Вирок від 28 січня 2026 р. у справі №461/878/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/878/26

1-кп/461/339/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.01.2026 м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , розглянувши без проведення судового розгляду у судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження кримінальне провадження №12026142360000015 від 08 січня 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, інваліда 2 групи, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2025 за ст. 390-1 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік, вироком Галицького районного суду м. Львова від 03.12.2025 за ст. 390-1 КК України, яким його визнано винним, та вироком Галицького районного суду м. Львова від 05.01.2026 за ст. 390-1 КК України, яким його визнано винним,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст.390-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , 07.01.2026 о 15:00 год., будучи ознайомленим із обмеженнями, накладеними на нього рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03.10.2025 у справі №461/8055/25, про встановлення відносно нього обмежувального припису, діючи умисно, знехтував обов`язковими до виконання приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, порушив обмежувальний припис, а саме прийшов у місце проживання постраждалої ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , нехтуючи забороною перебувати у зазначеній квартирі та наближатися на відстань менше 200 м. до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_4 , після чого перебував у зазначені квартирі.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 390-1 КК України як умисне невиконання обмежувального припису, що застосований до нього судом.

Прокурор ОСОБА_5 звернувся до суду з клопотанням про розгляд кримінального правопорушення у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні.

Обвинувачений ОСОБА_3 у присутності захисника – адвоката ОСОБА_6 подав заяву, у якій зазначив, що беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального правопорушення без проведення судового розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, що узгоджується з приписами частини другої статті 381 КПК України.

Окрім цього, у матеріалах кримінального провадження міститься заява потерпілої ОСОБА_4 щодо згоди зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 12 КК України, кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

У частині 2 статті 12 КК України визначено, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Отже, відповідно до положень ч. 2 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , є кримінальним проступком.

У частині 1 статті 381 КПК України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.

Оцінивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за статтею 390-1 КК України, оскільки він вчинив умисне невиконання обмежувального припису, що застосований до нього судом.

При вирішенні питання про обрання виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також вимоги ст.65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК, відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст.66 КК України, є щире каяття.

Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення, щодо особи з якою винний перебуває в сімейних відносинах.

Щодо особи обвинуваченого, то суд встановив, що характеристика у ОСОБА_3 формальна; на утриманні дітей чи будь-яких інших осіб немає; пенсіонер; інвалід II групи; на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; раніше неодноразово судимий.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд враховує таке.

Як визначено у ч. 1, 2 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст.65 КК України суд, при призначенні покарання, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого проступку, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, та призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений кримінальний проступок, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66,67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

За вчинення зазначеного кримінального проступку за ст. 390-1 КК України передбачене покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Частина 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає право призначення пенсії за віком після досягнення 60 років.

Аналіз вказаної норми свідчить про встановлення пенсійного віку 60 років.

На момент розгляду кримінального провадження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг пенсійного віку та є інвалідом II групи, а тому обмеження волі до нього не застосовується.

Відповідно до ч. 5 ст. 59-1 КК України пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2025 у справі №461/9205/25 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст.390-1 КК України та призначено йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.

Окрім цього, вироком Галицького районного суду м. Львова від 03.12.2025 у справі № 461/9988/25 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 України.

Також вироком Галицького районного суду м. Львова від 05.01.2026 у справі № 461/20/26 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 України.

07.01.2026, тобто під час відбування покарання у виді пробаційного нагляду, ОСОБА_3 знову вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.390-1 КК України.

У зв`язку зі вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ст.390-1 КК України, під час відбування покарання у виді пробаційного нагляду, зазначений вид покарання не може бути застосований до ОСОБА_3 . Альтернативного покарання (крім обмеження волі, яке не може бути застосоване до ОСОБА_3 з вищезазначених причин) - ст. 390-1 КК України не визначає.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд не вправі перейти до більш м`якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 неможливо призначити покарання, визначене санкцією ст. 390-1 КК України.

У зв`язку з наведеним відсутні також правові підстави для застосування покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК України.

Витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Питання речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 373, 374, 382 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 України.

2. Речові докази: оптичний диск DVD-R – залишити у матеріалах кримінального провадження.

3. Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Вирок суду може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня отримання його копії з урахуванням особливостей, передбачених у ч. 1 ст. 394 КПК України, а саме: цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя ОСОБА_7