Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №160/30104/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року Справа № 160/30104/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову викладену у листі від 07.08.2025 року за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком на пільгових умовах у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 03.05.2015 по 24.06.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 03.05.2015 року по 24.06.2025 року починаючи з 11.07.2025 року, з дати подачі заяви, здійснивши перерахунок пенсії з 11.07.2025 року та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову вказано, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по списку №1. Позивач зверталась до відповідача із заявою в якій просила перерахувати пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 03.05.2015 по 24.06.2025 року, при цьому відповідач повідомив позивача, що відповідно до ст.24 Закону №1058, тобто з 1 січня 2004 року всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі, у подвійному розмірі обчислюються періоди роботи в зазначених відділеннях тільки для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Для зарахування до загального страхового стажу вказаного періоду у подвійному розмірі немає підстав. Позивач вважає відмову викладену у листі від 07.08.2025 року за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком на пільгових умовах у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 03.05.2015 по 24.06.2025 року, протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи позивача повинен зараховуватись у подвійному розмірі. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

24.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.

11.11.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Після набрання чинності Законом № 1058, тобто з 1 січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі, у подвійному розмірі обчислюються періоди роботи в зазначених відділеннях тільки для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обчислення стажу для розрахунку пенсії у подвійному розмірі для даної категорії осіб, отже, періоди роботи позивача зараховано в подвійному розмірі при визначенні права на пенсію . Пенсію Позивачу обчислено відповідно до норм чинного законодавства. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

24.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 15.09.2008 року.

11.07.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою в якій просила перерахувати пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.05.2015 року по 24.06.2025 року, та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.08.2025 року за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25 повідомлено позивача, що відповідно до ст.24 Закону №1058, тобто з 1 січня 2004 року всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі, у подвійному розмірі обчислюються періоди роботи в зазначених відділеннях тільки для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Для зарахування до загального страхового стажу періодів роботи у подвійному розмірі немає підстав.

Позивач вважає відмову викладену у листі від 07.08.2025 року за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком на пільгових умовах у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 03.05.2015 року по 24.06.2025 року, протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, врегульовані Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» і Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Приписами частин 1-3 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Як зазначено у ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 24 Закону №1058 не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Нормами ст. 16 Прикінцевих положень №1058 передбачено, що положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Статтею 60 Закону № 1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Згідно ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.

Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою. (ст. 7 Закону Про захист населення від інфекційних хвороб).

Визначення протитуберкульозному закладу і туберкульозу наведено у ст. 1 Закону України Про протидію захворюванню на туберкульоз.

Відповідно до пунктів 7, 12 вказаної статті протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз.

Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я;

туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.

Частиною 1 ст. 10 цього Закону встановлено, що медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

Відповідно до п. 1.1 наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку протитуберкульозних закладів» за №514 від 16.07.2009 протитуберкульозний диспансер є лікувально-профілактичним закладом.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України 19.07.1995 за №133 затверджено Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, до якого віднесено і туберкульоз.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров`я» від 28.10.2002 №385, затверджено Перелік закладів охорони здоров`я, до якого увійшов протитуберкульозний диспансер.

Згідно ст. 22 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, здійснюють догляд за хворими на туберкульоз та/або прибирання приміщень, у яких перебувають такі хворі, встановлюються підвищені посадові оклади у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці, надбавка за вислугу років та інші надбавки і доплати. Перелік робіт, професій і посад, зайняття яких дає право на підвищені посадові оклади, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Працівники протитуберкульозних закладів, зазначені у частині першій статті 22 цього Закону, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством (ст. 23 Закону).

З аналізу статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд вбачає, що робота в інфікційному закладі зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

При цьому, редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час.

Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на яку відповідач посилається у своєму листі від 07.08.2025 року за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25, не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Крім того, нормами статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.

Таким чином, суд доходить висновку, що зарахування стажу у подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004 року.

Висновки щодо застосування у даній справі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» узгоджуються також з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, постанові від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.

За приписами ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Записами трудової книжки позивача № НОМЕР_1 та уточнюючою довідкою підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 03.05.2015 по 24.06.2025 року працювала на посаді медичної сестри в спеціалізованій туберкульозній лікарні.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №111-ІV від 10.07.2003 року період роботи з 03.05.2015 по 24.06.2025 року зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Разом з цим, з виписки про періоди страхового стажу вбачається, що періоди роботи позивача зараховані відповідачем до загального страхового стажу, але обчислені вони у одинарному розмірі всупереч вимогам ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У графі кратність навпроти цих періодів роботи стоїть цифра 1, що значить, що ці періоди роботи зараховані відповідачем при перерахунку в одинарному розмірі. Графи страх, стаж в одинар. та страх, стаж з урах. кр. однакові.

Таким чином, при призначенні пенсії за віком відповідачем безпідставно і протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 03.05.2015 по 24.06.2025 року у подвійному розмірі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те що відповідачем не заперечується той факт, що спірні періоди роботи позивача передбаченому статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд дійшов висновку, що відмова викладена у листі від 07.08.2025 р. за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком на пільгових умовах у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 03.05.2015 по 24.06.2025 року є протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 03.05.2015 року по 24.06.2025 року починаючи з 11.07.2025 року, з дати подачі заяви, здійснивши перерахунок пенсії з 11.07.2025 року та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 03.05.2015 року по 24.06.2025 року починаючи з 11.07.2025 року, з дати подачі заяви, здійснивши перерахунок пенсії з 11.07.2025 року та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №ПН794 від 14.10.2025 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн., бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області викладену у листі від 07.08.2025 року за № 35285-26418/Н-01/8-0400/25 у зарахуванні ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком на пільгових умовах у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 03.05.2015 по 24.06.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 03.05.2015 року по 24.06.2025 року починаючи з 11.07.2025 року, з дати подачі заяви, здійснивши перерахунок пенсії з 11.07.2025 року та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв