Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №497/2450/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1782/26

Справа № 497/2450/23

Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідачі - Одеська обласна прокуратура, Національна поліція України, Державна казначейська служба України та Департамент захисту економіки Національної поліції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі свого представника Шевченка Олега Михайловича, Національної поліції України в особі свого представника Замостного Олександра Ігоровича та заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича

на рішення Болградського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року, ухвалене Болградським районним судом Одеської області у складі: судді Кравцової А.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Національної поліції України, Державної казначейської служби України та Департаменту захисту економіки Національної поліції України про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,

в с т а н о в и в:

10.10.2023 ОСОБА_1 в особі свого представника Македонської Ірини Олександрівни звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому з посиланням як на правове обґрунтування на положення ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 15, 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 779880 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратур або суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебував під слідством та судом з 31.03.2018 (з моменту пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачення) – і до 23.06.2021 – до ухвалення Верховним Судом постанови про залишення без змін ухвали Одеського апеляційного суду від 23.10.2020, якою залишений без змін виправдувальний вирок Болградського районного суду Одеської області від 27.11.2023 у справі № 497/1260/18, тобто строк перебування під слідством та судом становить 38 місяців та 24 дні – що завдало ОСОБА_1 моральної шкоди.

Заподіяння моральної шкоди позивачу, крім того, обґрунтовується також складанням 18.01.2019 відносно ОСОБА_1 оперуповноваженим відділу № 4 Департаменту Управління захисту економіки в Одеській області Дучевим О.О. протоколу за № 92 про адміністративне правопорушення, пов`язаного з корупцією, та, відповідно, розглядом судами першої та апеляційної інстанції справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, провадження в якій постановою Одеського апеляційного суду від 12.04.2019 припинене (справа № 521/1340/19), а постанова Малиновського районного суду м.Одеси від 25.02.2019 у цій справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП – скасована, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (т. 1, а.с. 1-18).

05.06.2024 ОСОБА_1 в особі свого представника Македонської Ірини Олександрівни подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на свою корить грошові кошти у розмірі 953600 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, зазначаючи, що мінімальний гарантований розмір моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом в рамках кримінального провадження складає 310400 грн (8000 грн х 38 місяців)+(8000 грн : 30 днів х 24 дні). Щодо адміністративної справи зазначив, що протокол № 92 складений 18.01.2019, постанова Одеського апеляційного суду ухвалена 12.04.2019, що складає 2 місяці 25 днів, отже мінімальний гарантований розмір моральної шкоди за час незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності складає 22400 грн. При цьому, загальний розмір відшкодування моральної шкоди позивач розрахував таким чином: 310400 х 3 + 22400 = 953600 грн (т. 2, а.с. 70-72).

У відзиві на позовну заяву Державна казначейська служба України просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, зазначаючи, що ДКСУ є неналежним відповідачем у даній справі, а визначений позивачем розмір моральної шкоди вважають таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, наводячи при цьому власний розрахунок такого розміру (т. 1, а.с. 166-176).

У відзиві на позовну заяву Одеська обласна прокуратура просили відмовити у задоволенні позову та зазначали, що прокуратура жодних протиправних дій відносно відповідача не вчиняла, через що не є тим органом, діями якого заподіяно шкоду. Крім того, вважають, що за відсутності рішення суду про визнання неправомірними дій слідчого чи встановлення у такому рішенні факту незаконного вчинення процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, у позивача не виникає права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (т. 1, а.с. 185-209).

У відзиві на позовну заяву Національна поліція України просили відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що рішення у справі № 521/1340/19 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності поцілейським ДЗЕ НПУ не приймалося, оскільки відповідно до положень ст. 255 КУпАП поліцейські уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення, оцінка якому надається судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення та вирішенні ним питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Відповідно, розгляд справи поцілейським та притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 172-6 КУпАП не передбачено нормами КУпАП та індивідуального акту (рішення) суб`єкта владних повноважень поліцейським відносно позивача за статтею 172-6 КУпАП також не складалося (т. 1, а.с. 218-235).

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 13.03.2024 задоволено клопотання адвоката Македонської І.О. та залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент захисту економіки НП України (т. 2, а.с. 16-16 зв.).

У відзиві на позовну заяву Департамент захисту економіки Національної поліції України просили відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на його користь 18983,33 грн. В обґрунтування відзиву зазначали, що за результатами перегляду Одеським апеляційним судом постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2019 у справі № 521/1340/19 ОСОБА_1 фактично не був притягнутий до адміністративної відповідальності, до нього не застосовано адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу, ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувалися, ніяких витрат на погашення штрафу позивач не поніс, тобто особа незаконно до адміністративної відповідальності притягнута не була (т. 2, а.с. 42-51).

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року позов адвоката Македонської Ірини Олександрівни – представника позивача ОСОБА_1 – до Одеської обласної прокуратури, Національної поліції України, Державної казначейської служби України та Департаменту захисту економіки Національної поліції України про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду задоволено.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 953600 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду (т. 2, а.с. 115-120зв.).

В апеляційній скарзі Департамент захисту економіки Національної поліції України просить скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 04.02.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на недотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Доводами апеляційної скарги є те, що під час розгляду справи судом першої інстанції Департамент наголошував на тому, що за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення (справа № 521/1340/19) ОСОБА_1 не був притягнутий до адміністративної відповідальності, до нього не було застосовано адміністративне стягнення, ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувалися, ніяких витрат на погашення штрафу позивач не поніс, тобто особа незаконного до адміністративної відповідальності притягнута не була. Також скаржник зазначає, що оскільки дії посадової особи Департаменту не призвели до застосування стосовно позивача жодного із заходів, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і суду» та Положенням про застосування Закону, то до спірних правовідносин застосовуються положення частини 6 ст. 1176 ЦК України. При цьому, скаржник вважає, що дії Департаменту щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення є законними, оскільки вчинені на виконання покладених на нього завдань щодо забезпечення публічної безпеки та порядку, а також протидії злочинності. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди суду не надано, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку покладено на позивача, а відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову. Скаржник наголошує на тому, що протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно позивача не передбачав для нього негативних наслідків, які могли настати лише за результатами розгляду за вказаним протоколом справи про адміністративне правопорушення в суді та винесення рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності, однак постановою Одеського апеляційного суду у справі № 521/1340/19, яка набрала законної сили 12.04.2019, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення (т. 2, а.с. 129-136).

В апеляційній скарзі Національна поліція України просили скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 04.02.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводами апеляційної скарги є те, що Національна поліція України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки спірні правовідносини з відшкодування шкоди у частині складення відносно позивача адміністративного протоколу виникли у позивача з органом поліції, в якому поліцейський проходив службу (перебував у трудових відносинах), який склав спірні матеріали – Департаментом захисту економіки Національної поліції України. Відповідно, скаржник вважає, що позовні вимоги про відшкодування Національною поліцією України моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими. Також, з посиланням на висновки, викладені в постанові ВП ВС від 22.01.2025 у справі № 335/6977/52, скаржник зазначає, що сам лише факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду. При цьому, скаржник наголошує, що Національна поліція України не має жодного відношення до проведеного відносно позивача досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4201716000001280, оскільки Головне слідче управління Національної поліції України не здійснювало досудове розслідування зазначеного кримінального провадження. Серед іншого, скаржник зауважує, що позивачем зазначено про заподіяну моральну шкоду та визначено її розмір, однак обґрунтування її розміру, в чому саме полягало її заподіяння та доказів такого заподіяння матеріали справи не містять, судових рішень, які б в цій справі могли мати преюдиційне значення на підтвердження неправомірності дій/бездіяльності саме Національної поліції України або її посадових осіб позивач також не долучає(т. 2, а.с. 153-164).

В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить рішення Болградського районного суду Одеської області від 04.02.2025 про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок перебування під слідством та судом у кримінальному провадженні, змінити в частині визначення періоду перебування позивачем під слідством та судом упродовж 30 місяців та 23 днів, а також визначення розміру моральної шкоди та її зменшення до мінімально гарантованого розміру відшкодування у сумі 246400 грн. Рішення в частині вимог про стягнення моральної шкоди за час притягнення до адміністративної відповідальності – скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги є те, що строк перебування позивача під слідством та судом складає 30 місяців 23 дні (з дня повідомлення про підозру 31.03.2018 по день набрання законної сили виправдовувальним вироком – 23.10.2020), а мінімальний розмір відшкодування складає 246400 грн (30 місяці х 8000 грн + (8000 грн : 30 днів х 23 дні)). Наведений мінімальний розмір шкоди 246400 грн, який гарантований державою, скаржник вважає значним, а тому є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи та підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Крім того, вважає, що відшкодування шкоди на підставі ч. 1 ст. 1176 ЦК України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» може мати місце лише у разі незаконного перебування під слідством чи судом, через що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди унаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності на підставі ст. 1176 ЦК України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є помилковими (т. 3, а.с. 6-25).

У відзивах на апеляційні скарги Департаменту захисту економіки Національної поліції та Одеської обласної прокуратури Державна казначейська служба України просить скарги задовольнити (т. 2, а.с. 221-226, т. 3, а.с. 111-117).

У відзиві на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури Вільгемський Ю.Б. просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін (т. 3, а.с. 89-105).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 13 січня 2026 року, представник Одеської обласної прокуратури – Алябова О.Є та представник Національної поліції України – Замостний О.І. просили апеляційні скарги задовольнити.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 повідомлений у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його представник – ОСОБА_2 отримала судову повістку на 13.01.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 04.12.2025 о 07:10:00, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (т. 3, а.с. 167зв.). Відповідачі Департамент захисту економіки НПУ, Одеська обласна прокуратура та Державна казначейська служба України отримали судові повістки на 13.01.2026 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 04.12.2025 у відповідності до вимог п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (т. 3, а.с. 165-167, 168), до судового засідання не з`явилися. Крім того, від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися до судового засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31 березня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме в одержані службовою особою неправомірної вигоди для себе за не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використання наданого йому службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб (т. 1, а.с. 21-22).

31 березня 2018 року старший слідчий першого слідчого управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області юрист 1 класу ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси із клопотаннями про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про відсторонення від посади (т. 1, а.с. 23-28).

Ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.04.2018 застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ОУВП-21 в Одеській області. Строк дії ухвали слідчого судді становить 60 днів і обчислюється з дня винесення ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу, тобто з 02.04.2018 і припиняється 01.06.2018. Визначено розмір застави – 500408 грн (т. 1, а.с. 29-30). Відсторонено тимчасово ОСОБА_1 від посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС на строк досудового розслідування, тобто до 30.05.2018 (т. 1, а.с. 31-31 зв.).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17.04.2018 ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.04.2018 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого прокуратури Одеської області Лободи Р.Г. про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 задоволено частково. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід – тримання під вартою в Державній установі «Одеська установа виконання покарання №21» строком на 60 днів з моменту затримання ОСОБА_1 , а саме з 30.03.2018 по 28.05.2018 включно. Визначено ОСОБА_1 заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 140960 грн (т. 1, а.с. 32-33зв).

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2018 продовжено строк відсторонення підозрюваного ОСОБА_1 від посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС строком на 2 місяці, саме до 24.07.2018 (т. 1, а.с. 34-34 зв.).

Згідно з наказом № 591-о від 19.07.2018 ОСОБА_1 23.07.2018 звільнено з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС за угодою сторін, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83, ст. 86 Закону України «Про державну службу» та відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 1, а.с. 37-37 зв.).

18.01.2019 відносно ОСОБА_1 складено оперуповноваженим міжрайонного відділу № 4 УЗЕ в Одеській області ДЗЕ Національної поліції України старшим лейтенантом поліції Дучевим О.О. протокол № 92 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС, будучи особою, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконання функцій держави або місцевого самоврядування за угодою сторін, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83, ст. 86 Закону України «Про державну службу» та відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України з 23.07.2018 згідно з наказом начальника Одеської митниці ДФС від 19.07.2018 № 591-о «Про звільнення ОСОБА_1 », як суб`єкт декларування, несвоєчасно подав без поважних причин декларацію особи перед звільненням, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідно до абз. 3 п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» вказані дії містять ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП (т. 1, а.с. 54-57).

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2019 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн та судовий збір на користь держави у розмірі 384,2 грн (т. 1, а.с. 58-61).

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.04.2019 постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2019 скасовано, провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (т. 1, а.с. 62-65).

27.11.2019 вироком Болградського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді застави, застосований до ОСОБА_1 після набрання вироком законної сили – скасовано, а внесену згідно квитанції № 31419250 від 18.04.2018 грошову суму в розмірі 140960 грн повернено заставодавцю ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 66-99).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.10.2020 вирок Болградського районного суду Одеської області від 27.11.2019 залишено без змін (т. 1, а.с. 100-111).

Постановою Верховного Суду від 23.06.2021 ухвалу Одеського апеляційного суду від 23.10.2020 відносно ОСОБА_1 залишено без змін (т. 1, а.с. 112-118).

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції, враховуючи всі обставини справи, розмір мінімальної заробітної плати, що діє на момент розгляду справи судом першої інстанції, керуючись принципами розумності та справедливості, враховуючи те, що позивачем не розраховувалося усіх матеріальних витрат, пов`язаних з судовими засіданнями, правовою допомогою, інфляційними процесами, тощо, а також те, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової та не пов`язана з її розміром, відповідно до наданих суду відомостей та доказів, розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь Позивача у зв`язку з постановленням виправдувального вироку, вважав справедливим розмір моральної шкоди 931200 грн – враховуючи тривалість (38 міс. 24 дні), та його матеріальні затрати і завдану моральну шкоду, яку може виміряти і відчути лише особа, яка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності та пройшла усі процедури, пов`язані з притягненням до кримінальної відповідальності: пред`явлення підозри, розгляд справи судом першої інстанції, перегляд апеляційною судовою інстанцією та очікування висновку суду касаційної інстанції, а тому зазначені в уточненій заяві представника позивача 953600 грн суд першої інстанції визнав співмірними з втратами – моральними і матеріальними Позивача, а наданий розрахунок – вірним (8000х38=304000 грн)+(8000:30)х24)=6400) = 310400)х3), де: 38 – це кількість місяців та 24 – ще кількість днів перебування під слідством, 6700 грн – розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи; тому загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 931200грн+22400 грн (т. 2, а.с. 120).

Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, що переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач перебував під слідством та судом 38 місяців та 24 дні, а також правильно визначено мінімальний гарантований розмір моральної шкоди, який складає 310400 грн.

Помилкові доводи апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича про обмеження перебування позивача під судом і слідством саме набранням законної сили виправдовувальним вироком (ухвала Одеського апеляційного суду від 23.10.2020), а не остаточним рішенням Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 23.06.2021), і що такий строк має становити 30 місяців та 23 дні не відповідає сталій практиці Верховного Суду, який зараховує у цей строк остаточне вирішення справи наоцінальними судами, що відповідає змісту вимог ст. 23, 1176 ЦК України щодо тривання завдання шкоди особі незаконними діями органів дізнання, прокуратури або слідства, адже психотравмуюча ситуація подовжується і особа продовжує зазнавати певних моральних страждань через можливість перегляду остаточного рішення.

Колегія суддів зазначає, що під час досудового розслідування були порушені нормальні життєві зв`язки позивача, а також йому було створено об`єктивні перешкоди в реалізації особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, які, зокрема, пов`язані і з відстороненням позивача від виконання ним своїх посадових (службових) обов`язків.

Разом з тим, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки такий не відповідає засадам розумності, співмірності та виваженості. Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивач перебував під вартою з 30.03.2018 по 18.04.2018 року, а в подальшому до 23.06.2021 (дата ухвалення Верховним Судом постанови про залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у кримінальні справі) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (як найбільш обмежувальний вид запобіжного заходу) до позивача не застосовувався, а розмір застави, внесеної згідно квитанції № 31419250 від 18.04.2018 грошової суми в розмірі 140960 грн, повернено заставодавцю ОСОБА_4 .

При цьому, колегія суддів зауважує, що, не дивлячись на відсторонення позивача від посади, його звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (тобто, за згодою сторін) на підставі особистої письмової заяви ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 37), а також згідно з наказом № 591-о від 19.07.2018 управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Одеської митниці ДФС ( ОСОБА_5 ) надано розпорядження провести розрахунки та виплати ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи невикористані частини щорічної основної відпустки за період роботи:

- з 16.05.2016 по 15.05.2017 тривалістю 25 календарних днів;

- з 16.05.2017 по 15.05.2018 тривалістю 30 календарних днів;

- з 16.05.2018 по 23.07.2018 (тобто в зазначений період включено застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді відсторонення від посади) тривалістю 6 календарних днів;

та щорічної додаткової відпустки за періоди роботи:

- з 20.05.2016 по 19.05.2017 тривалістю 15 календарних днів;

- з 20.05.2017 по 19.05.2018 тривалістю 15 календарних днів;

- з 20.05.2018 по 19.05.2019 тривалістю 15 календарних днів.

Вказане спростовує доводи позивача про те, що перебування під слідством та судом вплинуло на його репутацію серед колег та трудового колективу, а докази наявності морального тиску, на які посилається у позові ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, колегія суддів, з огляду на сформований Верховним Судом підхід про можливість призначення розміру відшкодування у більшому ніж визначеному законом мінімальному розмірі у випадку, зокрема, тривале перебування особи під вартою, втрати нею роботи (див. постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 639/9183/19 (провадження № 61-5398св23), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)), вважає, що у справі, яка переглядається, наявні підстави для визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі, який відповідає мінімальному гарантованому державою розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого законом: 8000х38 місяців + (8000:30) х 24 = 6400 грн, а загалом 310400 грн.

Підстав для застосування кратності до даного розміру шкоди по спраі не встановлено, на що цілком слушно посилається прокурор у своїй апеляційній скарзі.

Щодо стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення особи до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає, що такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки самий лише факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 виснувано, що при невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу такі дії патрульного поліцейського можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою, лише якщо закриття справи відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення чи дій які мають ознаки свавільності.

У цій справі закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, тому Велика Палата ВС дійшла висновку, що в позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Отже, визначаючи умови відшкодування шкоди, завданої складенням патрульним поліцейським протоколу про адміністративне правопорушення, у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, ВП ВС визначила, що діі? патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише в тому випадку, якщо закриття справи відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення чи дій, які мають ознаки свавільності.

Вказане є обов`язковим для врахування судами відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, так як доводи, викладені стороною позивача стосуються в більшій мірі подій перебування позивача під слідством та судом.

Доводи позивача про те, що під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності у суді першої інстанції суддя повідомив ОСОБА_1 та його захисника про те, що ОСОБА_1 буде визнано винним, однак провадження підлягає закриттю за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, однак в подальшому постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2019 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн та судовий збір на користь держави у розмірі 384,2 грн, що посилило відчай позивача та його охопило відчуття глибокої несправедливості та неспроможності захистити свої права, жодним чином позивачем непідтверджені.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, з ухваленням в чій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог, а також зменшенню в частині стягнутої з Держави Україна на користь ОСОБА_1 моральної шкоди до 310400 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі свого представника Шевченка Олега Михайловича, Національної поліції України в особі свого представника Замостного Олександра Ігоровича та заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, відмовити.

В іншій частині рішення Болградського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року змінити, зменшивши стягнуту з Держави Україна на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з 953600 грн до 310400 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова