Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №487/9012/25 — Миколаївський апеляційний суд

28.01.26

22-ц/812/319/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Миколаїв

справа №487/9012/25

провадження №22-ц/812/319/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Колосовою О. М.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Нікітіна Д. Г. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним.

У грудні 2020 р. він перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 221 200 грн як інвестування в брокерську компанію «Траст Макворі Кепітал» («Trust Macquarie Capital») для участі у біржовій торгівлі.

Через деякий час він зрозумів, що має справу із шахрайською схемою, оскільки фінансової організації з назвою «Траст Макворі Кепітал» офіційно не існує, від її імені на території України не виступає жоден легітимний суб`єкт господарської діяльності.

23 лютого 2024 року він звернувся до ОСОБА_2 з позовом про захист прав споживача, у якому заявив вимоги про стягнення з відповідача коштів у сумі 221 200 грн, відшкодування збитків у сумі 4618,86 грн, стягнення інфляційних втрат у сумі 103 164,44 грн, 3% річних у сумі 20 688,40 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 110 600 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2025 року у справі №487/1823/24, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, позов задоволено частково. З ОСОБА_2 на його користь стягнуто кошти в сумі 221 200 грн, збитки в сумі 4618,86 грн, інфляційні втрати в сумі 103 164,44 грн, 3% річних у сумі 20 688,40 грн і моральну шкоду в сумі 10 000 грн, а також судові витрати в сумі 215 грн.

Нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, були стягнуті судом за період з 24 грудня 2020 року до 31 січня 2024 року.

Кошти, стягнуті рішенням суду від 04 березня 2025 року, були сплачені позивачу відповідачем 07 липня 2025 року в рамках виконавчого провадження №78498332.

За вказаних обставин позивач вважав, що має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 01 лютого 2024 року по 06 липня 2025 року (522 дні) у сумі 71 338,35 грн, які складаються з інфляційних втрат у сумі 61 666,78 грн та 3 % річних у сумі 9671,57 грн.

Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в сумі 61 666,78 грн, 3% річних у сумі 9671,57 грн, а також 149 грн судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Постановляючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 , вже були предметом розгляду у цивільній справі №487/1823/24, а тому є підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність ухвали, просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказував, що суми інфляційних втрат і 3% річних, стягнуті рішенням суду від 04 березня 2025 року у справі №487/1823/24, були розраховані за періоди прострочення з моменту сплати коштів до 31 січня 2024 року, тобто до останнього дня місяця, який передував поданню його позовної заяви у справі. Кошти, присуджені рішенням суду від 04 березня 2025 у справі №487/1823/24, фактично сплачені на його рахунок лише 07 липня 2025 року. Відтак, залишається нестягнутою частина інфляційних втрат і 3% річних за період з 01 лютого 2024 року по 06 липня 2025 року, тобто частина, яка не була охоплена його позовними вимогами у справі №487/1823/24. Отже, його вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у справі №487/9012/25 не тотожні вимогам у справі №487/1823/24.

У цих справах вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних стосуються різних періодів.

За такого, на думку позивача, суд першої інстанції не мав підстав для застосування п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми права, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Підстава позову – це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача, та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що в лютому 2024 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 221 200 грн, відшкодування збитків у вигляді комісії за перерахування відповідачу коштів у загальній сумі 4618,86 грн, інфляційних втрат в сумі 103 164,44 грн, 3% річних в сумі 20 688,40 грн, а також моральної шкоди в сумі 110 600 грн.

Нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, стосувалися періоду з 24 грудня 2020 року до 31 січня 2024 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2025 року у справі №487/1823/24, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, позов було задоволено частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто кошти в сумі 221 200 грн, збитки в сумі 4618,86 грн, інфляційні втрати в сумі 103 164,44 грн, 3% річних у сумі 20 688,40 грн і моральну шкоду в сумі 10 000 грн, а також судові витрати в сумі 215 грн.

Оскільки ОСОБА_2 кошти, стягнуті рішенням суду від 04 березня 2025 року, сплатив позивачу 07 липня 2025 року в рамках виконавчого провадження №78498332, позивач в грудні 2025 року заявив до нього позовні вимоги про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 01 лютого 2024 року по 06 липня 2025 року (522 дні) у сумі 71 338,35 грн, які складаються з інфляційних втрат у сумі 61 666,78 грн та 3 % річних у сумі 9671,57 грн.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для відкриття провадження, бо є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке було ухвалено у цивільній справі №487/1823/24.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

У справі №487/1823/24 та справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, позови не збігаються за матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

За такого, висновок суду першої інстанції про тотожність позовів, а у зв`язку з цим наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, є неправильним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду скасуванню, оскільки вона постановлена з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст.374, 379, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 29 січня 2026 року.