Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №194/1688/25 — Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/1688/25

Номер провадження № 2/194/48/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Соколової Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Коркіної Т.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування квартирою,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд усунути перешкоди у користуванні його власністю шляхом вселення його у квартиру АДРЕСА_1 та заборони відповідачці чинити йому перешкоди у користуванні даною квартирою. Встановити порядок користування вказаною квартирою наступним чином: виділити йому у користування житлову кімнату 6 площею 11,0 кв.м, виділити відповідачці ОСОБА_2 житлову кімнату 9 площею 13,4 кв.м. Залишити у спільному користуванні приміщення 1 коридор площею 2,90 кв.м; приміщення 2 ваннну кімнату поєднану з вбиральнею площею 2,8 кв.м; приміщення 3 кухню площею 5,5 кв.м; приміщення 4 коридор площею 1,4 кв.м, приміщення 7- комору площею 1,3 кв.м, коридор 8 площею 0,9 кв.м, балкон І площею 0,8 кв.м, житлову кімнату 5 площею 17,1 кв.м, оскільки вона є прохідною до житлової кімнати 6, яку він просить виділити йому, та до житлової кімнати 9, яку вважає за доцільне виділити відповідачці.

Позовна заява обгрунтована тим, що позивач та відповідач з 11.07.2015 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 10.02.2025 за рішенням суду був розірваний. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей, 2015 та 2021 років народження. В шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка належить позивачу та відповідачу на праві приватної спільної часткової власності по частині. Позивач після розірвання шлюбу не може вільно користуватися квартирою, оскільки відповідач чинить йому в цьому перешкоди, у зв`язку з чим він вимушений після роботи, в тому числі і в нічні зміни в нічний час їхати до батьків у село Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області за 40 км від міста Тернівка.

Мирним шляхом домовитися з відповідачем не можливо, а тому позивач звертається до суду із цим позовом.

В судовому засідання представник позивача – адвокат Голіцина Г.Д. зазначила, що спірна квартира є спільною частковою власністю сторін, придбана за часів перебування останніх у шлюбі, після розлучення відповідач чинить позивачу перешкоди у вільному користуванні власністю, ставить додаткові замки, застосовує психологічне насильство, безпідставно викликає працівників поліції, змушуючи позивача відмовитися від своєї частки на її користь. Вважає, що визначити порядок користування квартирою можливо за технічним паспортом, в якому вказані всі розташовані в спірній квартирі приміщення із зазначенням площі, а тому спеціальні знання не потрібні. Звернула увагу суду на те, що позивач просить виділити йому у користування кімнату, яка є найменшою за площею та вважає, що визначення такого порядку користування квартирою не порушуватиме право співвласників. Просила суд задовольнити позов у повному обсязі, оскільки позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами, які долучені до матеріалів справи.

Відповідач у судовому засіданні визнала позов частково. Не заперечувала проти вселення позивача в квартиру, яку сторони придбали за часів шлюбу, а також встановлення порядку користування цією квартирою у спосіб, запропонований позивачем. Проте, пояснила, що вона ніколи не чинила перешкоди позивачу у вільному користуванні квартирою, не змінювала замки, оскільки позивач фактично ніколи не мешкав з нею та дітьми в спірній квартирі. Також просила судові витрати покласти на позивача.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як убачається із матеріалів справи, з 11.07.2015 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 (а.с. 16, 19).

В шлюбі сторін народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17,18). Тобто, сторони мають двох неповнолітніх дітей.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 03.12.2018, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – Покупці, які є подружжям, купують квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 41,5 кв.м, загальна площа квартири становить 57,1 кв.м (а.с.7-9).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 147794595 від 03.12.2018, квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві приватної спільної часткової власності (а.с. 10).

За технічним паспортом квартири, яка належить сторонам, 3 кімнатна квартира АДРЕСА_2 складається з таких приміщень: житлова кімната 5 площею 17,10 кв.м, житлова кімната 6 площею 11,0 кв.м, житлова кімната 9 площею 13,40 кв.м.; приміщення 1 коридор площею 2,90 кв.м, приміщення 2 ванна кімната поєднана з вбиральнею площею 2,8 кв.м, приміщення 3 кухня площею 5,5 кв.м, приміщення 4 коридор площею 1,4 кв.м, приміщення 7 комора площею 1,3 кв.м, коридор 8 площею 0,9 кв.м, балкон І площею 0,8 кв.м. (а.с. 11-12).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як, як вже зазначалось вище, сторони є співвласниками спірної квартири, частки сторін у праві власності на квартиру є рівними по 1/2 частині.

Вирішуючи спір у частині усунення позивачу перешкод у користуванні належним йому майном, судом встановлено, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у доступі до нього.

Відповідач чинить перешкоди позивачу у вільному користуванні квартирою, що змушує ОСОБА_3 звертатися до органів поліції з цього приводу, про що свідчить, зокрема, талон-повідомлення єдиного обліку № 5908 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, відповідно до якого зареєстровано повідомлення ОСОБА_3 від 13.10.2025 про те, що 13.10.2025 о 16.58 за адресою: АДРЕСА_3 , що його дружина не пускає до житла та перешкоджає до нього потрапити, погрожує фізичною расправою (а.с. 43).

07.07.2025 відповідача ОСОБА_2 Тернівським міським судом Дніпропетровської області притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за те, що вона 30.06.2025 о 19.40, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , вчинила відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 домашнє насильство. Натомість постановою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у відношенні ОСОБА_3 закрито у зв`язку із відсутності події та складу адміністративного правопорушення (а.с. 13, 14).

Зазначені вище факти підтверджують наявність спору сторін щодо мирного врегулювання конфлікту, а також вільного володіння та користування своєю часткою у власності.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що вона не перешкоджає позивачу у вільному користуванні власністю не знайшли свого підтвердження з викладених вище фактів.

Будь-який власник має право не лише володіти та розпоряджатися належним йому майном, але й користуватися ним, і таке право є непорушним.

При цьому зобов`язальний характер власності породжує певні обмеження для власників майна, які полягають у забороні використовувати право власності на шкоду правам та свободам інших осіб (у тому числі, співвласників).

Ураховуючи викладене, перешкоджання одного власника спірної квартири (відповідачки) користуватися цією квартирою іншому власникові (позивачеві), безумовно, порушує приведені норми і тягне за собою необхідність судового захисту прав позивача.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне заявлений у справі позов у частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення задовольнити, зобов`язавши відповідачку не чинити перешкоди позивачу у користуванні їх спільною квартирою.

Щодо встановлення порядку користування спірної квартири, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Верховний Суд зауважував, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Право на визначення порядку користування жилим приміщенням не пов`язано з певними межами (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 753/95/21).

Верховний Суд вже зауважував, що при встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (постанова Верховного Суду від 25.02. 2021 у справі № 761/36267/16-ц).

Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, спів мірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 486/171/18).

Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 № 6-1500цс15, на яку посилається позивач у позові.

Так, позивач та його представник зауважили, що найбільш доцільним та таким, що відповідатиме інтересам усіх співвласників спірного майна, є виділ ОСОБА_3 у користування однієї кімнати, меншої за площею (кімнату 6 площею 11,00 кв.м), а відповідачці – кімнату 9 площею 13,4 кв.м. Щодо кімнати 5 площею 17,1 кв.м, яка є прохідною, коридору площею 2,90 кв.м, ванної кімнати поєднаної з вбиральнею площею 2,8 кв.м, кухні площею 5,5 кв.м, коридору площею 1,4 кв.м, комори площею 1,3 кв.м, коридору площею 0,9 кв.м, балкону І площею 0,8 кв.м - вважає за доцільне залишити у спільному користуванні.

Проти такого запропонованого порядку користування квартирою відповідачка в судовому засіданні не заперечувала.

Суд вважає, що запропонований порядок користування квартирою не порушує прав іншого співвласника (відповідачки), оскільки приміщення, що виділяється позивачу, є значно меншим за його ідеальну частку у спільному майні, такий порядок користування квартирою буде відповідати інтересам спільних неповнолітніх дітей сторін, а також не призведе до погіршення житлових умов всіх осіб.

За таких обставин, суд визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Заперечення відповідача щодо стягнення з неї на користь позивача сплаченого судового збору за подання цього позову неспроможні та не відповідають вимогам процесуального закону, оскільки у відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.13,19,49,76,77,81,82,141,247,265, 268 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування квартирою задовольнити в повному обсязі.

Усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні власністю шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 , не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою, розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

виділити ОСОБА_3 у користування житлову кімнату 6 площею 11,0 кв.м,

виділити відповідачці ОСОБА_2 житлову кімнату 9 площею 13,4 кв.м.;

залишити у спільному користуванні приміщення 1 коридор площею 2,90 кв.м, приміщення 2 ванну кімнату поєднану з вбиральнею площею 2,8 кв.м, приміщення 3 кухню площею 5,5 кв.м, приміщення 4 коридор площею 1,4 кв.м, приміщення 7- комору площею 1,3 кв.м, коридор 8 площею 0,9 кв.м, балкон І площею 0,8 кв.м, житлову кімнату 5 площею 17,1 кв.м, оскільки вона є прохідною до житлової кімнати 6, та до житлової кімнати 9.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково шляхом подання письмової апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Копію рішення направити сторонам.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Представник позивача: адвокат Голіцина Галина Дмитрівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.11.2013 року №0394, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Павлоградський район, м.Тернівка, вул.Героїв-рятувальників, 12;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 29 січня 2026 року.

Суддя Ю.І. Соколова