Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №947/10437/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/604/26

Справа № 947/10437/24

Головуючий у першій інстанції Гниличенко М.В

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

26 березня 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» (далі ТОВ «БізнесПозика») звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №460944-КС-004 від 10.05.2023 в загальному розмірі 67 959,43 гривень та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, посилаючись на те, що ТОВ «БізнесПозика» та відповідач ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту /https://bizpozyka.com/ уклали електронний Договір про відкриття кредитної лінії №460944-КС-004 від 10.05.2023, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2024 року позов ТОВ «БізнесПозика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БізнесПозика» заборгованість за договором №460944-КС-004 про надання кредиту від 10.05.2023, по тілу кредиту в розмірі 24 430,63 гривень, та судовий збір в розмірі 870,82 гривень

В решті позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «БізнесПозика» звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2024 року частково, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по нарахованих і несплачених (прострочених) процентах за користування кредитом у сумі 43 528,80 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, згідно з яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БізнесПозика» грошову суму у розмірі 43 528,80 грн, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом вимог процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вищевикладеного та положень ст. ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація – це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи – це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №460944-КС-004, від 10.05.2023 укладеним між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця https://my.bizpozyka.com.

Укладення договору підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту №460944-КС-004 від 10.05.2023.

Договір про надання кредиту №460944-КС-004 відповідач підписав електронним цифровим підписом - одноразовим ідентифікатором – UA-4254, чим підтвердив факт ознайомлення з умовами отримання кредитних коштів та їх прийняття. При цьому, позивач зазначає, приймаючи умови договорів, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися, які розміщені в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та опубліковані на їх офіційних сайтах.

Відповідно до умов вищезазначеного договору кредитодавець ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальникові ОСОБА_1 кредит у розмірі 28 000 грн, строком на 24 тижні до 25 жовтня 2023 року на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,15111996 % в день. Комісія за надання кредиту 4 200 грн (а.с. 10).

Мета кредиту для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Цей кредит є споживчим кредитом.

Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів.

Пунктом 2 договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із нарахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів.

Пунктом 3 договору встановлено Графік платежів терміном оплати з 24 травня 2023 року по 25 жовтня 2023 року.

Пунктом 4 договору визначено, що у разі прострочення позичальником дати сплати чергового платежу визначеного Графіком платежів, кредитодавець має право нараховувати штраф за кожний випадок такого порушення строків оплати, та визначено розміри штрафу у залежності від розміру загальної прострочки.

Суд встановив, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало 10 травня 2023 року позичальнику грошові кошти в розмірі 28 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , банк отримувача – АТ «Універсал Банк» (який позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідками ТОВ «Бізнес Позика» про переказ грошових коштів позичальнику. Однак, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку від не повернуто.

Згідно з розрахунків позивача станом на 11 березня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 67 959,43 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 24 430,63 грн; суми прострочених платежів по процентах – 43 528,80 грн; суми прострочених платежів за комісією – 0,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує умови договору про надання кредиту №460944-КС-004 від 10.05.2023, кредитодавець ТОВ «Бізнес Позика» вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

При цьому суд відмовив в частині позовних вимог про стягнення процентів у зв`язку із їх недоведеністю та необґрунтованістю, вказавши, що аналіз розрахунку заборгованості свідчить про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася поза межами строку дії договору, зокрема у період з 25.10.2023 по 11.03.2024, хоча строк дії договору встановлено на 24 тижні терміном до 25.10.2023, зокрема умовами договору (п. 2) визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується на залишок заборгованості по кредиту, а п. 4 договору визначено, що у разі прострочення позичальником дати сплати чергового платежу визначеного Графіком платежів, кредитодавець має право нараховувати штраф за кожний випадок такого порушення строків оплати.

Таким чином, вказаними умовами договору встановлено, що нарахування процентів здійснюється протягом строку кредитування та у разі прострочення може нараховуватись штраф.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість за відсотками згідно договору про надання кредиту №460944-КС-004 від 10.05.2023 нараховувалася поза межами строку дії договору, зокрема у період з 25.10.2023 по 11.03.2024, та вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що відсотки по кредитному договору нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту.

Так, відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором

Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно частини 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, зокрема суму прострочених платежів по процентах в розмірі 43 528,80 грн, надавши розрахунок заборгованості.

В пункті 3.2.3 договору про надання кредиту №460944-КС-004 від 10.05.2023, визначений графік платежів за період з 24 травня 2023 року по 25 жовтня 2023 року. У графіку платежів зазначено, що за вказаний період проценти за користування кредитом становлять 40 640 грн. Отже, вказану суму процентів за договором відповідач повинен був сплатити у разі належного виконання зобов`язання та погашення обумовлених сум згідно з графіком платежів.

Згідно розрахунку, наданого позивачем станом на 11 березня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 67 959,43 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 24 430,63 грн; суми прострочених платежів по процентах – 43 528,80 грн; суми прострочених платежів за комісією – 0,00 грн.

З розрахунку заборгованості також вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитом відбувалося у межах визначеного сторонами строку кредитування з 10 травня 2023 року по 25 жовтня 2023 року, виходячи із відсоткової ставки передбаченої умовами договору. Загальна сума нарахованих відсотків становить 43 528,80 грн, та зазначена сума після закінчення строку дії договору, тобто після 25 жовтня 2023 року не змінювалася, тобто проценти після 25.10.2023 не нараховувались (а.с. 17).

Отже, апеляційним судом встановлено, що відсотки за користування кредитом після закінчення строку дії договору про надання кредиту №460944-КС-004 від 10.05.2023, не нараховувалась, проте суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначене, та дійшов помилкового висновку про відмову в стягнення відсотків за користування кредитом у зв`язку із їх недоведеністю, вказавши, що вони нараховувалася поза межами строку дії договору, зокрема у період з 25.10.2023 по 11.03.2024.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь кредитодавця ТОВ «Бізнес Позика» підлягають стягненню відсотки за користування кредитом, однак колегія суддів вважає, що сума таких відсотків, яку просить стягнути позивач, а саме 43 528,80 грн, є очевидно непропорційною до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

За правилами ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентата визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловогообороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 (провадження №61-92св24) переглядаючи справу за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, Верховний Суд зробив такі висновки: «під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів».

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509, частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23.

Відповідно до п. п. 2.1 - 2.9 договору №460944-КС-004 про надання кредиту від 10.05.2023, кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 28 000 гривень, на засадах строковості, поворотності, платності (кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію, строком на 24 тижні. Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15111996, фіксована. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9 197,27% (а.с. 10).

Відповідно до розрахунку заборгованості заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 67 959,43 грн, що складається із:

-суми прострочених платежів по тілу кредиту – 24 430,63 грн;

-суми прострочених платежів по процентах – 43 528,80 грн;

-суми прострочених платежів за комісією – 0,00 грн.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника заборгованості по процентах у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених процентів, з огляду на розмір тіла кредиту, є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509, частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Тому, з 43 528,80 грн заборгованість за простроченими платежами по процентах, заявленої позивачем, слід стягнути 12 215,31 грн, тобто 50% розміру суми заборгованості за тілом кредиту, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника та принципу пропорційності.

На підставі вищевикладеного та з урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» та стягнення з ОСОБА_1 суми прострочених платежів по процентах за користування кредитом в розмірі 12 215,31 грн.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (ст. 374 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Окрім того, згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).

Встановлено, що за подання апеляційної скарги за подання апеляційної скарги позивачем сплачено 2 325,50 грн, тому, враховуючи те, що апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме 652,53 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 38-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом скасувати, та ухвалити в цій частині постанову, якоюпозовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» (ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом в розмірі 12 215,31 гривень.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика» (ЄДРПОУ 41084239) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 652,53 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 27 січня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда