Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №646/2233/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року

м. Харків

справа № 646/2233/23

провадження № 22-ц/818/702/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року в складі судді Барабанової В.В.

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 03.04.1987 він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24.05.2021.

Зазначив, що у період перебування у шлюбі сторони на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2003, зареєстрованого в реєстрі за №2533 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л.В., придбали 3-х кімнатну ізольовану квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була оформлена на ОСОБА_2 .

Вказав, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя та належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Посилався на те, що оскільки спірна квартира придбана сторонами у період перебування у шлюбі, вона належить сторонам, як подружжю на праві спільної сумісної власності. Отже, частки кожного у праві власності є рівними та становлять по 1/2 частині.

Зазначив, що після розлучення ОСОБА_2 не визнає його право власності на вищевказане нерухоме майно.

Просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв м, житловою площею 38,2 кв м; іншу 1/2 частку даного об`єкта нерухомого майна залишити у власності ОСОБА_2 .

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено, здійснено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв м, житловою площею 38,2 кв м; в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв м, житловою площею 38,2 кв м; іншу 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв м, житловою площею 38,2 кв м залишено у власності ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8213,04 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона надала докази, які свідчать про те, що спірну квартиру вона придбала за кошти, які вона отримала у якості аліментів від першого чоловіка за їх спільну дитину, а тому позивач жодного відношення до спірної квартир немає. Суд першої інстанції не надав оцінки обставинам отримання продавцем 25.04.2003 авансу в розмірі 10 000,00 грн, тобто за 4 дні до укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.04.2003. Зазначила, що Кодексом про шлюб та сім`ю України не передбачалось, що аліменти є власністю дитини. Суд не надав оцінки щодо показань свідків, які підтвердили факт придбання спірної квартири за кошти отримані в якості аліментів.. Вказала, що позивач не надав письмову згоду на придбання спірної квартири, і вказівка на набуття квартири у спільну власності подружжя у договорі відсутня, що свідчить про те, що така квартира у спільну власність не придбавалася. Посилалася на те, що пред`явлені позовні вимоги саме про виділ належної частки у справі спільної часткової власності, позовних вимог про поділ домоволодіння в натурі між сторонами не заявлено.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належних доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя сторони не надали, тому спірне майно підлягає поділу з огляду на правила рівності часток подружжя в спільному майні по 1/2 частині.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 03.04.1987 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24.05.2021 у справі № 646/2759/21 розірвано (а.с.14-16 том 1).

ОСОБА_2 від першого шлюбу з ОСОБА_4 , який розірвано 01.04.1986, мають спільну дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.149,150 том 1).

Як вбачається з договору від 25.04.2003 укладеного між Міжнародним акціонерним товариством закритого типу «Медді інтернешнл», ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , предметом цього договору є врегулювання взаємних обов`язків та претензій сторін. Міжнародне акціонерне товариство закритого типу «Медді інтернешнл» має невиконане зобов`язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_4 в розмірі 16900,00 грн, які він надав товариству на підставі договору від 21.10.1997. ОСОБА_4 має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 22864,00 грн на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони домовились про те, що ОСОБА_4 поступається правом вимоги щодо повернення грошових коштів в сумі 19600,00 грн на користь ОСОБА_2 перед Міжнародним акціонерним товариством закритого типу «Медді інтернешнл». ОСОБА_4 з виплатою грошових коштів ОСОБА_2 не має претензій до Міжнародного акціонерного товариства закритого типу «Медді інтернешнл» за договором від 21.10.1997. ОСОБА_2 не має претензій до ОСОБА_4 та Міжнародного акціонерного товариства закритого типу «Медді інтернешнл».

Пунктами 2.1, 2.2 цього договору передбачено, що Міжнародне акціонерне товариство закритого типу «Медді інтернешнл» зобов`язується здійснити виплату ОСОБА_2 в сумі 19600,00 грн одноразово в момент підписання вказаного договору. ОСОБА_2 зобов`язується з отриманням вказаних грошових коштів від ОСОБА_4 відізвати всі свої претензії до ОСОБА_4 з судових та правоохоронних органів України та рф (а.с.151-152 том 1).

Відповідно до договору від 25.04.2003 укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , сторони домовились, що продавець продає, а покупець купує квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони домовились, що договір купівлі-продажу буде укладений за 18841,00 грн протягом 30 днів з моменту підписання цього договору. Продавець та покупець узгодивши строк виконання намірів для укладення договору купівлі-продажу, з метою забезпечення його виконання, покупець передає продавцю аванс в рахунок майбутнього платежу в сумі 10 000,00 грн (а.с.182 том 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.04.2003, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л.В. та зареєстрований у реєстрі за №2533, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за суму 18 841,00 грн (а.с.17-18,105 том 1).

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.19,20-21,106 том 1).

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 09.05.2023, оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 становить 1947804,38 грн (а.с.22-24 том 1).

Також матеріали справи містять договір купівлі-продажу квартири від 29.04.2003, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єніною Л.В та зареєстрований в реєстрі за № 2529, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_7 купив 3-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Продаж здійснено за суму 19 809,00 грн.

Відповідно до пункту 2 цього договору ця квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Біккінеєвою І.А., 23.07.1999 за реєстровим № 1875 зареєстрованого у КП ХМБТІ 23.07.1999 за реєстровим № П-1-3820 (а.с.160-161,168 том 1).

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_8 зазначила, що знайома з відповідачкою близько 30 років, знає відповідачку по першому чоловіку. Свідок вказала, що коли була в м. Харкові, відповідачка попросила у неї в борг грошові кошти на купівлю квартири. Відповідачка попросила свідка з`їздити на фірму до Валявського, після чого він їй передав гроші і вона купила квартиру. Свідок зазначає, що у подружжя (сторони по справі) завжди були сварки з приводу дитини від першого шлюбу. Свідок вказує, що одну квартиру подружжя продало за борги, його (позивача) бізнес не пішов. Свідок пояснює, що ОСОБА_9 виплатив відповідачці близько 20 тис. грн., після чого остання знайшла квартиру на ОСОБА_10 і їй вистачило цих грошей, які були надані їй в рахунок не сплачених аліментів на дитину. Свідок зазначила, що ОСОБА_11 (позивач) купляв квартиру на батька в першому шлюбі, і будинок в них є в Лимані, вони там робили ремонт. Свідок вказала, що була присутня, коли передавались грошові кошти на АДРЕСА_4 , бачила, що при передачі грошових коштів щось підписували. По АДРЕСА_4 сторони купляли квартиру, перебуваючи у шлюбі.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що є двоюрідною сестрою відповідачки. Свідок зазначила, що коли їй зателефонувала сестра, повідомила, що у неї складна ситуація в сім`ї, проблеми з бізнесом, у чоловіка борги. Коли свідок ОСОБА_12 приїхала до м. Харкова, при розмові з відповідачкою, вона дізналась, що у ОСОБА_2 з`явилась можливість купити квартиру, у зв`язку з тим, що її колишній чоловік від першого шлюбу поверне їй борги за аліментами на спільну дитину. Свідок вказала, що разом з відповідачкою їздила в агентство, де вона сплатила сама завдаток за придбання квартири з грошей, що повернув її колишній чоловік. Свідок зазначила, що відповідачка придбала квартиру для себе та своєї доньки, щоб не залишитися на вулиці. Свідок пояснила, що знає, що у подружжя (сторони по справі) були великі борги, і поступово їхні стосунки погіршувались, що було наслідком розлучення. Свідок також повідомила, що при передачі грошових коштів за квартиру (внесення завдатку), позивач не був присутній.

Відповідачка ОСОБА_2 , допитана в якості свідка, пояснила, що спірну квартиру купила за власні кошти, а саме: за рахунок аліментів від першого чоловіка ОСОБА_9 . Вказала, що у позивача були на той час великі борги, через що в сім`ї були постійні сварки. Через вказане, подружжя було вимушене продати квартиру на ОСОБА_13 . Свідок вказала, що в період придбання квартири, вона з позивачем вже разом не проживали. Разом з тим, спільна донька подружжя потребувала батька, і відповідачка прийняла позивача (повернувся в сім`ю). Також свідок пояснила, що продаж та купівля квартир була здійснена в один день, грошові кошти від продажу квартири на ОСОБА_13 вимушено були повернуті в рахунок боргів. Вказала, що у позивача була власна квартира в м. Харкові, та будинок від батьків в м. Красний Лиман. Свідок наполягала, що спірна квартира придбана не за спільні кошти, а за кошти, які вона отримала від першого чоловіка в рахунок сплати аліментів, квартира оформлена на неї, комунальні витрати на утримання квартири сплачувала виключно вона.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оскільки спірну квартиру набуто до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому у спірних правовідносинах порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися відповідно до положень КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна. Разом з тим поділ спірного майна повинен визначатися за нормами СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України.

Відповідно до вимог статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Вказані норми, що діяли на час придбання набуття спірного житлового будинку, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Зокрема, відповідно до статті 60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У частині першій статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі частинами першою та другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Системний аналіз змісту наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.04.1987 по 24.05.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Ціна продажу квартири становить 18 841,00 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами розірвано.

Спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на квартиру ОСОБА_2 посилалася на те, що спірна квартира хоча і була набута у період шлюбу з ОСОБА_1 проте придбана нею виключно за особисті кошти, а саме за кошти отримані за договором від 25.04.2003, тобто кошти, які були сплачені їй першим чоловіком в рахунок погашення аліментів на утримання їх спільної дитини.

Проте, колегія суддів ставиться критично до вказаних посилань, враховуючи те, що станом на момент придбання спірної квартири дочці ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було майже 22 роки.

Так, відповідно до частини 1 статті 179 СК України в редакції 2003 року, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

ОСОБА_2 , як особа, яка була власницею аліментів повинна була використати їх за цільовим призначенням, однак в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 реєструє спірну квартиру на своє ім`я, а не на ім`я своєї дочки, якій було майже 22 роки.

При цьому, матеріали справи містять договір купівлі-продажу квартири від 29.04.2003, за яким ОСОБА_1 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала подружжю на праві спільній сумісній власності, що також не заперечується та не спростовується сторонами.

Також, судом взято до уваги, що купівля-продаж обох квартир відбулась в один й той самий день, правочини були посвідчені одним й тим же нотаріусом. Як встановлено зі змісту договорів, продаж квартири за адресою: АДРЕСА_3 був вчинений за 19 809,00 грн, а спірна квартира була придбана 18 841,00 грн.

Посилання ОСОБА_2 на те, що придбання спірного майна здійснено за її особисті кошти, які вона отримала за договором від 25.04.2003 та які надала в якості авансу за договором від 25.04.2003 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за договором від 25.04.2003 Міжнародне акціонерне товариство закритого типу «Медді інтернешнл» зобов`язалося здійснити виплату ОСОБА_2 в сумі 19600,00 грн одноразово в момент підписання вказаного договору, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_2 цих коштів та надання останньою ОСОБА_6 саме цих коштів в якості авансу за договором від 25.04.2003.

Наведене свідчить про те, що набута ОСОБА_2 квартира за адресою: АДРЕСА_2 . не належить їй на праві особистої власності, а підлягає поділу в порядку поділу майна подружжя.

Встановивши, що спірна за адресою: АДРЕСА_2 . була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона є їх спільною сумісною власністю, відповідачкою не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, вказане майно є спільною сумісною власністю сторін, підстави для відступлення рівності часток у праві власності відсутні, а тому підлягає поділу між ними.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя щодо спірної квартири не спростовано, підстави для відступлення рівності часток у праві власності відсутні, унаслідок чого вона є спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тому належить їм у рівних частках. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги.

Визнання у рішенні суду права власності на частини квартири за ОСОБА_1 та залишення іншої1/2 частини за ОСОБА_2 не є виходом за межі позовних вимог, оскільки позов пред`явлено про поділ майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення в оскаржуваній частині перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення в оскаржуваній частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , – залишити без задоволення.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова