Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №522/22237/25-Е — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 522/22237/25-Е

Провадження №2/523/1372/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2026 р.

Пересипський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді – Кисельова В.К.,

за участю секретаря – Дзюби Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №21 в м.Одесі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

І. Стислий виклад позиції позивача

Позивач звернувся із зазначеним позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.10.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» ( далі ТОВ «ФК ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2925657304, відповідно до умов якого останній було надано грошові кошти в розмірі 59996,12 грн. строком на 15 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01% в рік від суми боргу за договором та 3,45% щомісяця від суми кредиту,.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором кредитодавець виконав своєчасно та повністю, надавши ОСОБА_1 у розпорядження грошові кошти за договором.

05.10.2021 року ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» уклали договір факторингу за умовами якого до АТ «Таскомбанк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №29256573049 від 01.10.2021 року.

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконує та систематично порушує умови договору, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою рахунку, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, яка на 01.05.2025 року становить 99514,15 грн і складається із заборгованості по тілу кредиту -55847,72 грн; заборгованість по річним процентам 6,24 грн заборгованість по щомісячним процентам 63660,19 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позову до суду у сумі 2422,40 грн..

І. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Кисельову В.К

Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 03.11.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі, призначено дату, час і місце проведення судового засіданні. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача АТ ««ТАСКОМБАНК» у судове засідання не з`явився, однак в позові є клопотання, в якому зазначено, що позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення по справі, та розглянути справу у відсутності позивача.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

17.11.2025р. на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому вона зазначила, що стороною позивача не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником виконання взятих зобов`язань, оскільки позивачем на підтвердження своїх зобов`язань з надання коштів (кредиту) не надано належним чином оформлені первинні документи, а саме розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді, а саме: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; інкасове доручення (розпорядження), платіжна вимога, меморіальний ордер відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 №22. Банківські виписки з рахунків позичальника, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Відповідач звернула увагу суду, що у наданій позивачем «виписці по рахунку» відсутній підпис, ПІБ особи, відповідальної за створення такої виписки, як і печатка банківської установи, тому відповідно до п. 52-53 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України N 75від 04.07.2018 року вказана роздруківка є недійсною та не може бути підставою для бухгалтерського обліку, а тому й не може бути належним доказом отримання відповідачем коштів. Окрім того, виписка зроблена по рахунку Відповідача, відкритому у банку, НОМЕР_1 .

В той же час, по-перше, кошти нібито перерахувало ТОВ “ЦФР”, тож належним доказом буде виписка саме по рахунку ТОВ “ЦФР”, по-друге, як вбачається із договору № 2925657304 від 01.10.2021 року, кредитні кошти у розмірі 43245,98 грн, ТОВ “ЦФР” повинні були перерахувати на рахунок НОМЕР_2 , відкритому у АТ “Таскомбанк”, призначення платежу: погашення поточної заборгованості за діючим кредитним договором №3975086846 від 26.11.2020р. Однак матеріали справи не містять доказів зарахування на цей рахунок кредитних коштів, що вказує на відсутність належних доказів виконання спірного кредитного договору та свідчить про надуманість вимог позивача, а тому. на думку відповідача, позовна заява не підлягає задоволенню. Також відповідач ста вила під сумнів належність та допустимість доказу відступлення прави вимоги за її договором, оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Однак наданий Позивачем Витяг виготовлено ним самостійно, як зацікавленою особою, та зазначено інформацію на власний розсуд. Віцдповідач звертає увагу суду, що як зазначає позивач, відступлення права вимоги відбулось на підставі договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року. Однак, як вбачається із п. 9.2 договору №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, останній діє протягом одного календарного року, відповідно до п. 9.4 договору №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, якщо сторони за 30 календарних днів до дати закінчення не ініціювали його закінчення, такий договір вважається пролонгованим на один календарний рік, тож договір факторингу діяв з 07.10.2016 року по 07.10.2018 року, однак позивач безпідставно припускає, що кредитний договір, нібито, було укладено 01.10.2021 року, тобто, на думку позивача, вимоги за нібито укладеним кредитним договором було відступлено на підставі договору факторингу, який втратив свою чинність за 3 роки до нібито укладення кредитного договору, за словами відпаовідача, є «абсурдним припущенням».

27.11.2025р. до суду через систему «Електронний суд» від представника АТ «ТАСКОМБАНК» Попова Є.В. надійшли «додаткові пояснення», які суд враховує як відповідь на відзив, в яких представник позивача зазначив, що відповідач при укладанні кредитного договору №4335920842 від 01.10.2021 року ознайомилася та погодилася з порядком видачі кредитних коштів, встановленням плати за кредит, цілями, на які надаються кредитні кошти, та іншими умовами, про що свідчить її підпис в договорі кредиту, що додано до матеріалів справи. Позичальник своїм підписом підтвердила, що ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних Позичальником умов кредитування, а тому аргумент про неукладення є необґрунтованим, оскільки основним доказом цього є саме підпис, який поставлений у договорі. Таким чином, правочин щодо укладення кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021 року є вчиненим сторонами. По-друге, щодо аргументу про те, що позивачем не надано належного доказу виконання умов договору та передання коштів відповідачу за договором, категорично не погодився та зазначив наступне.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №209/3103/21 банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Тому наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з її рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника, які свідчать про те, що позивач виконав свої зобов`язання за договором кредитні кошти Відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною Випискою. Отже, Позивач, свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі. В подальшому Відповідач перестала виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестала сплачувати заборгованість по кредиту, процентах. При цьому представник позивача зазначив, що розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростувала, не надала власного розрахунку та вказує, що позивачем не були подані первинні документи щодо укладення договору.

Адвокат також послався на позицію, викладену в Постанові КЦС ВС від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21 (61-9710св22), згідно якої відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором. Отже, в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов. Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Таким чином, аргумент про те, що немає належних доказів щодо розрахунку заборгованості відповідача є необгрунтованим та таким, яка не відповідає дійсності За словами адвоката позивача, Позичальником було грубо порушено умови Кредитного Договору, а також норми чинного законодавства, тому в даній ситуації він вернув увагу на принцип добросовісності з боку відповідача. Так, Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі –«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). Таким чином, представники позивача вважав, що аргумент щодо неотримання коштів та непідписання вказаного договору є проявом наміру відповідача не виконувати свої зобов`язання за договором, що порушує права позивача як сторони кредитного договору.

Той факт, що кредитний договір №2925657304 від 01.10.2021 року було укладено пізніше, ніж договір факторингу, не позбавляє права позивача вимагати повернення боргу за цим кредитним договором, оскільки договір факторингу передбачає відступлення права вимоги і на договори, які були укладені після дати його підписання, посилаючись на постанову від 11 вересня 2018 року Великої Палати Верховного Суду в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106), в якій зазначено такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); Таким чином, факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі підтверджуються Реєстром прав вимоги до Договору відступлення права вимоги, Випискою та Розрахунком заборгованості, доданими до даної позовної заяви.

Сторони в судове засідання не з`явились, з заявами про відкладення розгляду справи не звертались.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Відповідно доч.1ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 275 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

ІІІ. Виклад встановлених судом обставин, зміст спірних правовідносин та докази на їх підтвердження

Судом з поданих позивачем до суду доказів вбачається, що судом встановлено, що ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» на час укладення договору кредиту та АТ «Таскомбанк є юридичними особами, які мають право на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами.

01.10.2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2925657304, відповідно до умов якого останній наданий кредит у сумі 59996,12 грн строком на 15 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01% на рік від суми боргу та 3,45% щомісяця від суми кредиту. Позичальник взяла на себе зобов`язання здійснювати повернення кредиту на умовах, визначених у Паспорті кредиту № 2925657304, який є невід`ємною частиною договору.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що ознайомлена з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця, схемами кредитування, з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, що підтверджується паспортом кредиту підписаного відповідачем власноруч.

07.10.2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» уклали договір про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, згідно витягу з реєстру прав вимоги до Договору про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 05.10.2021р. та на умовах якого позивач відсутплено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 року.

АТ «Таскомбанк» за умовами договору факторингу набув право на майбутні вимоги до ОСОБА_1 кредитному договорі №29256573049 від 01.10.2021 року.

Згідно з розрахунком, заборгованість відповідача станом на 01.05.2025 складає 99514,55 грн грн, з яких: 35847,72 грн. заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена), 6,24 грн. заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена), 63660,19 грн. заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена).

За твердженням позивача, наявність заборгованості підтверджується такими доказами: кредитним договором №29256573049 від 01.10.2021 року; паспортом кредиту від ТОВ "ФК "ЦФР" №29256573049 від 01.10.2021 року, договором факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року та витягом з Реєстру прав вимоги до договору факторингу,; платіжною інструкцією від 05.10.2021 року №777013697 про зарахування коштів у сумі 8104831,65 грн; випискою по особовому рахунку за кредитним договором №29256573049 від 01.10.2021 року за період з 01.10.2021р. по 01.05.2025р.; розрахунком заборгованості станом на 01.05.2025.

Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам, суд виходить з такого.

IV. Застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку ( ст. 509 Ц К України)

Сторонами у зобов`язанні є і боржник і кредитор ( ст. 510 Ц К України)

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Укладення договору є підставою для виникнення зобов`язань (ч.2 ст.11 ,ч.2 ст. 509 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Положеннями ЦК України, які застосовуються до відносин за кредитним договором, передбачено, що такий договір є укладеним з моменту передання грошей. Позичальник зобов`язаний повернути грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1046 ЦК України ст.1049 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, серед іншого, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) ( ч.1 ст.1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. (ст. 1078 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1статті 205 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ч.2ст.1048 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно дост.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Обов`язок повернути кошти у строк, визначений договором, виникає у Позичальника з моменту отримання коштів за договором позики.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, в постанові від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

V. Мотиви та висновки суду

Предметом доказування у справі є факт укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» та отримання Відповідачем коштів в сумі 59996,12 грн, з яких кредитні кошти у розмірі 43 245,98 грн, ТОВ “ЦФР” повинні були перерахувати на рахунок НОМЕР_2 , відкритому у АТ “Таскомбанк” на погашення поточної заборгованості за діючим кредитним договором №3985086846 від 26.11.2020р.., крім того,10000,00 грн – «до запитання» на користь ОСОБА_2 на картку НОМЕР_3 згідно кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021р., 650 грн.-на користь ТОВ «майСейфеті» за пакет послуг «Охоронець кредит маркет 48» по к.д. №2925657304 від 01.10.2021 року, 4792,14 грн-на користь ПАТ «Страхова компанія «ТАС» як оплата за договором страхування №2925657304-С від 01.10.2021 року, 649 грн на рахунок ТОВ «ЦФР» як оплата за електронний ключ доступу до додатку «Support.ua».

Відповідач стверджує, що вона не отримувала кошти за вищевказаний кредитним договором, а також, що позивач не надав відповідні докази.

Відповідно до кредитного договору №29256573049 від 01.10.2021 року кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок, відкритий в АТ «Таскомбанк», операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів з подальшим перерахуванням для рефінансування діючої кредитної заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1048 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 83 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, в цих конкретних відносинах заява договір №29256573049 від 01.10.2021 року сам по собі не підтверджує факт передачі коштів Відповідачеві, а відповідні платежі мали бути здійснені після укладення договорів в безготівковій формі на рахунки Відповідача, а тому доказами перерахування коштів є меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; інкасове доручення (розпорядження), платіжна вимога, меморіальний ордер відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 №22.

Позивач посилається на те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №209/3103/21 банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Тому наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з її рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника.

Позивачем дійсно надані виписки з рахунків, які обліковуються у Банку, проте дані виписки на містять відомостей про проведення операцій перерахування кредитних коштів у розмірі 43 245,98 грн, на рахунок НОМЕР_2 , відкритому у АТ “Таскомбанк”, крім того,10000,00 грн – «до запитання» на користь ОСОБА_2 на картку НОМЕР_3 згідно кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021р., 650 грн.-на користь ТОВ «майСейфеті» за пакет послуг «Охоронець кредит маркет 48» по к.д. №2925657304 від 01.10.2021 року, 4792,14 грн-на користь ПАТ «Страхова компанія «ТАС» як оплата за договором страхування №2925657304-С від 01.10.2021 року, 649 грн на рахунок ТОВ «ЦФР» як оплата за електронний ключ доступу до додатку «Support.ua».

Суд також вважає, що позивач мав можливість звернутись до суду з відповідним клопотання про витребування доказів, або надати докази перерахування даних коштів, але цього не зробив.

В зв`язку із недоведеністю виникнення у ТОВ «ФК «ЦФР»» права вимоги до Відповідача, таке право відсутнє і у Позивача на підставі договору відступлення прав вимоги.

Таким чином, справа розглянута на підставі наявних доказів, за результатами дослідження яких Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

VI. Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 141Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в позовних вимогах відмовлено, то судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на Позивача. Таким чином, судові витрати у справі, які складаються із судового збору в розмірі 2422,40 гривень залишаються на Позивачеві.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 549, 612, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 268, 279, 350-352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 01.05.2025 року, яка становить 99514,15 грн і складається із заборгованості по тілу кредиту -55847,72 грн; заборгованість по річним процентам 6,24 грн заборгованість по щомісячним процентам 63660,19 грн. – залишити без задоволення у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення рішення.

Повний текст рішення складено 26.01.2026 р.

Суддя В.К.Кисельов