересні 2025р. заявнику було виплачено 46.238,16 грн одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 164% (4% за 41 повний місяць служби).

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).

Як то указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону України №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та конкретизовані нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) і нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260)

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 1.9 Інструкції №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.

Згідно з п.8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

При цьому, за правилом п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення у вигляді щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення виплачується - в поточному місяці за минулий.

Аналогічне правило містилось і в п.1.9 Розділу І Інструкції №260.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згідно з ст.6 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).

Згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення віднесено до переліку доходів громадян, котрі підлягають індексації.

За приписами п.11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Абзацом 1 п.4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з абз.1 п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Як то указано в абз.3 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Абзацом 4 п.5 Порядку №1078 визначено, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно з абз.5 п.5 Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 31.03.2021р. №278 (дата набрання чинності – 02.04.2021р.) у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

При цьому, до внесення означених змін абз.5 п.5 Порядку №1078 мав наступну редакцію: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.».

Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.

Як згадувалось судом вище, з 01.01.2008р. і до 28.02.2018р. розміри окладів за посадою (посадових окладів) категорії публічних службовців, до якої належить і заявник, були визначені приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали визначатись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відтак, саме 01.01.2008р. та 01.03.2018р. мали місце події підвищення посадових окладів, а до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців (рівно як і інших осіб, грошове забезпечення яких обчислювалось у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294) не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Розв`язуючи спір в частині нарахування і виплати заявникові індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р., суд зазначає, що за змістом абз.3 та абз. 4 п.5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується у випадках: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Оскільки розміри видів грошового забезпечення осіб начальницького складу Збройних Сил України були визначені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.) та постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), то відсутні правові підстави для кваліфікації будь-якого календарного місяця, окрім січня 2008р. та березня 2018р. у якості "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" у цілях індексації грошового забезпечення, обчисленого або у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, або у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

У випадку нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця у місяці підвищення доходу згідно з абз.6 п.5 Порядку №1078 ця сума індексації грошового забезпечення виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою і не виключає додаткового нарахування індексації за критерієм перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотки.

Вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 01.01.2023р.-31.12.2023р., суд зазначає, що не нарахування та невиплата індексації грошового забезпечення була обумовлена саме приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким було зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.

Суд звертає увагу, що положення абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким було зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є чинним та не визнавалось неконституційним.

Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

Суд зауважує, що за правовою природою індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік було зупинено дію Закону №1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який не може бути не застосований до спірних правовідносинах у даній справі.

При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII було зупинено на 2023 рік приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", то підзаконний нормативно - правовий акт, а саме: Порядок проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 №1078) об"єктивно не здатен створити самостійної правової підстави для продовження виплати індексації грошового забезпечення усупереч прямій нормі чинного закону.

Тож, протягом періоду часу 01.01.2023р.-31.12.2023р. реально вчинене у межах спірних правовідносин управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу невиплати індексації грошового забезпечення узгоджується із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 01.01.2024р.-31.12.2024р., суд зазначає, що ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.

Суд відмічає, що положення ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку 1078.

Тож, оскільки положеннями ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024р. запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4 п.5 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078), то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.

Отже, починаючи з 01.01.2024 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2024 року, а не березень 2018р., що виключає нарахування як поточної індексації із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року за Порядком №1078, так і індексації-різниці за Порядком №1078.

Суд повторно нагадує, що у спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.

Суд зауважує, що згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня 2024 року по травень 2024 року не перевищував 103% .

Разом з цим, варто зазначити, що підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у червні 2024 року, індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв`язку з її індексацією відбулось не раніше серпня 2024 року.

З довідки-розрахунку про грошове забезпечення заявника вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у серпні 2024 року у розмірі - 130,20 грн, у вересні 2024 року у розмірі - 130,20 грн, в жовтні 2024 року у розмірі - 130,20 грн, в листопаді 2024 року у розмірі - 130,20 грн та в грудні 2024 року у розмірі - 254,35 грн.

Натомість, з січня по липень 2024 року індексація грошового забезпечення правомірно не проводилася суб"єктом владних повноважень, оскільки не настала подія перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування та виплати індексації у 2024 році із застосуванням норм ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є правомірним.

При цьому, протягом періоду часу 01.01.2024р.-31.12.2024р. реально вчинене у межах спірних правовідносин управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу невиплати індексації-різниці грошового забезпечення у порядку Порядку №1078 узгоджується із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк положення ст.39 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" виключають виплату такого різновиду індексації.

Вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 01.01.2025р.-10.09.2025р., суд зазначає, що ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.

Суд відмічає, що положення ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку 1078.

Тож, оскільки положеннями ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025р. запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4 п.5 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078), то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.

Отже, починаючи з 2025 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2025 року.

Відтак, у даних спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.

Згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня 2025 року по травень 2025 року не перевищував 103%, а відтак з січня 2025 року по червень 2025 року індексація грошового забезпечення позивача відповідачем правомірно не проводилася.

З довідки-розрахунку про грошове забезпечення заявника вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у липні 2025 року у розмірі - 133,23 грн, у серпні 2025 року у розмірі - 133,23 грн, у вересні 2025 року у розмірі - 44,41 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування та виплати індексації у 2025 році із застосуванням норм ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є правомірним.

Отже, починаючи з 01.01.2025 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2025 року, а не березень 2018р., що виключає нарахування як поточної індексації із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року за Порядком №1078, так і індексації-різниці за Порядком №1078.

При цьому, протягом періоду часу 01.01.2025р.-31.06.2025р. реально вчинене у межах спірних правовідносин управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу невиплати як поточної індексації із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року за Порядком №1078, так і індексації-різниці за Порядком №1078 узгоджується із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк положення ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" виключають виплату такого різновиду індексації.

Суд вкотре зауважує, що вимоги позову зводяться виключно до того, що у межах спірних правовідносин індексація грошового забезпечення повинна здійснюватися з визначенням базового місяця березень 2018 року.

Однак, враховуючи вищенаведене правове регулювання, суд наголошує, що березень 2018 року як базовий місяць слід застосовувати для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018р по 29.01.2020р, однак не у спірний період з 01.01.2023 по 10.09.2025.

Наведене обумовлено тим, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 – 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв`язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2020р.), від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.), від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2023р.), від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник "загального" прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн."; станом на 01.01.2021р. - "2.270,00грн."; станом на 01.01.2022р. - "2.481,00грн."; станом на 01.01.2023р. - "2.684,00грн.").

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, набуття чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 припинило існування права військовослужбовця на обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.".

Тож, станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. мали місце події зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 саме з причини збільшення розміру окладу за посадою за рахунок застосування в алгоритмі обчислення прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Відтак, підстави для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 10.09.2025 зі встановленням базового місяця березня 2018 року відсутні з обох наведених вище причин.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу обчислення такого види грошового забезпечення як одноразова грошова допомога при звільненні, суд керується такими підставами та мотивами.

Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п.1 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №260 від 07.06.2018р. військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже саме місячне грошове забезпечення військовослужбовця є розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Згідно з п.4 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Згідно з п.5 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №260 від 07.06.2018р. одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою; які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад),- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як одноразова грошова допомога при звільненні є грошове забезпечення військовослужбовця за останньою займаною штатною посадою станом на календарну дату звільнення з військової служби.

Згідно з п. 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.п. 3-4 Порядку №460 розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Продовжуючи вирішення спору за епізодом правової природи індексації грошового забезпечення військовослужбовця та стосовно наявності правових підстав для включення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до складу одноразової допомоги при звільненні з військової служби суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до п.9 Розділу І Інструкції №200 індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.

За визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).

Суд повторює, що згідно з ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення військовослужбовців індексується відповідно до закону.

Отже, такий платіж з оплати часу військової служби як індексація грошового забезпечення військовослужбовця не може бути не кваліфікований у якості складового елементу грошового забезпечення військовослужбовця.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 30.01.2024р. у справі №580/1974/23: "44.Аналіз наведених норм права свідчить про те, що об`єктом здійснення індексації доходів позивача, є його дохід у формі пенсії, а не розмір грошового забезпечення діючого поліцейського за прирівняною посадою, яку обіймав позивач на момент звільнення, а тому, відсутні підстави для врахування індексації цього грошового забезпечення при формуванні довідки для перерахунку його пенсії.

45.Отже пенсія, яку позивач отримує, є об`єктом індексації, що має нараховуватись щомісячно, за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив встановлений поріг індексації, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

46.Проведення індексації призначеної (перерахованої) позивачу пенсії (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень) є встановленим механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, реалізація якого дає підстави стверджувати про дотримання державних гарантій, спрямованих на підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, у розумінні Закону України від 05.10.2020 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

47.Таким чином, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що, суми індексації грошового забезпечення поліцейських не віднесені до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та не підлягають зазначенню у довідці про грошове забезпечення позивача для перерахунку його пенсії.

48.За таких обставин, судова палата Верховного Суду вважає, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати від 21.06.2023 у справі № 480/11090/21 про наявність у особи, яка перебувала на службі в ОВС, та якій пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ, права на включення в довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку її пенсії у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, сум індексації цього грошового забезпечення, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважає за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки: (1) об`єктом здійснення індексації доходів особам, зокрема, які проходили службу в органах внутрішніх справ, пенсія яким призначена згідно із Законом № 2262-XII, є їх дохід у формі пенсії (у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної соціальної групи населення), а не розмір грошового забезпечення діючого поліцейського за прирівняною посадою до тієї, яку вони обіймали на момент звільнення з відповідних органів; (2) суми індексації грошового забезпечення поліцейських не належать до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та не підлягають зазначенню у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) при її формуванні.".

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, згідно з п.1 Розділу XXIII, п.1 Розділу XXIV, п.6 Розділу XXXI, п.5 Розділу XXXII Порядку №260 саме місячне грошове забезпечення військовослужбовця є розрахунковою базою обчислення таких видів грошового забезпечення як: допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація днів невикористаних відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли до місячного грошового забезпечення військовослужбовця у цілях обчислення розміру одноразової допомоги при звільненні підлягає включенню такий платіж як індексація грошового забезпечення військовослужбовця, позаяк у позначеному випадку об`єктом індексації є саме грошове забезпечення військовослужбовця.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.

За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб”єктами владних повноважень (і відповідачем №1, і відповідачем №2) було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України в частині обрахунку індексації грошового забезпечення за період 01.01.2023р.-10.09.2025р., позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця узгоджується із змістом нормативного регламентування.

Указане є підставою для відмови у позові в цій частині.

Водночас із цим, з огляду на викладені вище міркування суду, а також суть та правовий характер індексації грошового забезпечення військовослужбовця як невід”ємного елемента структури власного грошового забезпечення заявника зумовлюють існування правових підстав для застосування ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України, визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з приводу неврахування індексації грошового забезпечення до складу одноразової грошової допомоги при звільненні і, з урахуванням перебування з 01 липня 2023 року Військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_4 , надання праву заявника за цим епізодом захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

Стосовно посилання відповідача на пропуск заявником строку звернення суд зазначає, що строк звернення до суду у спорі про проходження публічної служби в частині оплати праці (виплати грошового забезпечення) установлений ст.233 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, де указано, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 у справі №520/30126/24 зазначив про те, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після з 19.07.2022 слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №380/25392/24: 1) законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві; 2) для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів; 3) для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У ході розгляду справи за правилами ч.1 ст.77 КАС України суб"єкт владних повноважень не подав доказів належного інформування заявника про структуру грошового забезпечення ані в аспекті ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, ані в аспекті ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Оскільки відповідачем не подано до суду доказів ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд у даному конкретному випадку наразі схиляється до висновку про справедливість розгляду спору по суті.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з”ясування об`єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.

Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.

Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об`єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав Договір про надання правової допомоги від 31.10.2025 року, ордер на надання правничої допомоги серії АН №1827886, платіжну інструкцію від 03.11.2025р. №2.383593667.1 про сплату 6.000,00 грн відповідно до умов договору, акт виконаних робіт від 04.12.2025р..

Згідно з актом виконаних робіт від 04.12.2025р. Адвокат виконав, а Клієнт прийняв роботи, щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. Відповідно до чинного законодавства в разі фіксованої суми вартості професійної правничої допомоги детальний опис виконаних робіт Бюро (Адвокатом) не наводиться. Загальна вартість виконаних робіт складає 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Відповідачі заперечень стосовно стягнення правничої допомоги до суду не подали.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що згідно з п.п. 3-4 Порядку №460 розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

На підставі встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині обрахунку виду грошового забезпечення – одноразової грошової допомоги при звільненні із використанням фактично отриманої індексації грошового забезпечення.

Отже, майновий інтерес заявника у межах даного спору у грошовому виразі складає - 133,23 грн., тобто розмір неврахованої індексації грошового забезпечення при обчисленні заявнику одноразової грошової допомоги при звільненні.

За таких обставин, з урахуванням часткового задоволення позову, співвідношення задоволених та відхилених позовних вимог, а також принципів розумності та співмірності судових витрат, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн не підлягають стягненню, оскільки до складу одноразової грошової допомоги при звільненні присуджено індексацію грошового забезпечення у розмірі 133,23 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2025р. про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 з приводу невикористання отриманої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця під час нарахування та виплати ОСОБА_1 виду грошового забезпечення - одноразова грошова допомога при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити обчислення та нарахування ОСОБА_1 виду грошового забезпечення - одноразова грошова допомога при звільненні із використанням отриманої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з урахуванням раніше проведених платежів та передати відповідні документи для проведення грошових платежів до Військової частини НОМЕР_4 .

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко