Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №212/1794/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/1794/25

2/212/248/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року місто Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В., за участі секретаря судового засідання Терещук М. В., представника позивача адвоката Сидоренка В. В., представника відповідача адвоката Білонога О. О., розглянувши шляхом відеоконференцзв`язку в загальному позовному провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив таке.

До суду звернувся позивач із вказаним позовом. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Сторони скористалися можливістю участі у справі та подання змагальних документів. Неодноразово заявляли клопотання про відкладення розгляду справи для можливості досягнення мирової угоди.

23 квітня 2025 року суд у судовому засіданні задовольнив клопотання відповідача про витребування оригіналів документів.

30 грудня 2025 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 16.01.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосивши про дату та час його складення і проголошення – 29.01.2026 о 16:55 год.

Позиції сторін.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог (в тому числі озвучених представником позивача в судовому засіданні 16.01.2026) заявив вимоги про стягнення з відповідача на його користь: суми боргу за договором позики в розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США за курсом НБУ на день винесення судового рішення; пені в розмірі 36 500,00 грн доларів США за курсом НБУ на день винесення судового рішення, 3% річних в розмірі 444,25 доларів США за курсом НБУ на день винесення судового рішення. Також просив стягнути з відповідача витрати на сплачений ним судовий збір в розмірі 15 140 грн.

Позов обґрунтував таким. 18 грудня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого позичальник ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у ОСОБА_3 139 092,00 грн, що на день укладення договору становило еквівалент 5 000 доларів США. Сторони домовилися про повернення коштів до 18.03.2021. На виконання договору ОСОБА_2 власноруч написав розписку. Тоді ж вони уклали договір іпотеки, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов`язання ОСОБА_2 передав в іпотеку належну йому квартиру в смт. Гостомель міста Ірпінь Київської області. 19.12.2021 вони уклали додаткову угоду до договору позики, якою узгодили, що заборгованість складає 142 050,50 грн, що становить еквівалент 5 000 доларів США на день підписання додаткової угоди; домовилися про інший строк повернення позики - до 18.02.2022. 18.02.2022 ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень та вимагав повернути позику в розмірі 182 843,00 грн з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, неустойку в розмірі 2% за кожен день прострочення протягом 31 календарного дня з моменту отримання вимоги. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконав, борг не повернув. 28.12.2023 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги за договором іпотеки та в той же день ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 лист про зміну кредитора по договору позики від 18.12.2020 та договору іпотеки. Загальна сума заборгованості ОСОБА_2 становить: 208 954,00 (сума боргу) + 1 525 364,20 грн (штрафні санкції) + 18 565,56 грн (3% річних) = 1 752 883,76 грн.

23 квітня 2025 року представник відповідача ОСОБА_4 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності та просила відмовити у позові.

29 грудня 2025 року інший представник відповідача ОСОБА_5 подав пояснення, в яких частково заперечив проти позову, заявив про визнання позову лише в частині заборгованості за Договором позики в сумі 208 954 грн. В обґрунтування пояснень зазначив таке.

Відповідач не заперечує того факту, що 18.12.2020 між ним і ОСОБА_3 було укладено Договір позики, згідно якого відповідач отримав у позикодавця 5 000 (п`ять тисяч) доларів США, які зобов`язаний був повернути у строк до 18.03.2021. 19.01.2021 між відповідачем і ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до вищевказаного Договору позики, згідно якої відповідач зобов`язаний повернути позику у строк до 18.12.2022. Відповідач проживав і працював у м. Бахмут Донецької області (яке станом на 2025 рік повністю зруйноване), він не зміг вчасно і в повному обсязі виконати умови Договору позики перед ОСОБА_3 і не заперечує факту наявності заборгованості. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені і 3% річних не підлягають задоволенню в повному обсязі. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь неустойку (пеню) за період з 04.02.2024 по 04.02.2025 в сумі 1 525 364,20 грн. (36 500 доларів США) і 3% річних за період з 19.02.2022 по 04.02.2025 в сумі 18 565,56 грн. (444,25 доларів США). До позовної заяви доданий Договір про відступлення права вимоги від 28.12.2023 за Договором позики від 18.12.2020, згідно умов якого, первісний кредитор ( ОСОБА_3 ) уступає ОСОБА_1 (теперішньому позивачу) право вимоги погашення заборгованості у розмірі 139 092,00 грн щодо відповідача. Згідно із зазначеними Договорами позивач набув щодо відповідача право вимоги лише щодо основної суми боргу в розмірі 139 092,00 грн, оскільки це прямо вбачається зі змісту Договору. Отже, за Договором про відступлення права вимоги позивач не набув до відповідача право вимоги щодо неустойки (пеня) і 3% річних за основним Договором позики, а тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними і не обґрунтованими. У зв`язку з введенням карантину, а пізніше – воєнного стану в Україні, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16.06.2020 та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

В судовому засіданні 16.01.2026 обидва представники сторін підтримали свої аргументи, викладені, відповідно, в уточненій позовній заяві позивача та поясненнях відповідача. Представник відповідача Білоног О. О. заявив про те, що він не підтримує заяву про застосування строку позовної давності, подану представником ОСОБА_4 , та просив залишити її без розгляду. ОСОБА_5 також пояснив суду, що сума 208 954,00 грн – еквівалент 5 000,00 доларів США на день звернення позивача з позовом.

Матеріали, досліджені судом (докази, надані позивачем). Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Суд дослідив, серед іншого, оригінали Договору позики від 18.12.2020, Розписки від 18.12.2020, Додаткової угоди від 19.01.2021 до Договору позики, Договору від 28.12.2023 про відступлення права вимоги за Договором позики від 18.12.2020, Договору іпотеки від 18.12.2020, Договору від 28.12.2023 про відступлення права вимоги за договором іпотеки, які були надані у відповідь на витребування судом доказів.

Суд встановив, що 18.12.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали Договір позики, відповідно до якого відповідач позичив (взяв у борг) у ОСОБА_3 139 092,00 грн, що на день укладення договору становило еквівалент 5 000,00 доларів США. ОСОБА_2 отримав повністю суму позики до укладення зазначеного договору. Зазначена обставина - визнана сторонами, та підтверджується Договором позики від 18.12.2020 та Розпискою від 18.12.2020 (а. с. 12, 13). Відповідач зобов`язався повернути позику до 18.03.2021 (п. 3 Договору позики).

Згідно з Додатковою угодою від 19.01.2021 до Договору позики (а. с. 14) ті самі сторони домовились про повернення позики в строк до 18.02.2022 (п. 2); домовилися також про те, що заборгованість по Договору позики станом на 19.01.2021 складає 142 050,50 грн, що за курсом НБУ на день підписання Додаткової угоди складає 5 000 доларів США (п. 1).

Пунктом 4 Договору позики та п. 4 Додаткової угоди вони домовились і про те, що у разі прострочення позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити позикодавцю, серед іншого, неустойку в розмірі 2% від суми позики за кожен день прострочення.

Виконання зобов`язань з боку відповідача забезпечувалося іпотекою його квартири в смт. Гостомель міста Ірпінь Київської області, що підтверджується Договором іпотеки від 18.12.2020 (а. с. 15-18).

18 жовтня 2022 року ОСОБА_3 направив відповідачу Вимогу про усунення порушення умов Договору позики, в якій вимагав сплатити борг за позикою з урахуванням індексу інфляції та неустойку, що підтверджується листом, накладною і чеками Укрпошти, описом вкладення у цінний лист (а. с. 24-25).

Згідно з Договором про відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеним між ОСОБА_3 як первісним кредитором та ОСОБА_1 як новим кредитором, перший уступив другому право вимоги погашення заборгованості у розмірі 139 092,00 грн, що на день укладення Договору позики від 18.12.2020 за курсом НБУ становить еквівалент 5 000 доларів США.

28 грудня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали також Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки, укладеним 18.12.2020, що підтверджується вказаним договором, дослідженим судом (а. с. 20-21).

ОСОБА_6 як боржнику було направлено повідомлення про перехід права вимоги за обома договорами до ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами та підтверджується листом, накладними, чеками Укрпошти та описом вкладення у цінний лист (а. с. 22-23).

У позові наведено розрахунок пені за період з 04.02.2024 до 04.02.2025 в загальному розмірі 36 500 доларів США, що відповідає 1 525 364,20 грн; розрахунок 3% річних з 19.02.2022 до 04.02.2025 в загальному розмірі 444,25 доларів США, що відповідає 18 565,56 грн.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Оскільки представник відповідача заявив про часткове визнання позову – в частині безпосередньо позичених у ОСОБА_7 грошових коштів, та не заперечував обставин укладення договору позики, отримання відповідачем коштів та відступлення права вимоги за таким договором до позивача, та з урахуванням досліджених доказів суд дійшов висновку про те, що між ОСОБА_7 та відповідачем виникли відносини позики грошових коштів в розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США, та права вимоги були передані за укладеним договором позики були передані позивачу.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За обставинами цієї справи сторони Договору позики не встановили у договорі інший порядок визначення суми, яка має бути повернута, ніж визначений ст. 533 ЦК України. Відповідно, суд відхиляє аргумент представника відповідача про повернення суми позики в розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США на день звернення позивача з позовом до суду.

З урахуванням засади диспозитивності цивільного судочинства («учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд» - ч. 3 ст. 13 ЦПК України) та уточненої вимоги представника позивача про стягнення суми позики в розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США на день винесення судом рішення у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги – в розмірі 213 844,50 грн, яка станом на 29.01.2026 за офіційним курсом НБУ становить 5 000,00 доларів США.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1 Договору від 28.12.2023 про відступлення права вимоги за Договором позики від 18.12.2020 «по даній угоді «Первісний кредитор» уступає «Новому кредитору» право вимоги погашення заборгованості у розмірі 139 092,00 грн, що на день укладення Договору позики від 18.12.2020 року за курсом НБУ становить еквівалент 5 000 доларів США між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ». Інші положення цього Договору не містять опис та/або посилання на інші зобов`язання за Договором позики, що передаються новому кредитору (тобто позивачу).

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про те, що Договір про відступлення права вимоги від 28.12.2023 за Договором позики від 18.12.2020 містить лише умову про перехід до нового кредитора (позивача) права вимоги за основним зобов`язанням – грошової суми позики в еквіваленті 5 000,00 доларів США. Умови про перехід до позивача права вимоги за неустойкою 2% від суми позики за кожен день користування (п. 4 Договору позики) цей Договір про відступлення права вимоги не містить. Відповідно, право вимоги в цій частині до позивача не перейшло.

З урахуванням зазначеного, відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, заявленої позивачем.

Однак суд не погоджується з аргументом представника відповідача щодо відсутності підстав для виникнення права позивача вимагати сплати 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Така відповідальність передбачена не умовами Договору позики, а самим Законом. Відповідно, набувши право вимоги за Договором позики, позивач став новим кредитором, і у боржника виникло перед ним грошове зобов`язання, порушення виконання якого призводить до наслідків у вигляді можливого застосування санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України (зокрема – 3% річних).

Разом з тим, нараховані позивачем та заявлені до стягнення 3% річних за період з 24.02.2022, підлягають списанню та не можуть бути стягнуті відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Цим пунктом передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Від сплати 3% річних за період з 19.02.2022 до 23.02.2022 відповідач не звільняється. Суд відхиляє посилання представника відповідача на п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Неустойку, штраф, пеню, про які йде мова у зазначеному п. 15, не можна ототожнювати з 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки неустойка, штраф, пеня – способи забезпечення виконання зобов`язань (регулюються ст. 549-552), а 3% річних – вид відповідальності за порушення грошового зобов`язання. На користь такого тлумачення свідчить і редакція п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в якому перелічені окремо неустойка та відповідальність за ст. 625 ЦК України. За змістом ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з урахуванням наведеного, вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню – за 5 днів з 19.02.2022 до 23.02.2022 в розмірі 87,68 грн, що еквівалентно 2,05 доларів США на день винесення судом рішення (5000 доларів США х 3%/365 днів х 5 днів).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вимоги задоволені частково, то з відповідача має бути стягнутий судовий збір, сплачений позивачем, у розмірі 1 847,08 грн.

На підставі зазначеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18.12.2020, а саме:

суму боргу в розмірі 213 844,50 (двісті тринадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 50 копійок) гривень, еквівалентним 5 000 доларів США за курсом НБУ на день винесення судом рішення;

3% річних в розмірі 87,68 (вісімдесят сім гривень 68 копійок) гривень, еквівалентним 2,05 доларів США за курсом НБУ на день винесення судом рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 847,08 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації проживання: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .

Рішення суду складено та підписано 29 грудня 2026 року.

Суддя: М. В. Швець