Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №500/6803/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6803/25

28 січня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №192650007754 від 5 вересня 2025 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м.Харків, майдан Свободи, Держпром,3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30 листопада 1983 року: з 20 серпня 1980 року по 27 липня 1983 року в колгоспі «Дружба» села Ланівці Борщівського району Тернопільської області; з 01 квітня 1989 року по 10 лютого 1990 року на посаді техпрацівниці гуртожитку Борщівського радгоспу-технікуму; з 03 квітня 1990 року по 10 березня 1997 року на посаді посильного в Борщівському радгоспі-технікумі; з 10 березня 1997 року по 18 березня 2000 року у рільничій бригаді радгоспу «Дружба» села Ланівці Борщівського району Тернопільської області та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 28 серпня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28 серпня 2025 року звернулася із письмовою заявою та відповідним пакетом документів до відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) у м. Борщів Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Проте, 8 вересня 2025 року позивач отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05 вересня 2025 року № 192650007754 про відмову у призначенні пенсії.

Не погоджуючи із вказаними рішенням, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи, встановлено, що 01 липня 2025 року ОСОБА_1 виповнилося 63 роки, отже відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при наявності страхового стажу, починаючи з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, набула право на призначення пенсії за віком.

28 серпня 2025 року позивач звернулася із письмовою заявою та відповідним пакетом документів до відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) у м. Борщів управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 05 вересня 2025 року №192650007754 про відмову у призначенні пенсії. Підставою для відмови в призначенні пенсії стала відсутність необхідного страхового стажу.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви та відповідно до записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.11.1983 до загального страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи в колгоспі з 20.08.1980 по 27.08.1983, оскільки відомості про трудову участь в громадському господарстві внесено з порушенням вимог Загальних положень №310;

- період роботи з 03.04.1990 по 18.03.2000, оскільки у записі про звільнення відсутня печатка та підпис відповідальної особи;

- з 18.03.2000 по 21.05.2001, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи в колгоспі «Дружба» з вересня 1980 по грудень 1991 згідно з довідкою 192/11-09 від 04.07.2025, оскільки по батькові заявниці в довідці зазначено скорочено.

Враховуючи зазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

З матеріалів справи слідує, що згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 30.11.1983, позивач у спірні періоди працювала:

- 20.08.1980 прийнята на роботу в швейний цех (запис №1);

- 27.07.1983 звільнена з роботи згідно поданої заяви (запис №2);

- 01.04.1989 прийнята на посаду техпрацівниці гуртожитку (запис №3);

- 10.02.1990 звільнена з роботи згідно поданої заяви за власним бажанням (запис №4);

- 03.04.1990 прийнята на роботу в Борщівський радгосп-технікум посильним (запис №5);

- 01.06.1994 Борщівський радгосп-технікум на даний час іменується Борщівський агротехнічний коледж (запис №6);

- 10.03.1997 згідно наказу Міністерства сільського господарства і продовольства №81 від 07.03.1997 виділити зі складу Борщівського агротехнічного коледжу і перевести в новостворений радгосп «Дружба» членом рільничої бригади (запис № 7);

- 18.12.1999 в зв`язку з роздержавленням радгоспу «Дружба» перетворено в колективне сільськогосподарське підприємство «Дружба», переведена членом рільничої бригади (запис № 8);

- 18.03.2000 членство в господарстві припинено у зв`язку з реорганізацією КСП «Дружба» (запис № 9).

Згідно історичній довідці, що видана архівним відділом Чортківської РВА Тернопільської області 30 жовтня 2025 року № 03-05/161, встановлено, що в селі Ланівці, Борщівського району, Тернопільської області в 1948 році розпочав свою діяльність колгосп ім. Маленкова, який в 1962 році перейменовано в колгосп "Дружба". В 1988 році рішенням виконкому Борщівської районної Ради згідно рішення зборів уповноважених колгоспників на базі колгоспу «Дружба» організовано радгосп (рішення № 287 «а» від 01.08. 1988). В 1994 році радгосп перейменовано в Борщівський агротехнічний коледж (наказ № 70к від 01.06.1994).

Згідно наказу Міністерства сільського господарства № 81 від 07.03.1997 село Ланівці було виділено зі складу Борщівського агротехнічного коледжу та утворено в селі радгосп "Дружба".

Згідно протоколу № 1 загальних зборів членів радгоспу від 18.12.1999 радгосп перейменовано в КСП "Дружба. Також з даної довідки слідує, що в квітні 2000 року на базі КСП утворено ПАП "Лан" с. Ланівці, Борщівського р-ну, Тернопільської області.

Відповідно до довідки Боріщівської міської ради 4 липня 2025 року № 192/11-09 та відповідно до витягу з книги трудового стажу № 11 особовий рахунок № 135, що є додатком до вищевказаної довідки, у документах КСП «Дружба», с. Ланівці, Борщівського району, Тернопільської області в книгах обліку трудового стажу колгоспника та в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1980-1991 роки є дані про те, що ОСОБА_2 працювала з вересня 1980 року по грудень 1991 року.

У довідці, виданій Борщівською міською радою 4 липня 2025 року № 193/11-09, вказано, що у документах Борщівського КСП «Дружба», с. Ланівці, Борщівського району, Тернопільської області, в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1992, 1997-1998 роки про нарахування заробітної плати за 1992 рік ОСОБА_1 , за 1997 рік ОСОБА_1 , за 1998 рік ОСОБА_1 .

Одночасно зазначається, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1993, 1996 роки ОСОБА_2 в списках не значиться. В книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1994-1995, 1999-2000 роки заробітна плата ОСОБА_2 не нараховувалась. В наказах з особового складу за 1988-1996 роки ОСОБА_2 не значиться.

Як слідує з довідки виконавчого комітету Борщівської міської ради від 10.10.2025 №06-01-11/475 про те, що на території села Ланівці Чортківського (Борщівського) району проживала лише одна особа, з анкетними даними ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Ланівці, Борщівського району. Тернопільської області. Особа з анкетними-даними « ОСОБА_2 » на вищевказаній території не проживала і не проживає.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із ч.3 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст.5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

За змістом ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 р., починаючи з 01.01.2025 року, що в разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають особи за наявності страхового стажу від 15 років до 22 років.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На момент внесення записів у трудову книжку позивачки діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).

Згідно з п.2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів(паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи у довідці. Невідповідність у довідці по батькові паспортним даним позивача не може бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Враховуючи підстави для відмови позивачу, суд зазначає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Аналогічний правовий висновок був сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не врахував записи із трудової книжки при обчисленні страхового стажу позивача, що призвело до неправильного обчислення страхового стажу. При вирішенні вказаного спору, судом взято до уваги, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудової книжки.

Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

У довідці № 192/11-09 від 04.07.2025 та у паспортних даних позивачки, дійсно мають місце розбіжності в написанні по батькові, проте наявність цих розбіжностей ніяким чином не впливає на можливість зарахувати спірний період до страхового стажу. Мова йде про одну й ту ж особу, а формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Відповідачем не враховано, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, архівній довідці.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про те, що періоди роботи позивачки з 20.08.1980 по 27.08.1983, 03.04.1990 по 18.03.2000 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.11.1983 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

При цьому, згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 28.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального страхового стажу позивача відповідно до записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.11.1983 періоди роботи: з 20 серпня 1980 року по 27 липня 1983 року; з 01 квітня 1989 року по 10 лютого 1990 року; з 03 квітня 1990 року по 18 березня 2000 року та прийняти відповідне рішення із урахуванням його правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А тому, прийняття судом рішення про визнання дій протиправними та зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення частково, тому суд присуджує на користь позивача здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору розмірі 605,60 грн згідно з квитанцією від 29.11.2025 на суму 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області № 192650007754 від 05.09.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2025 про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині цього рішення, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 20 серпня 1980 року по 27 липня 1983 року, з 01 квітня 1989 року по 10 лютого 1990 року; з 03 квітня 1990 року по 18 березня 2000 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 28 січня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022 код ЄДРПОУ 14099344).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.