Вирок від 26 січня 2026 р. у справі №766/19701/24 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/19701/24

н/п 1-кп/766/1446/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря: ОСОБА_2

прокурора: ОСОБА_3

обвинуваченого: ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 10.04.2024 за №12024231040000403, за обвинуваченням:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Нова Каховка Каховського району Херсонської області, українець, громадянин України, з професійно – технічною освітою, не одружений, утриманців не має, фізичних та психічних вад здоров`я не має, інвалідності не має, непрацевлаштований, місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засуджувався

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 366 КК України.

I. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи в резерві Збройних Сил України та належним чином у встановленому законом порядку повідомленим 21.03.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України №69-2022 від 24.02.2022, ОСОБА_4 20.03.2024 було виписано бойову повістку про прибуття на 07:00 годину 23.03.2024 до пункту відправки, зі змістом якої останній ознайомився, однак відмовився виконувати свій військовий обов`язок відповідно до Указу Президента України №64-2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану на території України», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою ухилення від призову за мобілізацією, а також без поважних причин, діючи умисно, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України від 25 березня 1992 року №2232-XII, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69-2022, в ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 не з`явився, і за таких обставин ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

ІІ. Позиція сторін кримінального провадження

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні винуватість у пред`явленому йому обвинуваченні не визнав. Дав показання про те, що повістку про прибуття до пункту відправки в ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 він отримував, однак не бажає проходити військову службу через свої релігійні переконання, оскільки служить у церкві «Свідки Єгови», що не дозволяє йому проходити військову службу.

Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним та призначити покарання в межах санкції ст. 366 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Висновок суду про винуватість ОСОБА_4 у пред`явленому йому обсязі обвинувачення ґрунтується на сукупності наведених нижче доказів, досліджених судом з урахуванням положень ст.ст. 22, 23 КПК України, які суд визнає належними, допустимими та достовірними і які узгоджуються між собою щодо часу, місця та способу вчиненого ним злочину, а саме:

- розпискою, відповідно до якої ОСОБА_4 21.03.2024 о 13 годині отримав повістку про прибуття 23.03.2024 на 7 годину ВОС № 9 команда № НОМЕР_1 ;

- обліковою карткою, відповідно до якої ОСОБА_6 призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний непридатним до військової служби 14.10.2003 і зарахований в запас. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 21.03.2024 визнаний придатним до військової служби. Військовий квиток видано 22.03.2024 після поновлення на військовій службі;

- довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1/411 від 22.03.2024, згідно з якою ОСОБА_4 придатний до військової служби;

- картою професійно-психологічного відбору кандидата, відповідно до якої ОСОБА_4 придатний до військової служби, вид Збройний Сил України – сухопутні війська;

- карткою професійного відбору кандидата від 21.03.2024, відповідно до якої ОСОБА_4 придатний на військову службу до Збройних Сил України;

- карткою обстеження та медичного огляду кандидата на військову службу за мобілізацією від 21.03.2024, відповідно до якої ОСОБА_4 придатний до військової служби;

- військовим квитком серії НОМЕР_2 , виданим 22.03.2024, відповідно до якого ОСОБА_4 . Херсонською ОМВК зарахований в запас згідно п. 1 ст. 18 «ПЗВО і ВС» 14.10.2003 за станом здоров`я;

- листом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 10/8898/5 від 20.09.2024, згідно якого повідомлено, що ОСОБА_4 станом на 16.09.2024 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 та попереджений про необхідність явки та наслідки неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- витяг з сторінки журналу отримання повістки, наданого листом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 10/8898/4 від 20.09.2024, відповідно до якого навпроти надпису «солдат ОСОБА_4 » міститься підпис;

- листом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 10/8898/3 від 20.09.2024, згідно якого повідомлено, що ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з`являвся;

- листом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 10/8898/7 від 20.09.2024, згідно якого повідомлено, що ОСОБА_4 перебуває у військовому резерві Збройних Сил України;

- листом начальника Херсонської міської військової адміністрації ОСОБА_7 № 01-01-16/4472 від 13.08.2024, згідно якого повідомлено, що починаючи з 21.03.2024 ОСОБА_4 до Херсонського міського голови та/або Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області із приводу заміни військової служби під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу не звертався;

- листом заступника голови Херсонської обласної військової адміністрації ОСОБА_8 № 01-01-68-8645/0/24/11 від 15.08.2024, згідно якого повідомлено, що ОСОБА_4 з приводу заміни військової служби під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу до Херсонської обласної військової адміністрації не звертався;

- листом КНП «Херсонська міська клінічна лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних» Херсонської міської ради № 01/7-27-78-3 від 28.06.2024, відповідно до якого повідомлено, що ОСОБА_4 за період з 21.03.2024 по 27.06.2024 за медичною допомогою не звертався;

- листом КНП «Херсонська міська клінічна лікарня імені О.С.Лучанського» Херсонської міської ради № 01-09/1216 від 27.06.2024, відповідно до якого повідомлено, що ОСОБА_4 за період з 21.03.2024 по 27.06.2024 за медичною допомогою не звертався;

- листом КНП «Херсонська обласна клінічна лікарня» Херсонської обласної ради № 1180/01-09 від 27.06.2024, відповідно до якого повідомлено, що ОСОБА_4 за період з 21.03.2024 по 27.06.2024 за медичною допомогою не звертався.

IV. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення

Оцінюючи наведені докази, суд приходить до висновку про те, що вони поза розумним сумнівом повністю доводять пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення, узгоджуються між собою щодо часу, місця та способу вчиненого ним злочину.

Обвинуваченим на обґрунтування своєї позиції зазначено підставу відмови від проходження військової служби – його релігійні переконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку доводам обвинуваченого, якими він обґрунтовує свою невинуватість, суд звертається до позиції Верховного Суду, викладеної у своїх постановах, зокрема, постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24 (у тому числі окремій думці у цій же справі), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24.

«Об`єднана палата зазначає, що питання, поставлене стороною захисту в цій справі, полягає в тому, чи узгоджується кримінальна відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації з правом особи на свободу думки, совісті та релігії, яке закріплено в Конституції України й міжнародних договорах, ратифікованих Україною.

Суд вказує, що положення статті 18 Пакту (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права) не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених статтею 9 ЕКПЛ, допускається відповідно до статті 15 ЕКПЛ (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), однак об`єднана палата враховує, що з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.

Об`єднана палата зазначає, що призов на військову службу під час мобілізації здійснює суттєвий вплив на звичайний спосіб життя особи, оскільки вона забезпечує захист держави, а не продовжує займатися своєю попередньою діяльністю, вимушена змінити місце перебування (проживання), не може залишати військової частини, тощо. Також такий призов може мати певний вплив, в тому числі змінити, можливості особи звичним для неї способом сповідувати ту чи іншу віру, відвідувати релігійні та пов`язані з ними заходи.

Однак право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Тому об`єднаній палаті належить вирішити питання, чи є таке втручання виправданим з погляду тих положень Конституції України та міжнародних договорів, які допускають обмеження свободи сповідувати свою релігію.

Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Пакту і частина 2 статті 9 Конвенції в схожих виразах допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).

Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Об`єднана палата зазначає, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Як вважає об`єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Об`єднана палата не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини), що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.

Об`єднана палата не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин, на думку об`єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.

Тому об`єднана палата констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.

Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата визнає, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.

Суд не може оцінювати, який спосіб реалізації прав сумлінних відмовників і узгодження їх з легітимними інтересами суспільства є найкращим, оскільки це компетенція Парламенту. Однак суд зазначає, що ключовим є саме організація процесу такого врахування з тим, щоб особи, які є сумлінними відмовниками були залучені до виконання завдань, які не пов`язані із носінням та/або використанням зброї.

Об`єднана палата визнає, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Хоча питання відмови від виконання наказу, який передбачав носіння або використання зброї, не є предметом цього розгляду, об`єднана палата визнає, що мотиви відмови від виконання такого наказу необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас об`єднана палата вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Таким чином, об`єднана палата робить висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.»

Відтак суд зазначає, що хоча матеріалами справи підтверджений той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 є священнослужителем (присвячений хрещений служитель) у релігійному об`єднанні Свідків Єгови, що підтверджується довідкою № 5350 від 20.03.2204, наявною в матеріалах справи, разом з цим вважає встановленим і той факт, що він після отримання повістки без поважних причин не прибув до ТЦК та СП для проходження військової служби, чого не заперечує і сам обвинувачений.

З урахуванням викладених вище висновків Верховного Суду, суд вважає призов на військову службу обвинуваченого ОСОБА_4 законним, а його дії органом досудового розслідування правильно кваліфікованими, з чим погоджується і суд.

V. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ст. 66 КК України, а також, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , визначених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

VI. Мотиви призначення покарання

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

При обранні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який за матеріалами справи характеризується посередньо, сім`ї та утриманців не має, не працевлаштований, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, кримінальне правопорушення вчинив вперше.

Також при вирішенні питання про призначення покарання суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання.

Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Отже, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, обставин вчинених обвинуваченим інкримінованих йому діянь, практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, враховуючи дані про особу обвинуваченого і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого за час досудового слідства й судового розгляду, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк, який, на думку суду, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому суд вважає, що звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов`язаного, який не маючи передбачених законодавством підстав для відстрочки від призову чи інших поважних причин, у період воєнного стану, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов`язок по захисту Батьківщини під час військової агресії ворога та продовжує вважати, що він від такого обов`язку звільнений, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, а навпаки створить впевненість у безкарності за відмову від захисту Батьківщини.

Суд також враховує і відсутність каяття з боку ОСОБА_4 , і те, що вчинений ним злочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина захищати свою країну.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України - захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

ОСОБА_4 хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України.

VІI. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Арешти на майно у даному кримінальному провадженні не накладалися.

У резолютивній частині вироку, серед іншого, у разі визнання особи винуватою зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат (ч. 4 ст. 374 КПК України). Процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням експертів (ст. 118 КПК України). Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України (ч. 2 ст. 122 КПК України). У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта (ч. 2 ст. 124 КПК України).

За відсутності у матеріалах кримінального провадження відомостей про процесуальні витрати, вказане питання судом не вирішується.

Крім того, цивільні позови у даному кримінальному провадженні не заявлялися, а тому підстав, передбачених ст. 129 КПК України, для вирішення цього питання у суду немає.

За відсутності у справі документів щодо наявності речових доказів це питання судом не вирішується.

З огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_4 на момент ухвалення вироку утримується в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» у зв`язку з обранням йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у іншому кримінальному провадженні, суд вважає за доцільне визначити йому початок строку відбування покарання за даним вироком з моменту набрання вироком законної сили.

Керуючись ст. ст. 100, 170-174, 297-1, 323, 373, 374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області.

Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копію вироку після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяОСОБА_1