Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №400/7444/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 р. № 400/7444/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 з вимогами: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 17.05.2025 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти рішення по суті порушених у ньому питань за результатами його розгляду.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення пpo звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дитини з інвалідністю до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Свої позовні ОСОБА_1 обґрунтував тим, що проходить військову службу за мобілізацію у військовій частині НОМЕР_1 . У позивача наявна дитина інвалід, та він вважає, що має право на звільнення з військової служби відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

17 травня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив його звільнити на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її утримувати, до якого додав всі необхідні документи. Але станом на час подання позовної заяви, жодного рішення за його рапортом військовою частиною не прийнято. Зазначену бездіяльність з приводу не розгляду його рапорту позивач вважає протиправною.

Відповідач позов не визнав, надав відзив в якому просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію аргументував тим, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з поданням позивачем рапорту від 17.05.2025 року про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 та п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами.

Рапорт надійшов по команді до безпосереднього командира позивача – командира військової частини НОМЕР_1 .

В рапорті позивач, посилаючись на наявність підстав для звільнення з військової служби, просив командира військової частини НОМЕР_1 дозволу і клопотання перед вищим командуванням щодо такого звільнення.

Тобто, в рапорті позивач не просив командира військової частини НОМЕР_1 приймати рішення про звільнення з військової служби, вочевидь, враховуючи приписи пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008.

Результатом розгляду рапорту військовою частиною НОМЕР_1 є напис командира частини на цьому рапорті: «без реалізації».

Командир Військової частини НОМЕР_1 вважаючи що у позивача немає підстав для звільнення не погодив підготовку службою персоналу подання перед вище стоячим командиром. Не погоджуючи підготовку подання командування Військової частини НОМЕР_1 виходило з того, що у дитини інваліда є інша особа яка має можливість доглядати за дитиною її матір – ОСОБА_2 , яка зазначена в посвідчені дитини з інвалідністю № НОМЕР_2 .

Відповідач зауважує, що клопотання перед вищим командуванням або відмова у такому клопотанні є індивідуальним рішенням суб`єкта владних повноважень, просив в задоволенні позову відмовити.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження, без виклику сторін до судового засідання.

Дослідив матеріали справи, вислухав представника відповідача, суд встановив наступне.

17 травня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив його звільнити на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її утримувати.

До зазначеного рапорту позивачем було додано копії підтверджуючих дану обставину документи: нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 ; Нотаріально завірену копію медичного висновку №8 ОСОБА_3 №94/01 від 01.08.2023; нотаріально завірену копію консультативного висновку спеціаліста форма №028/0 ОСОБА_3 від 31.07.2023; нотаріально завірену копію індивідуальної програми реабілітації дитини- інваліда №133 від 31.07.2023 року; нотаріально завірену копії посвідчення про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю серії ДДА №159480; нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 05.01.2019; нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_2 (дружини); оригінал витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов старшого лейтенанта ОСОБА_2 на посаду офіцера ІНФОРМАЦІЯ_1 №83 від 24.03.2025.

Зазначений рапорт було погоджено командиром взводу управління командира дивізіону військової частини НОМЕР_1 , старшим лейтенантом ОСОБА_4 від 17.05.2025 року та зареєстровано відповідачем 19.05.2025 року за вх. №2214.

23 травня 2025 року позивачу було повернуто його рапорт від 17.05.2025 року з резолюцією «Без реалізації» та надписом в кінці тексту рапорту «Не доцільно, оскільки у дитини інваліда є матір, яка може її виховувати», підписана юристом військової частини НОМЕР_1 . Позивачу не було надано офіційну відповідь про розгляд його рапорту, з підставами для відмови.

Рапорт не був розглянутий відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, всупереч Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, чим порушено права позивача.

Судом встановлено, відповідно до медичного висновку № 8 від 01 серпня 2023 року (форма № 080/о) про дитину-інваліда віком до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено захворювання неуточнений органічний чи симптоматичний психічний розлад у дитини з порушенням комунікативної функції мовлення, ЗНМ І рівня, моторна алалія, розлад аутичного спектру, що призводить до соціальної дезадаптації F09, F80.1, F84.8, висновок дійсний до 01.08.2025 року.

Існуюче захворювання та патологічний стан відповідають Розділу Х пункту 1, підпункту 1.3 «Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років».

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов старшого лейтенанта ОСОБА_2 на посаду офіцера

ІНФОРМАЦІЯ_1 №83 від 24.03.2025, ОСОБА_2 призвана на посаду офіцера ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 березня 2025 року прийняла справи та посаду, приступила до виконання службових обов`язків за посадою, та стала на всі види забезпечення, шпк «старший лейтенант», 15 тарифний розряд, посадовий оклад 3810.

Позивач вважає, що при розгляді рапорту не було взято до уваги, що дружина позивача також призвана на військову службу, тому не може здійснювати догляд за дитиною. Відповідачем належним чином не досліджено документи, які дають право на звільнення позивача.

Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, повноваження на звільнення солдат з військової надані командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до п.2 Розділу І. Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, який затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2025 №531, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Відповідно до п.1 Розділу ІІ. Порядку, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Відповідно до п.п.3, 4, 5 Розділу ІІІ. Порядку, непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України,

іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Приписами частини 3, 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктами 251, 254 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, резервісти призиваються на військову службу, а військовозобов`язані виконують військовий обов`язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.

Доукомплектування особовим складом Збройних Сил України в особливий період здійснюється за рахунок призову військовозобов`язаних, громадян призовного віку чоловічої статі та резервістів, а також прийому громадян на військову службу за контрактом.

Військовослужбовці військової служби за призовом, військовозобов`язані і резервісти, які мають військові звання сержантського, старшинського або офіцерського складу та відповідну підготовку і досвід проходження служби, приймаються в особливий період на військову службу за контрактом у випадках, визначених статтею 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для комплектування посад за основною або спорідненою спеціальністю, без врахування відповідності існуючого військового звання військовому званню, передбаченому штатом.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією РФ в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008.

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, виконання вимог цього Положення, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII цієї Інструкції, звільнення

Військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення №1153/2008 (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер- старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

За визначенням, наведеним в Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача №40 від 31.01.2024, рапорт (заява) – це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

08.08.2024 року набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі – Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та

повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України: - Погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування); - посада безпосереднього командира (начальника); - військове звання підпис ім`я прізвище; (для рапорту, поданого в паперовій формі).

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Таким чином, командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком № 531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.

Отже, позивач 17 травня 2025 року подав рапорт про звільнення з військової служби з підстав підпункту «г» п. 3 ч. 5 та п.3. ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Натомість, всупереч наведеному вище Положенні, відповідач не надав вмотивованої відповіді, яка б підтверджувала факт розгляду

рапорту, на рапорті стоїть резолюція, що не відповідає інформації, визначеної у додатку 1 до цього Порядку, накладеної командиром (начальником). Таким чином, рапорт від 17.05.2025 року про звільнення з військової служби є таким, що не розглянутий.

Отже, відповідачем у порушення вимог Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, не розглянуто та не надано належну відповідь на рапорт позивача про звільнення з військової служби, тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача.

Також відповідачем не взято до уваги пакет документів доданих до рапорту, а саме – витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов старшого лейтенанта ОСОБА_2 на посаду офіцера ІНФОРМАЦІЯ_1 № 83 від 24.03.2025.

Тобто, дружина позивача також перебуває на військовій службі, тому відсутні інші особи, які зобов`язані утримувати дитину.

Отже, підстави для задоволення рапорту на звільнення правомірні та підтверджуються належними доказами (документами).

За змістом пп. «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Своєю чергою, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин або інших поважних причин, які дають підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Необхідно зазначити, що саме абзац 7 п.3 ч. 12 ст.26 Закону дає можливість звільненню військовослужбовцю за умови виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати, (тобто, якщо інший із батьків не може з певних причин дитини виховувати, наприклад через перебування на військовій службі), натомість абзац 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону визначає інші підстави для звільнення військовослужбовців, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, тобто саме абзац 5 вимагає підтвердження самостійного виховання військовослужбовцем дитини до 18 років без наявності інвалідності.

Натомість законодавець у абзаці 7 даної статті не вказує, яка саме повинна бути підстава відсутності інших осіб зобов`язаних виховувати дитину.

Отже, ці дві норми не є тотожними, законодавець розділив їх на дві самостійні підстави для звільнення з військової частини. Тому вимагати з боку відповідача докази, які підтверджують факт самостійного виховання дитини з інвалідності є неправомірним.

Частиною третьою статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 14 Сімейного кодексу України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Згідно з частиною першою статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Приписами частини першої статті 151 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Отже, з наведених норм слідує, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і при цьому, звільнення особи від обов`язків щодо виховання дитини відбувається у зв`язку з позбавленням такої особи батьківських прав.

Тобто, батьки самостійно можуть визначити хто буде здійснювати виховання спільної дитини, у разі перебування на військовій службі.

Позивача не було позбавлено батьківських прав, його дружина також проходить військову службу за мобілізацією, відповідно до законодавства батьки мають однакові права щодо утримання дитини, а тому позивач має право на звільнення з військової частини на підставі наявності дитини з інвалідністю до 18 років.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для відмови у задоволення позову.

Судові вітрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 17.05.2025 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти рішення по суті порушених у ньому питань за результатами його розгляду.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення пpo звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дитини з інвалідністю до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

5. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко