Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №705/1325/15-ц — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 705/1325/15-ц

Провадження № 22-ц/821/246/26

Категорія: 302000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Івануси А.Д.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення обмежень права спільної часткової власності,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст заявлених вимог

03.03.2015 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення обмежень права спільної часткової власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приватний будинок по АДРЕСА_1 належить співвласникам згідно ідеальних часток. До будинку відноситься земельна ділянка площею 2035 кв.м. згідно рішення Уманського міськвиконкому № 576 від 01.12.1954. До земель приватної власності належить 1475 кв. м, а 560 кв.м. знаходиться у спільній власності з визначенням частки кожного співвласника. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникло за рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004. Поділ земельної ділянки на частки здійснений за умови рівності всіх співвласників, що складає 1/6 від спільної власності.

Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 , всупереч встановленому судом порядку, порушила його право на користування земельною ділянкою спільної власності у розмірі 560 кв. м. та провела самочинне будівництво (без згоди позивача на використання спільної власності, відсутність дозволу на будівництво, проєктної документації і узгоджень) своєї кухні з використанням спільної земельної ділянки, що суттєво порушує права та інтереси позивача, норми співіснування. Додатково знищені межові знаки. Зменшена площа земельної ділянки спільної власності. Створені інші незручності, добудова кухні перекрила тротуар. Змінила правила пішохідного руху на подвір`ї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.11.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів при розпорядженні ОСОБА_2 часткою земельної ділянки, що належить їй на праві спільної власності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 01.12.2025, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необгрунтованим, просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.11.2025 та повернути до суду першої інстанції як невирішену судову справу для утилізації. Постановити окрему ухвалу про умисне порушення вимог ЦПК головою суду і суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, мотивована тим, що остаточний розмір розгляду становить 1971 днів при нормі виключно 90 днів. Судом першої інстанції порушені вимоги ст. 210 ЦПК України щодо виконання гарантованих строків і правильного організованого розгляду як найбільш діючого захисту позову від негативних наслідків.

Скаржник вказує, що загальний контроль термінів відноситься до внутрішньої діяльності суду і належить голові суду згідно обов`язків адміністративної посади, а передача справи для продовження розгляду відбулася через 4 роки за відсутності контролю, та в результаті службової недбалості.

Зазначає, що додатковий контроль термінів належить і головуючому судді, який має право повернення простроченої справи до канцелярії суду для утилізації, однак останній цього не зробив та розглянув справу поза межами, передбаченими законом та без прав на вчинення процесуального рішення діяв як неповноважний склад суду.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив, що у відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що згідно копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 7084488 від 22.04.2005, будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у власності ОСОБА_1 – частка 1/6, ОСОБА_3 – частка 1/6, ОСОБА_4 – частка 1/10, ОСОБА_5 – частка 13/100, ОСОБА_2 – частка 61/300, ОСОБА_6 – частка 233/1000 (а.с.4).

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про встановлення порядку користування земельною ділянкою визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_1 , виділено в користування співвласникам:

- ОСОБА_6 земельну ділянку площею 384 кв. м., що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 23,3/100 частки земельної ділянки;

- ОСОБА_1 земельну ділянку площею 248, 5 кв. м., що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки;

- ОСОБА_3 земельну ділянку площею 248, 5 кв. м., що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 1/6 частки земельної ділянки;

- ОСОБА_9 земельну ділянку площею 278 кв. м., що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 18/100 частки земельної ділянки;

- ОСОБА_10 земельну ділянку площею 114 кв. м., що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 10/100 частки земельної ділянки;

- ОСОБА_5 земельну ділянку площею 221 кв. м., що разом з 1/6 площі земельної ділянки спільного користування відповідає 15,3/100 частки земельної ділянки.

В спільне користування співвласникам виділено земельну ділянку під спільним подвір`ям, земельна ділянка обмежена тильним фасадом житлового будинку і підпорною бутовою стіною з проходом до неї шириною один метр вздовж металевого огородження з тильного боку будинковолодіння, земельна ділянка шириною один метр вздовж підпорної бутової стіни від АДРЕСА_1 до житлового будинку для забезпечення можливості ремонту підпорної бутової стіни та спільного внутрішньодворового водопроводу, цегляне огородження товщиною 0,5 метрів з боку АДРЕСА_1 та з боку землекористування АДРЕСА_2 до місця, де цегляне огородження являється тильною стіною господарський споруд, бутова підпорна стіна (а.с.5-6).

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (частина 1 та частина 2 статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

З огляду на приписи статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. (Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. (Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

ОСОБА_1 , звертаючись в суд з даним позовом, зазначив, що ОСОБА_2 всупереч встановленому судом порядку порушила його право на користування земельною ділянкою спільної власності у розмірі 560 кв. м. та провела самочинне будівництво без згоди позивача на використання спільної власності, відсутності дозволу на будівництво, проєктної документації і узгоджень своєї кухні з використанням спільної земельної ділянки, що суттєво порушує права та інтереси позивача, норми співіснування. Додатково знищені межові знаки. Зменшена площа земельної ділянки спільної власності. Створені інші незручності, добудова кухні перекрила тротуар. Змінила правила пішохідного руху на подвір`ї.

Згідно із положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17.

Тобто, згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

ОСОБА_1 звертаючись в суд з даним позовом до ОСОБА_2 про усунення обмежень права спільної часткової власності, жодних доказів порушення його прав та інтересів, відповідачкою ОСОБА_2 не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні до суду, до позовної заяви було додано копію витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.04.2005 № 7084488, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 про встановлення порядку користування земельною ділянкою (а.с.4-6), які не свідчать про порушення прав позивача відповідачкою ОСОБА_2 .

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачкою ОСОБА_2 при розпорядженні своєю часткою майна та земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального справа є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Не приймаються до уваги колегією суддів доводи скаржника, стосовно того, що суд першої інстанції не розглянув справу у визначені цивільним процесуальним законодавством строки, оскільки порушення строків розгляду справи не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду у відповідності до ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Повноваження суду апеляційної інстанції встановлені ст. 374 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

З урахуванням зазначеного, вимоги апеляційної скарги щодо повернення до суду першої інстанції як невирішеної судової справи для утилізації не входять до повноважень апеляційного суду у відповідності до ст. 374 ЦПК України.

Що стосується вимог апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали про умисне порушення вимог ЦПК головою суду та суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області, то такі вимоги є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановлює окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Тлумачення ч. 1 ст. 262 ЦПК України свідчить, що суд постановлює окрему ухвалу лише тоді, якщо під час вирішення спору встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності.

Таким чином, окрема ухвала може бути постановлена лише в разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення.

Оскільки під час судового розгляду не встановлено підстав для скасування судового рішення, неправомірних дій суду щодо ведення справи не встановлено, тому й підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині суд не вбачає.

Зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 зводиться до незгоди з ухваленим судовим рішенням. При цьому, змістовних доводів на підтвердження незаконності рішення суду першої інстанції, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, оскаржуване рішення є необгрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення обмежень права спільної часткової власності – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О. В. Карпенко

Судді Л. І. Василенко

О. М. Новіков