Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №711/9406/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/259/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/9406/24 Категорія: 304090000 Кондрацька Н. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіКарпенко О. В., Сіренко Ю. В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Москвічова А. С. на заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.01.2025 (повний текст складено 06.01.2025, суддя в суді першої інстанції Кондрацька Н. М.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у грудні 2024 року ТОВ «Кредитсервіс» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за договором № 210421-001 від 21.04.2021 за період із 21.04.2021 по 25.07.2024 у розмірі 15 790,00 грн та судові витрати, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по вказаному кредитному договору, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася зазначена заборгованість.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.01.2025 позов у справі задоволено. Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань, що спричинило виникнення кредитної заборгованості, яка стягується в цій справі.

Представника відповідача адвокат Москвічов А. С. подав на вказане рішення суду 03.12.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, відхиливши позовні вимоги у справі.

В обґрунтування вказано на те, що умови кредитування позичальник не погоджував та відповідний договір належним чином не укладав. Надані позивачем Правила не є належним доказом по справі та не мали враховуватися судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, адже їх позичальник не підписував. Скаржником наводиться відповідна практика ВС у даному питанні.

Позивач, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи законодавство, спонукав позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах під високі відсотки, які відповідач не міг належно оцінити. Скаржник, посилаючись на правові висновки ВС, вважає, що відповідні умови кредитного договору мають бути визнані недійсними як несправедливі.

Позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів, та розрахунку заборгованості.

Розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтовано завищеним.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 15 790,00 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 21.04.2021 між позивачем ТОВ «Кредитсервіс» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 210421-001, відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти в розмірі 25000,00 грн з сумою одноразової комісії за видачу кредиту в розмірі 7,5%, зі сплатою відсотків за користуванням кредиту у розмірі 97,5% річних, строком на 12 місяців з кінцевою датою повернення кредитних коштів до 21.04.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного Договору.

Даний договір було укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором Р79442.

Того ж дня, 21.04.2021 відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту «12 місяців» за допомогою Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, у якому зазначена сума кредиту, строк кредитування, річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту та інші умови.

Згідно Умов кредитного договору, крім щомісячних процентів, стягується одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту у розмірі 7,5 % (сума одноразової комісії складає 1 875,00 грн). Разові проценти стягуються із суми кредиту у день перерахування кредиту на банківський рахунок позичальника. Умовами Кредитного договору передбачено, що позичальник має зробити 12 щомісячних платежів до 21 числа відповідного місяця включно. На банківський рахунок позичальника було перераховано кредитні кошти у розмірі 23 125,00 грн, із урахуванням стягнутої одноразової комісії за видачу кредиту, яка визначена кредитним договором, у розмірі 7,5 %, що в грошовому еквіваленті 1 875,00 грн.

Перерахування коштів ТОВ «Кредитсервіс» на рахунок ОСОБА_1 підтверджується копією платіжної інструкції № 785 від 21.04.2021 на суму 23125,00 грн.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору за користування кредитом Позичальник виплачує Кредитодавцю проценти. Зазначені на першій сторінці Договору. Щомісячна плата за користування кредитом нараховується щомісячно у вигляді процентів за кожен місяць користування кредитом. Плата за користування кредитом, вказана у Договорі, нараховується щомісячно та розраховується від загального розміру кредиту. Крім щомісячних процентів, стягується разові проценти вказані в Договорі від загального розміру кредиту. Разові проценти стягуються із суми кредиту у день перерахування кредиту на банківський рахунок Позичальника.

Відповідно до п. 3.7 Договору разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за цим Договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги Кредитодавця у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочені до повернення проценти за користування кредитом та прострочена сума кредиту; у другу чергу сплачуються проценти за користування кредитом та сума кредиту; у третю чергу сплачуються пеня, штрафи та інші платежі відповідно до Договору.

У зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором утворилась станом на 25.07.2024 заборгованість в розмірі 15790,00 грн, з яких: по тілу кредиту 10165,00 грн та за нарахованими відсотками 5625,00 грн, про стягнення якої порушено питання у даній справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції вірно встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та не спростовується по суті аргументами скаржника.

З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору.

Апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що умови кредитування позичальник не погоджував та відповідний договір належним чином не укладав, з урахуванням такого.

Згідно з ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому ЗУ "Про електронну комерцію".

Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.

У статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 18 ЗУ «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

За обставин цієї справи відповідач ОСОБА_1 був належним чином ознайомленим із Кредитним договором № 210421-001 від 21.04.2021, у тому числі з Паспортом споживчого кредиту «12 місяців», що підтверджується накладенням відповідачем Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що за вищенаведеними приписами законодавства прирівнюється до власноручного підпису.

Не можна погодитися з посиланнями скаржника на те, що позивач недобросовісно спонукав позичальника на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах під високі відсотки, та відповідні положення договору є недійсними як несправедливі, виходячи з таких міркувань.

Статтею 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування». Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №766/8096/20, встановивши в кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2,4 % від суми кредиту щомісячно, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, а розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи, зокрема, розмір кредиту та процентів, вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови підпункту «б» пункту 1 кредитного договору щодо сплати позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредиту є несправедливими.

Відтак Верховний Суд вважає несправедливими умови договору, що стосуються обов`язку оплатити позичальником комісію по кредиту (позиці), а не відсотки за кредитом у погодженій сумі, як у даному випадку.

Крім того, з правового висновку у постанові ВП ВС від 20.07.2022 у справі №343/557/15-ц вбачається, що за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Тобто погодження сторонами договору відсоткової ставки ВП ВС відокремлює окремо у аспекті оцінки справедливості умов кредитного договору.

При цьому, з системного аналізу змісту ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, що регламентують комплекс прав та обов`язків сторін за кредитним договором, вбачається, що кредитор передає у користування позичальнику кошти кредиту у тому числі з метою отримання прибутку у вигляді відсотків за позикою. Натомість інтерес позичальника в укладенні договору кредиту полягає у тому, що він отримує у строкове користування чуже майно (грошові кошти) за що сплачує погоджені відсотки разом із наявним зобов`язанням по поверненню такого майна у визначені строки. При цьому позичальник зважує пропозицію на ринку позик (кредитів) та обирає найвигідніший для себе варіант щодо отримання коштів у позику, з урахуванням, зокрема, розміру відсоткової ставки та строку повернення отриманих від позикодавця коштів.

Таким чином стверджувати про те, що умови договору щодо оплати відсотків за кредитом є несправедливими підстав не має, так як позичальник самостійно погодився на відповідну відсоткову ставку та сам вважав прийнятною її розм`як для себе у аспекті можливості належного виконання взятих грошових зобов`язань.

При цьому відсотки за договором нараховуються як відсотки за користування кредитним коштами (плата по кредиту), а не як відсотки у виді штрафних санкцій (пеня) за порушення виконання грошових зобов`язань, що могло б бути підставою для визначення таких умов договору як несправедливих з підстав надмірної відповідальності споживача за порушення взятих договірних зобов`язань.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів, та розрахунку заборгованості, оскільки на а.с.29 наявна платіжна інструкція №785 від 21.04.2021 (день укладення кредитного договору), що підтверджує перерахунок ОСОБА_1 на вказану ним банківську картку на виконання вказаного правочину погодженої суми кредиту в розмірі 23 125,00 грн.

Крім того, нарахування боргу, виконані позивачем, відповідають умовам кредитування та по суті скаржник не заперечуються та не спростовуються своїм контр розрахунком.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими аргументи скаржника і про те, що розмір витрат на правничу допомогу, стягнутий судом першої інстанції в сумі 7 000 грн є необґрунтовано завищеним, з урахуванням такого.

Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.

Враховуючи обсяг правничої допомоги позивачу при розгляді цієї справи судом першої інстанції, підтверджений наданими адвокатом Павленко С. В. доказами, який полягав у складенні позовної заяви, характер та складність спору у справі, а також його повне задоволення по результатам розгляду справи, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в місцевому суді, який має бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, визначено з належним урахуванням фактичних обставин та норм законодавства.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.01.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.01.2025 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати скаржника в апеляційному суді не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 27.01.2026.

Суддя-доповідач

Судді