Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №487/3860/25 — Миколаївський апеляційний суд

29.01.26

22-ц/812/328/26

Справа № 487/3860/25 Головуюча у першій інстанцій Притуляк І. О.

Провадження № 22ц/812/328/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 січня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

подану від її імені представником ОСОБА_2 ,

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Притуляк І. О. у місті Миколаєві о 10 годині 25 хвилині зі складанням повного рішення, у справі

за позовом

Акціонерного товариства (далі АТ) «Сенс Банк»

до ОСОБА_1 та ОСОБА_3

про стягнення 3% річних та втрат від інфляції,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та втрат від інфляції в порядку статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 54 241 грн 29 коп.

В обґрунтування позову зазначало, що рішенням постійнодіючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» (далі ВГО «ВФС») у місті Чернігові від 19 листопада 2013 року задоволено позов ПАТ «Альфа-Банк» до позичальника ОСОБА_3 та ухвалено про стягнення з нього на користь ПАТ «Альфа-Банк» 245 413 грн 58 коп. заборгованості за кредитом, 33 189 грн 47 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 8 938 грн 05 коп. пені. Також ця сума заборгованості стягнута на користь ПАТ «Альфа-Банк» з поручительки позичальника ОСОБА_3 – відповідачки ОСОБА_1 на підставі рішення Центрального районного суду м Миколаєва від 26 листопада 2014 року.

Виконавче провадження про стягнення коштів з боржника ОСОБА_3 завершено на підставі постанови про повернення виконавчого документа від 16 грудня 2021 року за заявою стягувача та у зв`язку з частковим виконанням рішення постійнодіючого третейського суду від 19 листопада 2013 року на суму 204 359 грн 58 коп. із загальної суми боргу в розмірі 294 021 грн 70 коп.

Посилаючись на ці обставини та те, що відповідачами рішення третейського та місцевого судів повністю досі не виконані, позивач просив стягнути з солідарних боржників у якості відповідальності за невиконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 вважала її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з того, що три проценти річних та інфляційні втрати позивачем нараховано до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, оскільки банком до неї виконавчий лист пред`явлено не було і нею рішення суду не виконувалося.

Вказувала, що пред`явлення кредитором при існуванні задавненої вимоги тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності. Тому вважала відсутніми підстави для стягнення з неї сум в порядку статті 625 ЦК України. Посилалась на відповідну судову практику.

Також зазначила, що планує понести витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн, які просить стягнути з позивача.

25 серпня 2025 року відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_4 , надала ще додаткові пояснення у справі, в яких зазначила, що в забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором відповідачем ОСОБА_3 було передано у заставу автомобіль MAZDA CX-9, державний номерний знак НОМЕР_1 , який продано з електронних торгів. Внаслідок цього постановою державного виконавця від 13 лютого 2015 року знято арешт з майна боржника та постановою від 16 грудня 2021 року виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.

Зазначала, що окрім відсутності підстав для нарахування та стягнення витрат від інфляції та 3% річних, їх розрахунок кредитором проведено неправильно, як і визначення самої суми заборгованості, на які їх слід нараховувати. Вказувала, що за її власним розрахунком заборгованість відповідача перед банком станом на 12 березня 2017 року залишилася та становить 72 662 грн 12 коп., а не 75602 грн 12 коп., і тому нараховані на неї втрати від інфляції мають становити 37 177 грн 73 коп., а 3 % річних 10 809 грн 73 коп.

9 жовтня 2025 року позивач направив до суду додаткові пояснення заперечив доводи відповідачки ОСОБА_1 викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Вважав зазначений відповідачкою розмір витрат на правову допомогу необґрунтованим та завищеним.

10 листопада 2025 року позивач звернувся до суду з додатковими поясненнями, в яких просив місцевий суд врахувати під час розгляду справи певну судову практику Верховного Суду.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 листопада 2025 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено частково, ухвалено про стягнення на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в порядку статті 625 ЦК України за кредитним договором №490077263 від 17 червня 2008 року суму у загальному розмірі 47 987 грн 40 коп., з яких: 10 809 грн 73 коп. - 3% річних та 37 177 грн 67 коп. втрат від інфляції. Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції, виходив з наявності підстав для стягнення 3% річних та втрат від інфляції в межах заявлених вимог.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права під час ухвалення рішення, просила його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що суд припустився помилки, стягуючи 3% річних та втрати від інфляції за період з 2017 року по 2022 рік, оскільки самостійно міг визначитися з пропуском позовної давності та стягнути ці витрати за три роки незалежно від того, чи було заявлено відповідачами про сплив позовної давності. Самі нарахування, що зроблені банком, є частиною відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не неустойкою, а тому можуть бути стягнуті лише за останні три роки, які передували подачі позову.

За такого вважала, що оскільки позивач звернувся із цим позовом у 2025 році, то трирічний строк нарахування мав відраховуватись з часу звернення до 2022 року, а не за період з 2017 року по 2022 рік, що становить п`ять років, а не три. Крім того, підстав для нарахування 3% річних та втрат від інфляції з часу введення карантину у березні 2020 року та на період дії воєнного стану відсутні.

Посилалася на відповідну судову практику.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав її необґрунтованою, а саму скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на продовження позовної давності із часу введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строк якої на час введення карантине не сплив. За наведеного вважав наявними підстави для стягнення 3% річних та втрат від інфляції за невиконання грошового зобов`язання за період з березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року та 15 січня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи за положеннями частини 1 статті 369 ЦПК України, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у порядку письмового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено, що 17 червня 2008 року між відповідачем ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач АТ «Сенс Банк», укладено кредитний договір №490077263 на суму 324 031 грн 51 коп. зі сплатою 16,99 % річних строком до 17 червня 2015 року (т.1 а.с.25). Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки (т.1 а.с.24).

Рішенням постійнодіючого третейського суду при ВГО «ВФС» у місті Чернігові від 19 листопада 2013 року задоволено позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 та ухвалено про стягнення з нього на користь ПАТ «Альфа-Банк» 245 413 грн 58 коп. заборгованості за кредитом, 33 189 грн 47 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом та 8 938 грн 05 коп. пені.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 листопада 2014 року також задоволено позов ПАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та стягнуто на його користь з поручительки ОСОБА_1 за кредитним договором №490077263 та договором поруки 245 413 грн 58 коп. заборгованості за кредитом, 33 189 грн 47 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом та 8 938 грн 05 коп. пені ( т.1 а.с.33-36)

На виконання рішення третейського суду банку видано виконавчий лист за ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 3 березня 2014 року (т.1 а.с.160).

Постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження №44409448 про стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк» з ОСОБА_3 294 021 грн 70коп. (т.1 а.с.164).

В ході здійснення дій з примусового виконання стягнення боргу за кредитом в сумі 294 021 грн з позичальника ОСОБА_3 стягнуто 204 359 грн 58 коп. (т.1 а.с.29).

Постановою заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 грудня 2021 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 повернуто стягувачу, у зв`язку з надходженням заяви банка (т.1 а.с.29).

На час звернення банка із цим позовом до суду, за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень, відомості про відкриття виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс-Банк» відсутні (а.с.127-128). Має місце про перебування двох виконавчих проваджень про стягнення з позичальника ОСОБА_3 боргу на користь ПАТ «Альфа-Банк», одне з яких є завершеним.

Відомості про виконання рішень судів, окрім зазначеного в постанові про повернення виконавчого документу від 16 грудня 2021 року на суму 204 359 грн 58 коп. в матеріалах справи відсутні.

Отже, на момент завершення виконавчого провадження відносно позичальника ОСОБА_3 досі залишається не виконаним рішення суду в частині стягнення суми боргу в розмірі 72 662 грн 12 коп.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, враховуючи тривале невиконання боржниками судового рішення, банк просив застосувати до відповідачів відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, визначеного у рішеннях судів, не за період його тривалого виконання, а виключно в частині не сплаченої досі суми шляхом стягнення з них 3% річних та збитки від інфляції за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

За наведеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Втім, не оспорюючи обставини виникнення боргу та визначену судом суму, що залишилася не сплаченою на виконання грошового зобов`язання, відповідачка оскаржила рішення суду першої інстанції виключно з підстав проведення банком розрахунку за період, що є більшим, ніж строк позовної давності, наслідки спливу якого неправомірно не застосовано судом під час розгляду справи.

Так, у відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Такий карантин введено на території України з 12 березня 2020 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби ( COVID-19)» та скасовано з 1 липня 2023 року.

В подальшому Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався на підставі Указів та діє станом на час ухвалення цієї постанови.

У відповідності до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, якщо позовна давність за пред`явленими вимогами не сплила до початку введення карантину, а в подальшому і воєнного стану, то вона є продовженою на строк дії карантину та зупиненою на час введення на території України воєнного стану.

В той же час частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність може бути застосована судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, підставою для застосування наслідків спливу позовної давності до введення карантину та воєнного стану є не лише три роки, які передують цим подіям, а ще і подача заяви стороною у спорі. Відсутність такої заяви на стадії розгляду спору по суті в суді першої інстанції до ухвалення ним рішення суду виключає підстави для застосування наслідків спливу позовної давності в суді апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами заяви із застосуванням позовної давності відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України не подавалися, а отже у суду першої інстанції не було підстав для розгляду цього питання під час ухвалення судового рішення і як наслідок нема таких підстав під час його перегляду в суді апеляційної інстанції, вже не кажучи про розрахунок позовних вимог банком з урахуванням положень, викладених у пунктах 12 і 19 Перехідних та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України.

При з`ясуванні та встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону та правильно застосовано норми матеріального права.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, на підставі належним чином оцінених доказів, за відсутністю заяв про застосування позовної давності до пред`явлених вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову банка.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм права.

За таких обставин рішення суду першій інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню.

В зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої від її імені представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду від 14 листопада 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова