Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №636/280/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/280/26 Провадження 3/636/706/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2026 місто Чугуїв

Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Золотоверха О.О., розглянувши матеріал, який надійшов з військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172?10 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , солдата, стрільця військової частини НОМЕР_1 ,

ВСТАНОВИЛА:

До Чугуївського міського суду Харківської області повторно 27.01.2026 надійшов вищевказаний матеріал про адміністративне правопорушення..

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

З протоколу А1736 №0044 про військове адміністративне правопорушення від 07.01.2026 вбачається, що 06.01.2026 молодшим лейтенантом ОСОБА_2 солдату ОСОБА_1 повідомлено про те, що останній 07.01.2026 вибуває на навчання для отримання базової загальної військової підготовки. Відповідно до рапорту солдата ОСОБА_1 від 06.01.2026, він відмовляється від проходження базової загальної військової підготовки у зв`язку з релігійними переконаннями. Станом на 09:00 год 07.12.2025 солдат ОСОБА_1 свої наміри не змінив та відмовився від проходження базової загальної військової підготовки, аргументуючи свою відмову релігійними переконаннями. Таким чином ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст. 172-10 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Постановою суду від 12.01.2026 матеріал повертався на дооформлення в т.ч. у зв`язку з не зазначенням місця вчинення правопорушення.

Згідно супровідного листа з в/ч НОМЕР_1 від 20.01.2026 №857/929 факт вчинення правопорушення за ст. 172-10 КУпАП солдатом ОСОБА_1 зафіксовано 06.01.2026 в АДРЕСА_2 .

З вищезазначеного матеріалу про адміністративне правопорушення вбачається, що правопорушення мало місце в АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Вовчанського районного суду Харківської області.

Згідно рішення Вищої ради правосуддя № 399/0/15-23 від 20.04.2023 «Про зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Харківської області» з 1 травня 2023 року територіальна підсудність судових справ Вовчанського районного суду Харківської області змінена та наразі відноситься до Чугуївського міського суду Харківської області.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 172-10 КУпАП, розглядаються протягом доби.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його явка представниками органу, що склав протокол не забезпечена, сповіщався про судове засідання шляхом направлення смс-сповіщення, проте у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_1 на сповіщення у вигляді смс, суд не може вважати таке сповіщення належним. Згідно супровідного листа з в/ч НОМЕР_1 від 20.01.2026 №857/929 повідомити ОСОБА_1 про дату та місце розгляду протоколу не вдається за можливе у зв`язку зі скоєнням 16.01.2026 вказаним військовослужбовцем кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України (при цьому доказів самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини до суду не надано).

На підтвердження факту допущеного порушення до суду надано:

- протокол А1736 №0044 про адміністративне правопорушення від 07.01.2026, в якому наявні ознаки невідповідності дат: зазначено, що 06.01.2025 ОСОБА_1 був сповіщений про необхідність 07.01.2026 вибути на навчання, 06.01.2026 ОСОБА_1 повідомив про свою відмову вибувати на навчання, а також, що станом на 07.12.2025 свою позицію ОСОБА_1 не змінив;

- актом відмови від проходження базової загальної військової підготовки від 07.01.2026, складений у АДРЕСА_2 (що територіально підсудне Печенізькому районному суду Харківської області, територіальну підсудність якого змінено на підсудність Шевченківського районного суду міста Харкова), згідно якого 06.01.2026 о 16:00 год. молодшим лейтенантом ОСОБА_2 солдату ОСОБА_1 повідомлено про те, що останній 07.01.2026 вибуває на навчання для отримання базової загальної військової підготовки. Відповідно до рапорту солдата ОСОБА_1 від 06.01.2026, він відмовляється від проходження базової загальної військової підготовки у зв`язку з релігійними переконаннями;

- рапорт ОСОБА_3 від 06.01.2026, яким він доповідає, що відмовляється від проходження базової загальної військової підготовки у зв`язку з тим, що не вдягає військову форму, не несе службу по суботах та не приймає військову присягу згідно своїх релігійних переконань;

- пояснення ОСОБА_2 , згідно яких 06.01.2026 ним солдату ОСОБА_1 повідомлено про те, що останній 07.01.2026 вибуває на навчання для отримання базової загальної військової підготовки. Відповідно до рапорту солдата ОСОБА_1 від 06.01.2026, він відмовляється від проходження базової загальної військової підготовки у зв`язку з релігійними переконаннями. Станом на 09:00 год 07.12.2025 солдат ОСОБА_1 свої наміри не змінив та відмовився від проходження базової загальної військової підготовки, аргументуючи свою відмову релігійними переконаннями (наявні аналогічні протоколу невідповідності дат);

- пояснення ОСОБА_4 , згідно яких 06.01.2026 молодшим лейтенантом ОСОБА_2 солдату ОСОБА_1 повідомлено про те, що останній 07.01.2026 вибуває на навчання для отримання базової загальної військової підготовки. Відповідно до рапорту солдата ОСОБА_1 від 06.01.2026, він відмовляється від проходження базової загальної військової підготовки у зв`язку з релігійними переконаннями. Станом на 09:00 год 07.12.2025 солдат ОСОБА_1 свої наміри не змінив та відмовився від проходження базової загальної військової підготовки, аргументуючи свою відмову релігійними переконаннями (наявні аналогічні протоколу невідповідності дат);

- витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №364 від 30.12.2025, згідно якого ОСОБА_1 направлено до дислокації в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ;

- службову характеристику на ОСОБА_1 ,

- копію військового квитка, паспорта ОСОБА_1

Ч.2 ст. 172-10 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за Відмова від виконання законних вимог командира (начальника), вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань. Військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами ЗСУ та іншим законодавством України. Вона ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі чи організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів та начальників підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Тож, відповідальність за підтримання належного стану останньої у військових підрозділах закон покладає на командирів (начальників) цих підрозділів. Згідно з Дисциплінарним статутом ЗСУ військова дисципліна досягається шляхом умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу. З іншого боку, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів ЗСУ, накази командирів, що, у свою чергу, є умовою та запорукою підтримання необхідного рівня боєздатності військових підрозділів, належного виконання ними завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України (ст. 28 Статуту). Однією з визначальних засад будівництва і керівництва ЗСУ є принцип єдиноначальності, який полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; – забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів ЗСУ. У Статуті внутрішньої служби ЗСУ (статті 29–31, 34) зазначено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є без посереднім начальником. У разі спільного виконання службових обов`язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником на час виконання таких обов`язків є старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням. Начальник (командир) має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (у чому, зокрема, й втілюється принцип субординації). Субординація (лат. subordinatio походить від поєднання sub – під, ordino – призначаю, керую) 1) важливий метод управління, за допомогою якого в системі виконавчої влади встановлюються відносини підпорядкованості, що виражають ієрархічну залежність між об`єктами та суб`єктами управління6 ; 2) вид службових відносин, що передбачає підпорядкування для нижчої за рангом (посадою, званням) службової особи виконання рішень (наказів) і вимог вищестоячої особи, а також дотримання у цих відносинах правил службової дисципліни, етики і відповідальності. Статут внутрішньої служби ЗСУ (статті 35–38) також визначає порядок віддання й виконання наказів. Накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Відповідальність за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству закон покладає на командирів (начальників). Останні також мають відповідати за невжиття заходів щодо виконання відданих підлеглим наказів, а також за допущені при цьому зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Тож, можна визначити, що безпосереднім об`єктом цього виду військового адміністративного правопорушення є установлений порядок підлеглості та дотримання субординації з боку військовослужбовців. Додатковим об`єктом таких вчинків (деліктів) є підтримання позитивного авторитету військовослужбовця і в цілому ЗСУ.

Об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 17210 КУпАП, утворює відмова від виконання законних вимог командира (начальника), частиною другою – те саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану. На відміну від схожих військових кримінальних правопорушень, передбачених ст. 402 КК України («Непокора», тобто відкрита відмова виконати наказ начальника…) та ст. 403 КК України («Невиконання наказу»), ст. 172-10 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника). Чинне українське законодавство не містить визначення поняття «вимога командира (начальника)» та порядку висунення законних вимог. Проте з інших неофіційних джерел випливає, що вимога – це: 1) норми, правила, яким хтось чи щось має підкорюватися або відповідати; 2) сформульовані потреби чи очікування, загальнозрозумілі або обов`язкові. Установлена вимога – це вимога, сформульована в документі. Відповідно до ст. 4 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Подібно до цього Дисциплінарний статут ЗСУ у ст. 4 наголошує, що всі військовослужбовці ЗСУ незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами статутів ЗСУ. Як зазначалося вище, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції, законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів ЗСУ, накази командирів. Втім ігнорування, порушення чи інші прояви невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться у статутах, інших законодавчих актах або службових інструкціях, самі по собі не утворюють складу адміністративного проступку, передбаченого ст. 172-10 КУпАП. Об`єктивну сторону цього виду правопорушення утворює відмова від виконання конкретної вимоги командира (начальника), яка стосується повсякденного життя військовослужбовця (в частині відносин, урегульованих статутами ЗСУ) та службової діяльності. Такі вимоги, згідно зі статутами ЗСУ, з боку командира (начальника) можуть бути втілені у формі наказу, розпорядження, команди. Перелік військових начальників за посадою міститься у різних розділах Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Статуті гарнізонної та вартової служб ЗСУ, Дисциплінарному статуті ЗСУ (далі – Статутах ЗСУ). При цьому потрібно враховувати, що цими Статутами передбачено дві категорії військових начальників за посадою: військові начальники, які виконують свої обов`язки на постійній основі, а також тимчасово – під час несення спеціальних служб (внутрішньої, вартової, вахтової, прикордонної служб, бойового чергування тощо). Однак передбачити всі випадки можливого підпорядкування військовослужбовців один одному практично неможливо. В ситуаціях, які не врегульовані, слід керуватися ст. 34 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, згідно якою у разі спільного виконання службових обов`язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням. Аналогічне визначення закріплено і у ст. 8 Дисциплінарного статуту ЗСУ17. Перелік посад із зазначенням прав та обов`язків окремих військових службових осіб серед іншого може бути наведено в спеціальних настановах, інструкціях тощо. Крім того, набуття особою статусу військового начальника може відбуватися як в обов`язковому порядку (безумовно), так і факультативно (за певних умов). Аналізуючи Статути ЗСУ, можна виокремити характерні ознаки, якими наділений військовий начальник: наявність підлеглих; право одноособово приймати рішення та віддавати підлеглим обов`язкові для виконання накази; право перевіряти виконання відданих наказів (розпоряджень); право вимагати від підлеглих надання оперативної та іншої інформації; право застосовувати до підлеглих заходи дисциплінарного заохочення та стягнення. Окрім того, у Статутах ЗСУ вживається поняття командир, яке за своєю правовою природою є вужчим, ніж поняття «військовий начальник». Водночас у випадках, коли начальник за посадою одночасно є командиром військової частини, зазначені поняття можуть збігатися. Слід наголосити, що Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено такі категорії, як військовозобов`язані (особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави) та резервісти (особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період). Статтею 29 цього Закону регламентовано особливості проходження зборів військовозобов`язаними та резервістами, зокрема, однією з особливостей є те, що на даних осіб під час зборів поширюється дія Статутів ЗСУ. Отже, під час зборів військовозобов`язані та резервісти за наявності характерних ознак (наприклад, тимчасового виконання обов`язків командира) можуть набувати права віддавати обов`язкові до виконання законні вимоги. Найпоширенішим способом реалізації розпорядчої влади з боку командирів та військових начальників стосовно підлеглих є віддання наказів. Наказ ? пряма обов`язкова вимога командира (начальника) про виконання або невиконання підлеглим певних службових дій. Право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк (ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Слід визнати, що так само, як і наказ, вимога з боку командира чи начальника може бути доведена до одного чи декількох підлеглих військовослужбовців усно або письмово, зокрема з використанням технічних засобів зв`язку. Обов`язковими до виконання є лише законні вимоги командира (начальника). Законність вимоги означатиме, що вона: висунута тільки в межах компетенції відповідного командира (начальника); сформульована чітко і не може допускати подвійного тлумачення; доведена з дотриманням певного порядку (наприклад, вимога, яка міститься у наказі з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, має бути оформлена у письмовій формі); за своїм змістом не суперечить чинному законодавству, не пов`язана з порушенням конституційних прав і свобод військовослужбовця та інших громадян; питання, які становлять зміст вимоги, стосуються обов`язків військовослужбовця, якому така вимога адресована. Недотримання цих умов виключають протиправність діяння з боку військовослужбовців і не утворюють об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого будь-якою частиною ст. 172-10 КУпАП.

Суб`єктом адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, є: військовослужбовці, а також військовозобов`язані та резервісти (дві останні категорії суб`єктами цих проступків можуть стати під час проходження ними зборів). Стаття 172-10 КУпАП не містить конкретного згадування про суб`єкта(ів) даного проступку, втім це випливає із загального припису, який містить ч. 4 ст. 15 цього Кодексу. Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – це особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – це особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу в ЗСУ. Згідно зі ст. 29 цього ж Закону військовозобов`язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов`язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини. На військовозобов`язаних та резервістів (на час проходження ними зборів) поширюється дія статутів ЗСУ. За аналогією зі ст. 401 КК України (яка надає визначення поняттю військового кримінального правопорушення) можна стверджувати, що за відповідними статтями глави 13-Б (Військові адміністративні правопорушення) КУпАП несуть відповідальність військовослужбовці ЗСУ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом. Законом України від 21.03.2023 р. № 3000-IX були внесені доповнення до ст. 15 та деяких інших норм КУпАП, відповідно до яких, за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених ст. 172-10 КУпАП, до адміністративної відповідальності притягаються поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі в бойових діях. Адміністративна відповідальність настає за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. При цьому до поліцейських, як суб`єктів адміністративної відповідальності за ст. 172-10 КУпАП, не може бути застосовано арешт з утриманням на гауптвахті.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-10 КУпАП, – вина у формі прямого умислу, на що беззаперечно вказує формулювання фабули першої частини зазначеної статті, а саме: «відмова від виконання…». Констатація прямого умислу включає два такі елементи: а) підлеглий військовослужбовець розуміє зміст висунутої вимоги; б) свідомо не бажає її фактично виконувати. При цьому не має значення, чи було таке небажання (виконувати вимоги командира) висловлено чи позначено зовні якимось іншим чином. До уваги береться кінцевий результат невиконання законної вимоги командира (начальника), яка за відсутності поважних причин та об`єктивних обставин, які б перешкоджали її виконанню, не була фактично реалізована з боку військовослужбовця. Відсутність у військовослужбовця вини у формі прямого умислу на невиконання законної вимоги командира (начальника) виключає склад цього військового адміністративного правопорушення.

Вирішуючи питання щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення, суд керується таким.

Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст.256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище фактично є обвинуваченням.

Звертаю повторно увагу на те, що у протоколі наявні невідповідності дат вчинення правопорушення, відсутнє місце вчинення правопорушення.

Відповідно до частин 1-3 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 КУпАП встановлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції, крім іншого, статтями 124, 130 КУпАП.

Відповідно до частини 2 статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Положеннями статті 256 КУпАП вказано, що у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначається суть адміністративного правопорушення.

З огляду на викладена та враховуючи вищевказані положення законодавства, апеляційний суд звертає увагу, що кваліфікувати вчинене особою адміністративне правопорушення, є виключною компетенцією суб`єкта уповноваженого на складання протоколу.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку, що протокол, який складено відповідальною особою, повинен містити відомості про обставини, що характеризують суть адміністративного правопорушення у відповідності до диспозиції інкримінованої статті із визначенням: суб`єкта, суб`єктивної сторони, об`єкта, об`єктивної сторони, оскільки протокол за своєю суттю та призначенням, крім доказового значення, представляє собою обвинувачення особи у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення (проступку) в межах якого суд здійснює розгляд справи.

При цьому, суд не може вийти за межі такого обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу.

За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке по суті, судом підтримується (рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08).

Разом з цим, якщо суддя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення дійде висновку, що дії порушника кваліфіковано невірно, він має звернутися до положень пункту 2 частини 1 статті 278 КУпАП, за змістом якого орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення окрім іншого, повинен вирішити чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

Такого висновку дійшов Харківський апеляційний суд у постанові №636/6674/24 (провадження 33/818/655/25).

Щодо зазначеного місця вчинення правопорушення згідно супровідного листа з в/ч НОМЕР_1 від 20.01.2026 №857/929 – с. Шевченкове Перше, то вказаний населений пункт суперечить зазначеному у доданих документах (в т.ч. акту відмови від 07.01.2026, витягу з наказу №364 від 30.12.2025) – с. Печеніги.

Крім того, до суду не надано документального підтвердження щодо факту направлення ОСОБА_1 на навчання.

Відповідно до п.2.8 Порядку направлення на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації військовослужбовців Збройних Сил України, які звільняються у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров`я, затвердженого наказом МінОборони України 26.07.2013 № 524 Командир військової частини видає наказ (по стройовій частині) про направлення військовослужбовця на професійне навчання або про надання йому часу для проходження професійного навчання. В наказі зазначаються строк, місце проходження професійного навчання та навчальний заклад.

На підставі викладеного суддя прийшла до висновку, що до суду не надано доказів на підтвердження наявності у вчиненому діянні складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-10 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 247, 251, 280, 283-285, 287-289, 294 КУпАП

ПОСТАНОВИЛА:

Закрити провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі скарги на постанову до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 КУпАП, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: О. О. Золотоверха