Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №183/8866/24 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/8866/24

№ 2/183/1270/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Фролової В.О.,

за участі секретаря судового засідання – Сторожик А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, про визнання права власності на майно в частині,-

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року позивач, в інтересах якої діє представник, адвокат

Чупілко М.В., звернулася до суду із вказаним позовом до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із наступними позовними вимогами: про припинення прав спільної сумісної власності на квартиру

АДРЕСА_1 , набуте на підставі розпорядження № 206 від 17 січня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 січня 1997 року він, а також ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», набули у власність квартиру, розташовану за вищевказаною адресою. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано у Сєвєродонецькому БТІ, відповідно до законодавства, що діяло на той час. З метою реєстрації права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач звернулася до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації права було відмовлено, у зв`язку з відсутністю зареєстрованого права власності на належну 1/3 частину квартири та неможливістю отримати інформацію у БТІ з тимчасово окупованої території. Тому, позивач змушений звернутися до суду та просить задовольнити його позов.

Ухвалою суду від 04 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху, з метою визначення змісту позовних вимог та наведення належного правового обґрунтування, із зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача, тертої особи.

На виконання вказаної ухвали суду від 19 вересня 2024 року, до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, яка залишена без руху ухвалою суду від 24 вересня 2024 року, з метою надання позивачем документів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уповноважили позивача на пред`явлення таких вимог в їх інтересах.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року залишено уточнену позовну заяву без руху, оскільки позовнузаяву подано без додержаннявимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу.

На виконання ухвали суду, представником позивача подано уточнену позовну заяву, в якій позивач просив визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 27 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання позивач та представник позивача не з`явилась, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача, адвоката Чупілко М.В., через підсистему «Електронний суд» надійшла заява. В якій остання підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити, зазначивши про відсутність заперечень щодо розгляду справи без її участі, та участі позивача. Будь-яких заяв та клопотань до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , кожен окремо, через підсистему «Електронний суд» подали заяви, в яких не заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , просили здійснювати розгляд справи за хї відсутності.

Представник відповідача, Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток та усіх процесуальних документів в особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідно до ч.5 ст.14 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Представник третьої особи, виконавчого комітету Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, надав до суду заяву про ухвалення судового рішення у вказані справі відповідно до вимог чинного законодавства та здійснення розгляду цивільної справи за відсутності його представника.

Враховуючи, що у судовезасідання не з`явилисьвсіучасникисправи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогоюзвукозаписувальноготехнічногозасобу не здійснювалось.

У зв`язку з повторною неявкою в судовезасіданняналежним чином повідомленого про дату, час та місце судового засіданнявідповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзиввідповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодоюпозивачавважає за можливепроводитизаочнийрозглядсправи та ухвалитизаочнерішення.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без йогопроголошення.

У частиніп`ятійстатті 268 ЦПК Українизазначено, що датою ухваленнярішення є дата йогопроголошення (незалежновід того, яке рішенняпроголошено - повнечискорочене). Датою ухваленнярішення, ухваленого за відсутностіучасниківсправи, є дата складенняповного судового рішення.

Отже, враховуючинаведенівищевимогипроцесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в данійсправі, призначеній до розгляду на 12 січня 2026 року, є дата складенняповного судового рішення 19 січня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

17 січня 1997 року, Житлово-комунальною конторою концерну «Луганськбуд», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею – 43,10 в.м., житловою площею – 28,4 кв.м., на підставі розпорядження від 17 січня1997 року за № 206.

На підставі зазначеного свідоцтва про право власності, право власності

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на вищезазначену квартиру зареєстровано у Сєвєродонецькому БТІ, записано у реєстрову книгу за № 383 від 06 березня 1997 року.

Технічним паспортом на вказану квартиру також підтверджується, що власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Позивачем засобами поштового зв`язку до суду надано нотаріально посвідчену копію свідоцтво про право власності на квартиру від 17 січня 1997 року спірної квартири.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_1 був зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . На даний час позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за № 1604-5002764259 від 15 травня 2023 року.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Гарник С.Ю.

№ 73251600 від 22 травня 2024 року, позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з відсутністю можливості здійснити запитування від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення або реєстрацію прав.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Сєвєродонецьк Луганської області віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Зі змісту рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій вбачається, що державним реєстратором не встановлено наявності зареєстрованого права власності на квартиру на спірну квартиру, оскільки інформація щодо об`єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалась в архіві КП «Сєвєродонецьке БТІ» на паперових носіях. Оскільки архівні документи вказаного підприємства на підконтрольну Україні територію вивезені не були, а територія Сєвєродонецької міської територіальної громади на сьогоднішній день є окупованою територією російською федерацією, БТІ не може виконувати свої функції, в тому числі надати інформацію на запити державних реєстраторів про наявні в архівних справах зареєстровані права власності до 01 січня 2013 року.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільноїсумісноївласностіможуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальнігромади, якщоінше не встановлено законом.

Згідно з ч.1-3 ст. 370 ЦПК Україниспіввласникимають право на виділ у натурічасткиіз майна, що є у спільнійсуміснійвласності, крімвипадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділчасткиіз майна, що є у спільнійсуміснійвласності, здійснюєтьсяу порядку, встановленомустаттею 364 цього Кодексу.

Частиною третьою ст.364 ЦК України установлено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділенемайно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягаєдержавнійреєстрації.

Як установлено судом, позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі не заперечували проти задоволення позовних вимог позивача, про наявність домовленості про зміну розміру часток між співласниками спірної квартири не повідомляли.

Відтак, заявлення позовних вимог про визнання права власності на 1/3 частину квартири, яка належить позивачу на праві власності, набутому відповідно до закону не суперечить вищезазначеним вимогам цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири

АДРЕСА_1 . Частка позивача ОСОБА_1 у спільній власності на вказане нерухоме майно складає 1/3.

Відтак, заявлення позовних вимог про визнання права власності на 1/3 частину квартиру яка належала позивачу на праві власності, набутому відповідно до закону не суперечить вищезазначеним вимогам цивільного законодавства.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачем право власності набуте у 1997 році. Надане свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру, технічний паспорт, посвідчені та видані органом, що здійснював реєстрацію права власності на той час, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на квартиру.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено його право власності на 1/3 частини спірної квартири, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м.Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивач не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує його права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, про визнання права власності на майно в частині- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 43,10кв.м., житловою площею 28,40 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 ;

Відповідач Сєвєродонецька міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження: Луганська область, м.Сіверськодонецьк, б-р Народів, 32;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи:

АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не яка не заявляє самостійних вимог: Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ЄДРПОУ04056637, місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, 39600, вул. Ігоря Сердюка, буд.27

Повне судове рішення складено та підписано 19 січня 2026 року.

Суддя В.О. Фролова