Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №461/551/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/551/26

Провадження №3/461/367/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю особи відносно якої складено протокол – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

11.01.2026 о 00 годині 10 хвилин у м. Львові на вул. Валова, 16, водій ОСОБА_1 , в порушення вимог п. 2.9.а Правил дорожнього руху, керував транспортним засобом BMW 530D д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу, у встановленому законом порядку з використанням спеціального технічного приладу Drager Alcotest 6820 ARH 0127, результат огляду 0,38%.

В судовому засіданні ОСОБА_1 факт вчинення правопорушення заперечив. Обґрунтовуючи свою позицію вказав, що не кермував транспортним засобом, відтак щодо нього безпідставно було складено адміністративні матеріали за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, які засвідчують те, що саме він керував наведеним у протоколі автомобілем. Відтак, просив закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, на підставах, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Крім того, просив врахувати, що на даний час він проходить військову службу у зоні бойових дій.

Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Згідно ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно п.2.9а Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

За вимогами пунктів 6, 7 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858, огляд на стан сп`яніння проводиться:

- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність) (далі — спеціальні технічні засоби);

- лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – заклад охорони здоров`я).

Пунктом 7 розділу 2 зазначеної Інструкції визначається, що установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 наявний склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується дослідженими в ході судового розгляду:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №563733 від 11.01.2026, який містить формулювання суті вчиненого правопорушення та дані про ОСОБА_1 ;

- результатами приладу «Drager» Alсotest 6820, прилад №: ARНK-0127, тест № 2074, результат тесту 0,38%;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

- рапортом поліцейського від 11.01.2026 щодо подій, які наведені у протоколі та даних про особу відносно якої такий складено;

- відеоматеріалами долученими до протоколу, які засвідчують хід провадження у справі, зокрема складання процесуальних документів та обставини проведення огляду;

- копією постанови серії ЕНА №6493961 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до довідки інспектора ВАП УПП у Львівській області ДПП, згідно інформаційного порталу Національної поліції України, підсистеми «Пошук посвідчення водія», відсутні відомості щодо отримання посвідчення водія на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінюючи доводи ОСОБА_2 щодо наявності підстав для закриття провадження у справі внаслідок відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, а також відсутності доказів керування ним транспортним засобом, суд виходить з наступного.

Так, в судовому засідання ОСОБА_2 пояснив, що він не керував транспортним засобом, а просто був зупинений поліцейськими на вулиці як пішохід, відтак відсутні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Водночас, під час дослідження відеоматеріалів долучених до протоколу, судом встановлено, що в ході спілкування з поліцейськими ОСОБА_2 підтвердив та не заперечував того, що саме він керував транспортним засобом наведеним у протоколі. Зокрема, в ході спілкування з поліцейськими ОСОБА_2 :

- зазначив, що «їде з полігону»;

- визнав, що створив аварійну ситуацію на дорозі та перебував за кермом автомобіля, який переслідували поліцейські;

- не висловив жодних заперечень щодо того, що саме він керував автомобілем наведеним у протоколі, в тому числі у розділі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності», зазначивши лише, що не вживав алкогольні напої;

- неодноразово пропонує поліцейським не складати протокол за ст. 130 КУпАП, що свідчить про освідомлення ОСОБА_2 характеру та суті інкримінованого правопорушення.

Також, неведені відеоматеріали фіксують факт аварійної ситуації (потенційного зіткнення автомобілів на перехресті), яка була створена водієм автомобіля транспортним засобом BMW 530D д.н.з. НОМЕР_1 , що стало підставою для початку переслідування даного транспортного засобу поліцейськими.

Оцінюючи доводи та пояснення ОСОБА_2 щодо відсутності у матеріалах справи доказів керування саме ним транспортним засобом, суд виходить з того, що положення КУпАП не містять норм про те, що факт керування транспортним засобом або вчинення правопорушення передбаченого ст. 130 цього кодексу повинен бути встановлений якимось конкретним доказом.

Так, відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Отже, факт вчинення відповідного правопорушення у цій категорії справ повинен бути доведений не конкретним доказом, а їх сукупністю.

Наведені вище відеоматеріали, які були досліджені судом безпосередньо, повністю спростовують пояснення ОСОБА_2 щодо відсутності у його діях складу інкримінованого правопорушення та відсутності доказів на підтвердження такого факту.

З огляду на наведене, суд відхиляє зазначені пояснення ОСОБА_2 та розцінює їх як намагання уникнути відповідальність за вчинене правопорушення.

У свою чергу, заперечення ОСОБА_2 стосовно невживання ним алкогольних напоїв спростовуються наведеними вище результатами приладу «Drager» Alсotest 6820, прилад №: ARНK-0127, тест № 2074, результат тесту 0,38%, а також актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів.

Під час оцінки доказів з точки зору допустимості в межах судового розгляду, суддя здійснив перевірку їх відповідності вимогам процесуального закону і надаючи таким всебічну оцінку в сукупності з конкретними обставинами справи, приходить до висновку, що такі є допустимими та належними.

Крім того, оцінюючи докази у справі та дотримуючись стандартів мотивування судами своїх рішень, суд враховує неодноразово висловлені у відповідних рішеннях позиції Європейського суду з прав людини про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень.

Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення та належної перевірки доводів учасників провадження, а також доказів у справі.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах представниками поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені у судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами, відтак вважає доведеним факт вчинення особою відносно якої складено протокол інкримінованого адміністративного правопорушення.

Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належним чином.

Щодо доводів ОСОБА_1 стосовно врахування судом його статусу військовослужбовця, як підстави для звільнення від відповідальності за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, тобто на підставі ст. 22 КУпАП, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Примітка. Положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п`ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п`ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.

Суд, ухвалюючи дане рішення іменем України, вважає за необхідне підкреслити та наголосити на тому, що особи які приймають участь у захисті держави під час безпідставної військової та терористичної агресії з боку російської федерації, зокрема військовослужбовці, поза всяким сумнівом заслуговують виключно на повагу і шану.

Водночас, чинне законодавство, зокрема наведені вище положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не містять норм, які дозволяють суду звільнити особу від відповідальності за ст. 130 КУпАП за малозначністю, в тому числі з підстав неведених ОСОБА_1 , а саме його статусу військовослужбовця та участь у бойових діях. Відтак, у суду відсутні законні підстави та повноваження для звільнення ОСОБА_1 від відповідальності з наведених ним підстав.

Також, слід відзначити наступне.

В ході розгляду справи встановлено, що згідно інформаційного порталу Національної поліції України, підсистеми «Пошук посвідчення водія», відсутні відомості щодо отримання посвідчення водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, ОСОБА_1 керував транспортним засобом за відсутності відповідних правових підстав. З цього приводу до матеріалів справи долучено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Як наведено вище, у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року (справа № 702/301/20, провадження № 51-944 кмо 23), яку суд вважає релевантною до цієї справи, з огляду на наведені вище доводи про те, що адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, серед іншого, наведено висновок щодо правозастосування положень статей 55, 286, 286-1 КК:

«Особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.»

Таким чином, до ОСОБА_1 підлягає застосуванню додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік встановлене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Слід відзначити, що в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 допустив керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не набувши у передбаченому законом порядку відповідних знань та навиків з водіння, адже посвідчення водія йому не видавалось та він не мав права керувати автомобілем.

Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім у даному випадку є адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто стягнення в межах санкції, встановленої ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов, зокрема коли особа є військовослужбовцем.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Відтак, враховуючи те, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, що підтверджується копією відповідного посвідчення офіцера, суд приходить до висновку про можливість звільнення останнього від сплати судового збору.

Крім того, суд вважає звернути увагу на наступне.

З досліджених судом відеоматеріалів долучених до протоколу встановлено, що під час проведення процесуальних дій пов`язаних із складанням протоколу, поліцейський присутній на місці події доводить до відома ОСОБА_1 інформацію зміст якої зводиться до того, що після складання протоколу матеріали справи будуть скеровані до суду, який наділений повноваженнями звільнити ОСОБА_1 від відповідальності за малозначністю.

Наведені дії поліцейського, за переконанням суду, є неприпустимими з огляду на зазначені вище доводи та мотиви.

Як вказано вище, положення статті 22 КУпАП не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п`ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п`ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.

Відтак, зазначені дії поліцейського:

- свідчать про свідоме чи несвідоме (зокрема внаслідок незнання поліцейським положень КУпАП) введення в оману поліцейським особи відносно якої складено протокол - ОСОБА_1 ;

- очевидно дискредитують в очах особи відносно якої складено протокол рішення суду про притягнення її до відповідальності, з огляду на те, що цілком логічно допустити, що у цієї особи не повинно виникати сумнівів щодо належного володіння та знання вимог закону поліцейським, однією з функцій якого, є контроль за дотриманням таких вимог. Відтак, цілком логічно припустити, що після того, як поліцейський повідомив ОСОБА_1 про те, що суд може звільнити його від відповідальності за малозначністю, останній може вважати, що його доводи з цього приводу проігноровані судом, що, у свою чергу, як наведено вище дискредитує та ставить під сумнів законність рішення суду.

Більше того, на зазначених відеоматеріалах зафіксовано, як поліцейський фактично надає ОСОБА_1 поради, як уникнути відповідальності внаслідок спливу строків притягнення до відповідальності.

Суд вважає такі дії поліцейського неприпустимими, з огляду на що звертає увагу на недопущення такої поведінки поліцейськими у майбутньому.

Керуючись ст. 130, 283, 284 КУпАП,

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», ОСОБА_1 звільнити від сплати судового збору.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.

Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

витрати на облік зазначених правопорушень.

Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Суддя В.В. Стрельбицький