Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №643/11572/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/11572/25

Провадження № 2/643/939/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі

головуючого судді - Олійника О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Новакової Т.С.,

представника позивача - адвоката Коротуна В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Коротуна В.І. звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просить змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 та встановити їх в твердій грошовій сумі в розмірі що дорівнює 50% прожиткового мінімуму для дитини, тобто 1600 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 22.09.2021 розірвано шлюб між ОСОБА_1 (далі – Відповідач) та ОСОБА_2 (далі – Відповідач). Від даного шлюбу позивач має малолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 24.01.2018. На підставі судового наказу від 09.04.2021 виданого Салтівським районним судом м. Харкова з позивача щомісяця стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 квітня 2021, і до повноліття дитини, що становить приблизно 3850,00 грн. Так, на даний час позивачем укладено шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується актовим записом про шлюб № 1143 від 23.12.2023 свідоцтво про шлюб НОМЕР_2 видане Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Від вказаного шлюбу в позивача є малолітня дитина ОСОБА_5 . Позивач проживає за однією адресою разом з матір`ю та батьком, дружиною та сином. Матір на даний час не працює в зв`язку з проблемами зі здоров`ям. На даний час сума аліментів, яку сплачує щомісяця позивач є непомірно великою. Окрім аліментів позивач сплачує комунальні послуги в квартирі в якій мешкає що приблизно становлять 3000 грн. на місяць. Серед іншого щомісячні витрати на продукти харчування складають орієнтовно 10000,00-12000,00 грн. Крім того наявні додаткові витрати на догляд за немовлям, а саме харчові суміші, памперси, одяг та взяття, іграшки тощо. В родині на даний час працює тільки позивач будь яких інших джерел доходу не має. Тому позивач вважає що сума аліментів які стягуються з позивача є значною сумою та надмірною.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 18 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

23 липня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» представник позивача – адвокат Коротун В.І. подав клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 29.07.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Коротун В.І., який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити. Надав пояснення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилась, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, що підтверджується наявними у справі поштовими конвертами з відміткою про відсутність адресату за адресою, зазначеною в позовній заяві. Відповідач не використала наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у її відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подала.

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи одночасне існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 22.09.2021 розірвано шлюб між ним, ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 .

Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 24.01.2018.

На підставі судового наказу від 09.04.2021 виданого Салтівським районним судом м. Харкова з позивача щомісяця стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 квітня 2021, і до повноліття дитини.

Згідно актового запису про шлюб № 1143, 23 грудня 2023 року відповідач у справі ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 , який був зареєстрований Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 та свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 ).

Від даного шлюбу у позивача народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Актовим записом про народження 95, та свідоцтво про народження НОМЕР_5 від 05.02.2025 видане Четвертим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, позивач проживає за однією адресою разом з матір`ю та батьком, дружиною та сином. Матір на даний час не працює в зв`язку з проблемами зі здоров`ям. На даний час сума аліментів, яку сплачує щомісяця позивач є непомірно великою. Окрім аліментів позивач сплачує комунальні послуги в квартирі, в якій мешкає. Крім того наявні додаткові витрати на догляд за немовлям, а саме харчові суміші, памперси, одяг та взуття, іграшки тощо. В родині на даний час працює тільки він.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 7, 155 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ч. 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження.

Згідно ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.

Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

У розумінні статті 81 ЦПК України та наведеної вище норми СК України презюмується необхідність саме ініціатору позову доводити обставини змін у його особистому житті, зокрема у матеріальному становищі, сімейного стану, здоров`я або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення або досягнення домовленості між батьками про способи виконання своїх обов`язків щодо дітей, що можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.

Відповідно ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою ВРУ №789-XII від 27.02.1991, визначено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дітей (ст. 3).

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно ст. 129-1 Конституції України, ст.18ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для виконання. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виходячи з приписів ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право пред`явити позов з вимогою зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що підстав для зменшення розміру аліментів згідно ст. 192 СК України, а відповідно і для задоволення позову, немає. Позивач є працездатною особою, отримує дохід, що спростовує його доводи про погіршення майнового стану та неспроможність сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі.

Відомостей щодо покращення матеріального стану відповідача матеріали справи не містять.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача, що підставою для зменшення аліментів є перебування на його утриманні дружини та дитини від другого шлюбу, а також проблеми зі здоров`ям його матері. Батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою, що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 16.09.2020 у справі №565/2071/19. Тому зміна сімейного стану позивача і наявність дитини від іншого шлюбу не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів та не свідчить про погіршення матеріального стану позивача, як платника аліментів.

Батьки, народжуючи дітей, мають нести і відповідальність за їх утримання. Одні діти не повинні мати переваги над іншими. В даній ситуації сплата аліментів розміром 1/4 доходу на дитину від першого шлюбу відповідають встановленим в законодавстві мінімальним нормам сплати аліментів на дітей і при цьому ще залишається частина доходу для забезпечення життєдіяльності позивача.

На думку суду, сплата аліментів у розмірі на дитину не є надмірним тягарем для позивача, а зменшення розміру аліментів завадить належному забезпеченню дитини сторін та суперечитиме її інтересам. В такій категорії справ суд керується принципом забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Таким чином, враховуючи викладене, а також враховуючи інтереси дитини, на утримання якої стягнуті аліменти для забезпечення достатнього матеріального рівня її життя, позовні вимоги про зміну розміру або звільнення від сплати аліментів задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Повний текст заочного рішення складений та підписаний 26 січня 2026 року.

Суддя - О.О. Олійник