Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №695/509/25 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 695/509/25

номер провадження 2/695/241/26

22 січня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Середи Л.В.,

за участі секретаря с/з – Оніщенко Н.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.10.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4070004 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі - Договір).

На умовах, встановлених договором, ТОВ «Ллінеура Україна» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сторони погодили між собою умови договору, зокрема розмір кредиту, порядок його надання та порядок повернення коштів.

На підставі погоджених умов, викладених в п.2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем виконало та надало їй кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

26.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №26/07/2024 відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права грошової вимоги , в тому числі і до ОСОБА_1 ..

Позивач наполягає, що відповідач належним чином свої зобов`язання з повернення кредиту не виконує, кошти у розмірі та строк обумовлений договором не сплачує ні новому ні попередньому кредитору в результаті чого утворилась заборгованість, яка 76 000 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту – 10 000 грн., заборгованості за процентами – 66 000 грн. з яких 50 000 грн. заборгованість за процентами нарахованими попереднім кредитором та 16 000 грн. заборгованість по відсотках, нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції».

За вказаних обставин позивач просить стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості, а також здійснити розподіл судових витрат по справі.

Ухвалою судді від 14.02.2025 постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін, роз`яснено відповідачу право на подання відзиву, а також заперечення на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву у якій розгляд справи просив проводити за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом направлення на адресу місця реєстрації її проживання, яка встановлена на підставі ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судових повісток, які отримані відповідачем, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, відповідач 30.04.2025 зверталася до суду із заявою про перенесення розгляду справи на іншу дату, оскільки вона бажає звернутися за правовою допомогою.

У подальшому відповідач у судові засідання не з`являлась, про причини своєї неявки суд не повідомляла.

Відтак суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

У зв`язку з тим, що належним чином повідомлений відповідач не з`явився в судове засідання, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, суд вважає за можливе, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

20.10.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4070004 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі - Договір). На умовах, встановлених Договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту – кредит, сума кредиту складає 10 000 грн, згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Умовами вказаного договору визначено, що за користування кредитом м нараховуються проценти за умовами стандартної процентної ставки, яка становить 2% в день та застосовується в межах всього строку кредиту , сказаному в п. 1.3 цього договору.

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 номер якої відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Згідно Розділу 9 вказаного договору, останній підписаний відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» (п. 9.3) та вважається укладеним з моменту його підписання елек4тронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 9.7.1).

Суд зауважує, що вказаний договір містить відомості про позичальника такі як прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, № паспорта та дату його видачі, місце реєстрації позичальника, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти.

Із змісту вказаного договору також вбачається, що останній підписаний позичальником 20.10.2023 о 11 год. 36 хв. 42 сек. шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «К311».

Також вказаним ідентифікатором також підписано паспорт споживчого кредиту та таблицю загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

В основі договірних відносин лежить свобода договору (ст. 6, 627 ЦК України), згідно з якою сторони вільні у виборі форми та умов правочину. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК України). Для кредитного договору (ст. 1054 ЦК України) обов`язковою є письмова форма (ст. 1055 ЦК України), проте законодавство України визнає електронну форму правочину. Зокрема, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, за згодою сторін вважається укладеним у письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України; ст. 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір — це домовленість, оформлена в електронній формі, яка прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, якщо він підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону.

Момент укладення електронного договору настає з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, відповіді про її прийняття (акцепт) (ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»). Акцепт може бути наданий, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви або вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції, якщо це чітко роз`яснено. Ключовим механізмом підписання електронних правочинів є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»). Одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку особа отримує під час реєстрації та приєднує до електронного повідомлення, що свідчить про волевиявлення на укладення договору.

Наданий кредитний договір є належним чином укладеним відповідно до чинного законодавства, оскільки містить одноразовий ідентифікатор як підтвердження акцепту. Факт ідентифікації відповідача підтверджується тим, що персональні дані боржника та реквізити його банківської картки (номер картки), що були використані для перерахування коштів, могли бути надані виключно самим боржником при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора та оформленні заявки. Це свідчить про усвідомлене волевиявлення відповідача на укладення правочину.

Водночас, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, жоден кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за №350-2607 від 26.07.2024.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 12.11.2025 судом витребувано інформацію з АТ КБ «Приватбанк» про те, чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 , та чи зараховувались кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 у період із 20.10.2023 року по 31.10.2023 року і з відображенням суми і часу зарахування коштів, а також інформацію про номер телефону, на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 у період із 20.10.2023 року по 31.10.2023 року.

Згідно листа АТ КБ «Приватбанк» від 26.11.2025 за №20.1.0.0.0/7-251125/69276-БТ на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , при цьому у доданій до вказаного листа виписці по картковому рахунку за період з 20.10.2023 по 31.10.2023 відображено зарахування коштів 20.10.2023 в розмірі 10 000.00 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається (ст. 12, 81 ЦПК України).

На підставі наведеного вище, виходячи з «балансу ймовірностей» як стандарту доказування, котрий ЄСПЛ у рішенні «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» (заява № 59166/12) від 23.08.2016 визнає притаманним саме цивільним справам, відповідно до якого доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав, суд доходить до висновку, що між вказаним кредитодавцем та відповідачем укладено зазначений вище договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредитні кошти, і в порушення умов договору відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконала.

26.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №26/07/2024 відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права грошової вимоги.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною часиною договору (п. 1.1 Договору).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Такий правочин вчиняється у тій самій формі, що і основний договір (ст. 513 ЦК України), при цьому до нового кредитора переходять права первісного у повному обсязі та на існуючих умовах (ст. 514 ЦК України).

Різновидом такого відступлення є договір факторингу, за яким фактор передає клієнту кошти, а клієнт відступає право грошової вимоги до боржника (ст. 1077 ЦК України). Предметом факторингу може бути як наявна, так і майбутня вимога (ст. 1078 ЦК України), а клієнт за загальним правилом відповідає перед фактором за її дійсність (ст. 1081 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину: договір вважається дійсним, а набуті за ним права — обов`язковими до реалізації, доки його недійсність не буде встановлена законом або судом.

Факт набуття позивачем статусу нового кредитора підтверджується належними доказами: договором факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024, актом прийому-передачі Реєстру боржників та витягом з нього. Згідно з цими документами до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №4070004 у загальному розмірі 60 000 грн. (10 000 грн. — основний борг, 50 000 грн. — відсотки), що стверджується доданим витягом з реєстру боржників. Належне виконання умов договору з боку фактора додатково підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач у встановленому законом порядку набув статусу нового кредитора у спірних правовідносинах. На підставі ст. 514 ЦК України до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшли всі права та обов`язки первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент відступлення права вимоги. Таким чином, позивач є належним стягувачем та наділений повним обсягом матеріальних прав щодо вимоги виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054, 1056-1 ЦК України, право кредитора на одержання від позичальника процентів від суми кредиту є невід`ємною частиною кредитного договору, а їх розмір та порядок нарахування встановлюються договором. Судом встановлено, що п. 1.4.1. Договору від 20.10.2023 сторони погодили стандартну процентну ставку у розмірі 2% на день. Факт часткової сплати відповідачем процентів у сумі 6 200 грн свідчить про визнання ним боргу та підтверджує волевиявлення на виконання умов правочину (ст. 204 ЦК України), що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі №127/23910/14-ц.

Правомірність нарахування процентів підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками заборгованості: первісним кредитором (ТОВ «Лінеура Україна») за період до 26.07.2024 у розмірі 50 000.00 грн, та новим кредитором (ТОВ «Українські фінансові операції») за період з 27.07.2024 по 14.10.2024 у розмірі 16 000.00 грн. Нарахування здійснені в межах погодженого сторонами строку кредитування на суму основного боргу 10 000.00 грн.

Суд, дослідивши надані розрахунки заборгованості, не встановив у них суперечностей. Вказані розрахунки є належними, допустимими та достатніми доказами, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Оскільки відповідачем дані розрахунки не спростовані, доказів іншого розміру заборгованості або її погашення не надано, суд приймає їх як основу для задоволення позову.

Відповідно до ст. 626, 629 ЦК України, договір є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення цивільних прав та обов`язків, і є обов`язковим для виконання. Оскільки відповідач не лише отримала кредитні кошти, а й здійснювала їх часткове погашення, вона підтвердила своє волевиявлення та погодилася з умовами договору (ст. 204 ЦК України). За змістом ст. 526, 1049 та 1054 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у строки та на умовах, визначених правочином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання (ст. 610 ЦК України). При цьому закон встановлює, що суб`єктивна неможливість виконання боржником своїх зобов`язань не звільняє його від обов`язку повернути заборгованість та не нівелює обов`язковість умов договору. Наявність у матеріалах справи договору, розрахунків заборгованості та доказів перерахунку коштів у сукупності підтверджують правомірність вимог позивача та факт існування договірних відносин.

Враховуючи, що позивачем надано достатній комплекс належних і допустимих доказів, а відповідачем не надано жодних заперечень чи доказів на спростування доводів позивача, суд визнає вимоги щодо стягнення заборгованості обґрунтованими вважає доведеним, що розмір заборгованості за договором №4070004 від 20.10.2023 становить 76 000 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту – 10 000 грн., заборгованості за процентами – 66 000 грн. з яких 50 000 грн. заборгованість за процентами нарахованими попереднім кредитором та 16 000 грн. заборгованість по відсотках, нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції».

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп., сплата позивачем якого стверджується платіжною інструкцією, яка додана до матеріалів справи.

Вирішуючи питання стягнення із відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн., суд зазначає про таке.

Згідно зі ст. 133, 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу є складовою судових витрат і підлягають розподілу за результатами розгляду справи. Їхній розмір визначається на підставі договору про надання правничої допомоги та детального опису виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду (справа №826/1216/16) та актуальної практики Верховного Суду від 15.01.2025 (справа №386/136/21), склад та розмір витрат на правову допомогу є предметом доказування. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані: договір, акт виконаних робіт (наданих послуг) та належним чином оформлені платіжні документи (платіжні інструкції, квитанції тощо).

Суд зазначає, що відсутність документального підтвердження фактичного обсягу послуг або розрахунку витрат є підставою для відмови у їх відшкодуванні. У даній справі витрати мають бути доведеними, співмірними зі складністю справи та фактично понесеними стороною.

У свою чергу, при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд керується принципами диспозитивності та змагальності сторін. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Обов`язок доведення неспівмірності заявлених витрат, їхньої нерозумності або необґрунтованості покладається виключно на іншу сторону (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України). Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, суд має надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона висунула конкретні заперечення.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) акт приймання-передачі наданих послуг №4070004 від 11.12.2024; 2) детальний опис робіт (наданих послуг) №4070004 від 11.12.2024; 3) договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024.

У зв`язку із дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги адвокатом Дідухом Є.О. у справі щодо стягнення заборгованості із відповідача суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги, її обсягу та вартості.

Такими чином, вартість наданих правових послуг в розмірі 10 000 грн. відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а відповідно такі витрати в означеному розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526, 611, 625 ЦК України ст. 10, 141, 264, 265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 40966896) заборгованість за кредитним договором №4070004 від 20.10.2023 року, в загальній сумі 76 000 (сімдесят шість тисяч) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 40966896) витрати по сплаті судорвого збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Середа Л.В.