Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №140/10888/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10888/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення , у формі листа військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2025 №1458/10173, за підписом командира військової частини НОМЕР_1 , полковника ОСОБА_2 , яким по суті відмовлено позивачу у звільненні з військової служби; зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у В/ч НОМЕР_1 . Зазначає, що звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Однак, листом від 19/08/2025 відповідачем було відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку з тим, що наданими документами наявність зазначених підстав не підтверджена.

Позивач вважає, що ним було надано достатній пакет документів, що підтверджує потребу його матері у догляді, наявність у неї І групи інвалідності, та відповідно, відсутності інших членів сім`ї здійснювати такий догляд, а тому, на його думку, відмова відповідача є необґрунтованою та протиправною уз в`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.62).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечив з наступних підстав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що з долучених до рапорту про звільнення з військової служби документів неможливо повно встановити наявність чи відсутність інших членів сім`ї ОСОБА_3 першого та другого ступенів споріднення. Крім того вказав на дискреційні повноваження військової частини, що стосуються звільнення позивача з військової служби, відтак просив у задоволенні позову відмовити (а.с.65-81).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 17.07.2024 (а.с.25-34).

Позивач 15.08.2025 звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю матері з числа осіб з інвалідністю І групи. До рапорту долучені документи, які підтверджують вказану обставину, а саме: паспорт ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ; паспорт ОСОБА_3 ; РНОКПП ОСОБА_3 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №50/25/1959/В від 05.05.2025; довідка про склад сім`ї від 13.06.2025; свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (а.с.71-79).

За результатами розгляду рапорту В/ч НОМЕР_1 листом від 19.08.2025 №1458/10173 повідомила позивача про те, що у задоволенні рапорту відмовлено у зв`язку з тим, що наданими до рапорту документами, наявність зазначених обставинне підтверджено (а.с.18).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у погодженні рапорту позивача від 15.08.2025 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частинами першою, сьомою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За приписами частин першої, другої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024. Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить службу та перебуває на грошовому забезпеченні у В/ч НОМЕР_1 .

Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі того, що наявна необхідність постійного догляду за матір`ю, особою з інвалідністю І групи. Однак у задоволенні вказаного рапорту було відмовлено у зв`язку з тим, що наданими позивачем документами не підтверджено наявність вказаних обставин про відсутність інших членів родини, які могли б здійснювати догляд.

Враховуючи те, що предметом оскарження у справі є відмова В/ч НОМЕР_1 в погодженні рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, в межах розгляду цієї справи потребує дослідження питання достатності наданих позивачем доказів на підтвердження наявності у нього права на звільнення зі служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Як встановлено судом, позивач разом з рапортом надав відповідачу такі документи: паспорт ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ; паспорт ОСОБА_3 ; РНОКПП ОСОБА_3 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №50/25/1959/В від 05.05.2025; довідка про склад сім`ї від 13.06.2025; свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (а.с.71-79).

При дослідженні вказаних документів, які перебували на розгляді у відповідача, судом з`ясовано, зокрема, наступне.

За змістом свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 встановлено, що батьками ОСОБА_1 (позивач) є ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_3 (мати) (а.с.35).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 батько позивача - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.38).

Крім того, як встановлено з паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 у ОСОБА_3 на сторінці №7 «Особливі відмітки» - діти, вказано лише ОСОБА_1 (позивач) (а.с.39-44).

Наявність у матері позивача І групи інвалідності (підгрупа Б) підтверджено витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №50/25/1959/В від 05.05.2025 та консультаційним висновком спеціаліста, виданого КП «Волинська обласна психіатрична лікарня с. Луцька» (а.с.46-50).

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №05/06 від 13.06.2025 встановлено, що за адресою реєстрації позивача: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_3 (мати позивача), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_5 (син позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с.51).

На думку відповідача, викладену у листі відповіді на рапорт №1458/10173 від 19.08.2025, позивачем до рапорту не було долучено документів, які б підтвердили наявність тієї обставини, що позивач єдина особа, хто може здійснювати постійний догляд за матір`ю інвалідом І групи, а отже і відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення. Зазначене підтверджено і відзивом на позовну заяву.

Оцінюючи доводи сторін щодо «відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я» у спірних правовідносинах, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Абзацами першим, третім частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року у справі №5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Як встановлено частиною четвертою статті 3 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При цьому суд констатує, що чинним законодавством у сфері проходження військової служби не визначено поняття «члени сім`ї першого, другого ступеня».

Відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Також вказані терміни ототожнюються з чергами на спадкування в Роз`ясненні Міністерства юстиції України від 11.10.2011 «Окремі питання спадкування».

Водночас, посилаючись на визначення понять членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у Податковому кодексі України та роз`яснення Міністерства юстиції України від 11.10.2011 «Окремі питання спадкування», відповідач не зазначає, який саме документ не подано або необхідно подати додатково на підтвердження відсутності у ОСОБА_3 інших, окрім ОСОБА_1 , членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, що призводить до необґрунтованого обмеження права позивача бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, а не будь-яких на власний розсуд.

У контексті зазначеного суд звертає увагу відповідача, що чинним законодавством не передбачено переліку документів, які подаються військовослужбовцем, для підтвердження в нього підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Так само законодавством не передбачено порядку видачі документа конкретної форми (довідки, витягу тощо), який би містив інформацію про наявність чи відсутність членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Додатково суд звертає увагу на лист Міністерства юстиції «Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 25.08.2023 № 112984/19.3.2/11-23, яким було надано роз`яснення Генеральному штабу Збройних Сил України та Міністерству оборони України, що зазначено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством.

Отже, на переконання суду, можливість довести відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення наявна лише у тому випадку, якщо такі члени сім`ї існували раніше та правовий зв`язок між ними припинився, що підтверджується, наприклад, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про розірвання шлюбу тощо.

Виходячи з наданих позивачем разом з рапортом відповідачу документів, на переконання суду, суд вважає їх достатніми, тобто такими, що у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_3 , особою з інвалідністю І групи. За таких обставин відповідач протиправно відмовив у погодженні рапорту, а позивач підлягає звільненню з військової служби.

Суд наголошує, що особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем надано всі документи, що у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за матір`ю інвалідом І групи.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання В/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача, суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження військової частини з питання звільнення військовослужбовця з військової служби.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині зобов`язання прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання В/ч НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду.

Суд ураховує, що відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати згідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформленого листом від 19.08.2025 №1458/10173, про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розгляну ти рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ).

Відповідач: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Суддя А.Я. Ксензюк