Вирок від 27 січня 2026 р. у справі №285/5916/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

Єдиний унікальний номер № 285/5916/25

Провадження № 1-кп/0285/334/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді…………........ ОСОБА_1 ,

секретаря…………..............…... ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора……………………... ОСОБА_3 ,

обвинуваченого... ...................... ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду

кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2025 за №12025060530000757,

в межах якого висунуте обвинувачення: ОСОБА_4 , громадянину України,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

одружений, має на утриманні троє малолітніх дітей, учасник бойових дій,

уродженець, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 ККУ, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 у серпні 2025 року, більш точна дата та час не встановлені, усвідомлюючи, що посвідчення водія є офіційним документом, порядок видачі якого передбачений Постановою Кабінету Міністрів України № 844 «Про затвердження зразків бланків і технічних описів бланків національного та міжнародного посвідчень водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, тимчасового реєстраційного талона транспортного засобу та зразка розпізнавального автомобільного знаку України та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 16.09.2020 (далі по тексту – Постанова), та вимог постанови Кабінету Міністрів України №340 від 08.05.1993 «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчення водія та допуск громадян до готування транспортним засобом» (далі по тексту – Положення), а саме п.16, згідно якого посвідчення водія на право керування транспортним засобом однієї з категорій видасться особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити в сервісному центрі МВС, з метою незаконного набуття права на керування транспортним засобом категорії «А, В, С.С1», вирішив вчинити дії, спрямовані на підроблення посвідчення водія, з метою подальшого його використання.

Реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_4 , у серпні 2025 року, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, використовуючи мобільний додаток «Telegram» зв`язався із невстановленою досудовим розслідуванням особою, яка запропонувала допомогу у виготовленні підробленого посвідчення водія встановленого зразка за винагороду. При цьому, вступивши у змову з невстановленою особою, за попередньою домовленістю виконав частину об`єктивної сторони кримінального правопорушення, пов`язаного із підробленням офіційного документу. А саме, через мобільний додаток «Telegram» передав свою фотокартку, копію паспортних даних на своє ім`я та зразок особистого підпису, достовірно знаючи, що вказані документи будуть використані для виготовлення підробленого офіційного документа – посвідчення на право керування транспортними засобами. У подальшому, невстановлена особа у невстановлений час та місці, діючи за попередньою домовленістю із ОСОБА_4 , виконала іншу частину об`єктивної сторони кримінально-карного діяння, пов`язаного із підробленням офіційного документу, а саме комбінованим способом з використанням термосублімаційного та термотрансферного способу друку із використанням попередньо отриманої від ОСОБА_4 інформації (фотокартки, фото зображення паспортних даних на його ім`я та зразка особистого підпису), виготовила посвідчення водія НОМЕР_2 від 10.09.2025 на ім`я ОСОБА_4 , яке не відповідає встановленому зразку.

Після чого, у відділенні «Нової пошти» № 1, яке розташоване в селищі Городниця Звягельського району Житомирської області, ОСОБА_4 , за попередньою домовленістю із невстановленою особою, отримав надіслане від останньої підроблене посвідчення водія, та здійснив оплату за посилку, а саме за виготовлене посвідчення водія в сумі 17510 грн для подальшого його використання.

Крім цього, ОСОБА_4 , володіючи підробленим посвідченням водія на власне ім`я, став використовувати його з метою створення видимості наявності у нього права на керування транспортними засобами.

28.09.2025, близько 01 год, ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом Renault Zoe, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухався по вул Київська в м Звягель Житомирської області, де був зупинений поліцейськими СРПП Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області, у зв`язку із порушенням правил дорожнього руху. Під час перевірки документів, ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що наявне у нього посвідчення водія є підробленим, пред`явив його працівнику поліції, використавши таким чином завідомо підроблений документ – посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 10.09.2025 на право керування транспортними засобами категорії «А, В, С, С1», видане на його ім`я.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, пояснив, що обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають дійсності. У скоєному щиро розкраявся, згодний з кваліфікацією своїх дій, не заперечує з приводу скороченого судового розгляду справи без дослідження доказів, які ним не оспорюються.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються.

Потерпіла сторона в даному кримінальному провадженні відсутня.

Приймаючи до уваги той факт, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового слідства кримінальних правопорушень при обставинах, викладених у обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин та беручи до уваги, що ніким також не оспорено фактичні обставини провадження, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою усіх учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів.

При цьому учасникам судового провадження роз`яснено, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 у справі Девеер проти Бельгії, держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_4 щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками, сумнівів у добровільності такої позиції в суду немає.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд знаходить доведеною винність ОСОБА_4 та його умисні дії, які виразились у підробленні посвідчення водія, яке є офіційним документом, що видається уповноваженою установою і надає спеціальне право, з метою подальшого його використання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та кваліфікує за ч.3 ст.358 КК України. Його ж дії, які виразились у використанні завідомо підробленого документа, а саме посвідчення водія на його ім`я, суд кваліфікує за ч.4 ст.358 КК України.

Прокурор в судовому засіданні просила призначити обвинуваченому покарання за ч.4 ст.358 КК України – у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів громадян; за ч.3 ст.358 КК України – у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання визначити у виді обмеження волі строком на 1 рік із застосуванням положень ст.75 КК України.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При обранні виду і міри покарання ОСОБА_4 суд враховує:

ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які, згідно ст.12 КПК, ч.3 ст.358 КК України є нетяжким та ч.4 ст.358 КК України є проступком, їх характер;

вік та дані про особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий; вину у скоєному визнав; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; має троє малолітніх дітей, є учасником бойових дій, за місцем проживання характеризується задовільно;

положення ст.ст.50, 65 КК України, згідно яким особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи. Виправлення як мета покарання – це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу, це ті певні зміни в особистості винної особи, які утримують її в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення обвинуваченого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Резюмуючи викладене, суд погоджується з думкою прокурора щодо виду та строку покарання та призначає обвинуваченому покарання за ч.4 ст.358 КК України – у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів громадян; за ч.3 ст.358 КК України – у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання визначає у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Обмежень, передбачених ч.3 ст.61 КК України, щодо застосування до обвинуваченого покарання у виді обмеження волі в ході судового розгляду не встановлено.

Разом з тим, враховуючи особу обвинуваченого, який усвідомив протиправність своїх дій, його відношення до скоєного, думку прокурора – суд приходить висновку про те, що обвинувачений не є особою, небезпечною для суспільства, а тому його виправлення можливе без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст.75 КК України в умовах звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням. На підставі ст.76 КК України на обвинуваченого покладатимуться відповідні обов`язки кримінально-виправного характеру.

Саме таке покарання відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винної особи та попередженню вчинення нею нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Запобіжний захід не обирався та підстав для його обрання судом не встановлено.

Судові витрати за проведення судової експертизи слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави.

Керуючись статтями 368, 371, 374 КПК України, –

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.385 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів громадян.

Його ж визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, і призначити покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України призначити ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

Згідно ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, визначивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Покласти на засудженого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання і роботи;

та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати за проведення судової технічної експертизи документів №СЕ-19/106-25/18513-ДД від 07.10.2025 у розмірі 5348,4 грн.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 10.09.2025 та довідку про право на управління транспортним засобом, видані на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , які упаковано до спец-пакету № 6105308, та DVD-R диск з відеозаписом, упакований у паперовий конверт, – залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, вирок набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги на нього через Звягельський міськрайонний суд до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Головуюча суддя ОСОБА_1