Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №337/6607/24 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/6607/24

Номер провадження 2/337/36/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Бредуна Д.С., при секретарі Сакоян О.В., за участю відповідачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, стягнення упущеної вигоди, моральної та матеріальної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Смірнової А.О. звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив:

– визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;

– усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_1 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого;

– стягнути з ОСОБА_1 на свою користь упущену вигоду у розмірі 40000,00 гривень, матеріальну шкоду (несплачену орендну плату) в розмірі 9000,00 гривень та моральну шкоду в розмірі 15000,00 гривень, всього разом 64000,00 гривень та понесені судові витрати у розмірі 7633,60 гривень, які складаються з судового збору в розмірі 3633,60 грн., та правничої допомоги адвоката у розмірі 4000 гривень.

В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . 01 березня 2017 року він уклав з ОСОБА_1 договір оренди вказаної квартири строком на 1 рік. Після спливу одного року, ОСОБА_1 продовжила проживати у квартирі за усною домовленістю. 21 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із вимогою звільнити квартиру до 30.06.2024 року, однак вона таку вимогу не виконала. 15 червня 2024 року ріелтер ОСОБА_3 приходила на огляд квартири позивача з потенційним клієнтом ОСОБА_4 . Однак в той час ОСОБА_1 постійно намагалась показати негативні сторони квартири і придумувала недоліки, які квартирі не притаманні. ОСОБА_2 тоді був готовий продати ОСОБА_4 квартиру за 11500 доларів США (що було еквівалентно 467935 гривень), однак через деструктивну поведінку ОСОБА_1 потенційний покупець був змушений відмовитись від укладення договору купівлі-продажу. Станом на день звернення до суду, ОСОБА_1 не сплачує щомісячну орендну плату 1800 гривень, відмовляється покидати житло, чим порушує права позивача ОСОБА_2 , створює перешкоди у користуванні його власністю, спричиняє матеріальну та моральну шкоду.

Ухвалою судді від 25 грудня 2024 року, після усунення стороною позивача недоліків за ухвалою від 19 грудня 2024 року, позов (редакція уточненої позовної заяви від 24.12.2024 року) прийнято до розгляду, у справі відкрите загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

10 лютого 2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала відзив, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вказала, що дійсно 01.03.2017 року між сторонами укладено договір оренди квартири строком на 1 рік, з можливістю пролонгації. За договором вона платить орендну плату та комунальні платежі. Квартира була без ремонту, без меблів, пральної машини, обігрівача та іншої техніки. Вона купила облаштувала квартиру, купила меблі, замінила каналізаційні труби. Строк дії договору оренди продовжувався, останній раз до 01.03.2025 року. Договір між сторонами розірвано не було. За таких обставин, вона користувалась квартирою на законних підставах, і не порушувала права позивача. Квартиру зайняла не самоправно. Вказує, що позивач має іншу квартиру, трикімнатну, де мешкав разом з дружиною і дитиною. Щодо покупця ОСОБА_4 , то для огляду квартири дійсно приходила двоє жінок, яким вона показала квартиру і пішла, не втручаюсь у їх розмови. Із заподіянням нею будь-яких збитків позивачу не погоджується.

06 березня 2025 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про виклик в якості свідка ОСОБА_4 .

28 травня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» позивач ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Смірнової А.О. подав заяву про збільшення позовних вимог, та просив за результатами судового розгляду:

– Продовжити розгляд справи з урахуванням того, що Відповідачка частково виконала позовні вимоги Позивача, в частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням;

– Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;

– Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 упущену вигоду у розмірі 40000,00 (сорок тисяч) гривень, матеріальну шкоду (несплачену орендну плату, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в розмірі 19800,00 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот гривень) гривень, моральну шкоду в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, всього разом 74 800,00 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень;

– Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 3633,60 (три тисячі шістсот тридцять три гривні шістдесят копійок), правничої допомоги адвоката орієнтовний розрахунок 4000,00 (чотири тисячі гривень), всього разом 7633,60 (сім тисяч шістсот тридцять три гривні шістдесят копійок) гривень.

Окрім вказаної у первісному (уточненому) позові мотивації, вказав, що 19 травня 2025 року в підготовчому засіданні йому стало відомо, що ОСОБА_1 звільнила квартиру. Просить стягнути з відповідачки несплачену до вказаної дати орендну плату, однак більше не заявляє вимогу про виселення ОСОБА_1 з квартири без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою суду від 29 травня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву (із зміною предмету позову і збільшенням позовних вимог).

17 червня 2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в редакції від 28 травня 2025 року, яку також просила залишити без задоволення, на підставі вказаних раніше підстав.

23 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_5 за допомогою системи «Електронний суд» подала відповідь на відзив, в якому наполягала на задоволенні позову.

09 липня 2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала заяву про виклик свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , а також, про витребування у позивача Договір надання послуг між ріелтором ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2

08 вересня 2025 року в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_7 заявили про відмову від заяви про виклик свідка ОСОБА_3 , а також, про витребування Договору про ріелторські послуги.

Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року така відмова прийнята судом, заява ОСОБА_1 в цій частині залишена без розгляду.

Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року підготовче провадження закрите. Справа призначена до розгляд по суті. Встановлено наступний порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, а саме: заслухати вступне слово учасників, допитати свідка зі сторони відповідача ОСОБА_6 , після чого дослідити письмові докази.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року клопотання позивача ОСОБА_2 про виклик свідка задоволено. Викликано в судове засідання для допиту в якості свідка зі сторони позивача ОСОБА_4

16 січня 2026 року представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про відмову від допиту в якості свідка зі сторони позивача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду протокольної форми від 19 січня 2026 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_5 від допиту свідка ОСОБА_4 .

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснював, що у березні 2017 року уклав з ОСОБА_1 на 1 рік договір оренди, який продовжили за усною домовленістю. В квітні 2024 року він захотів продати квартиру і попросив ОСОБА_1 шукати інше житло. В травні 2024 року поставив ОСОБА_1 строк до 30 червня звільнити квартиру, однак вона казала, що хворіла, та придумувала інші причини, щоб не звільняти квартиру. Надалі він був змушений звернутись до поліції. Також він мав з ОСОБА_1 домовленість, що будуть приходити покупці дивитись квартиру, однак вона відмовляла таких покупати квартиру. Після того випадку, він змушений був знизити ціну продажу, і просить стягнути різницю вартості з відповідачки. Договір з ОСОБА_1 вони укладали на платній основі, по усній домовленості, в 1800 гривень, однак відповідачка перестала оплачувати оренду, та крім того, занижала оплату по лічильникам за комунальні послуги. Коли потрапив у квартиру, там не було нічого нового, відповідачка вивезла і меблі і сантехніку. Позов просить задовольнити.

В судових засідання представник позивача – адвокат Смірнова А.О. наполягала на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судових засіданнях заперечувала проти задоволення позовних вимог, які вважала незаконними і не доведеними. Пояснювала, що дійсно орендувала квартиру у позивача ОСОБА_2 на підставі договору, який було укладено на 1 рік, але з можливістю пролонгації. В останній раз – до 01.03.2025 року. Договір було укладено не на платній основі. Вона повинна була робити ремонт, сплачувати комунальні послуги і дбати про квартиру. Вона міняла шпалери, замки, купувала техніку. Між нею і позивачем була усна домовленість, що вона буде давати йому гроші, коли у неї буде можливість. Платила позивачу 1800 гривень, але в якості подарунку, а не як обов`язок за договором оренди. З квартири виїхала вчасно, згідно укладеного договору, і передала ключі через сусідку. Раніше виїхати у неї можливості не було. Тим паче, до неї була не вимога, а побажання виїхати раніше. Поки вона жила в квартирі, один раз приходило дві жінки, але вона з ним не розмовляла про тарганів, та інші недоліки квартири. Номер телефона, вказаний позивачем, як належний їй, вона не підтверджує.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 1982 року. Знає відповідачку ОСОБА_1 , яка орендувала квартиру АДРЕСА_4 в її під`їзді. Вони бачились, спілкувались, проте в гості одна до одної не ходили. Вона допомагала ОСОБА_1 в кінці лютого 2025 року, числа 26го-28го, виїхати з квартири. ОСОБА_1 її попросила допомогти. 01.03.2025 року ОСОБА_1 віддала їй ключі від квартири, щоб та передала їх господарю. Здається, його звуть ОСОБА_8 . Ключі йому віддала в травні 2025 року.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Судом було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 липня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С.О., зареєстрованому в реєстрі за №1775, належить ОСОБА_2 .

01 березня 2017 року укладено договір оренди квартири, згідно якого орендодавець ОСОБА_2 здав орандарю ОСОБА_1 у тимчасове користування однокімнатну квартиру загальною площею 32 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Строк оренди з 01.03.2017 року по 01.03.2018 року з можливістю пролонгації при згоді обох сторін. Строки оренди можуть бути змінені лише за взаємною згодою обох сторін. Орендна плата за використання квартири і майном дорівнює додаткова угода в місяць. Заставна сума в розмірі 500 гривень. Орендна плата вноситься 25 числа кожного місяця. Оплату за міжміські і міжнародні телефонні перемовини в період дії цього договору здійснює орендар, а також за комунальні послуги. Зміни або доповнення і розірвання цього договору можуть мати місце лише за взаємною згодою сторін, зміни доповнення чи пропозиції по розірвання цього договору вносяться за 14 днів. Достроково цей договір може бути розірвано в наступних випадках: несвоєчасного внесення орендної плати; використання приміщення не за призначенням; несплата або несвоєчасна оплата телефонних розмов; порушення громадського порядку.

Підтвердження укладення між сторонами інших договорів, або додаткової угоди до договору оренди, суду надано не було.

За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч.1 ст. 810 ЦК України).

Розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру (ч.1 ст. 820 ЦК України).

Натомість договором оренди квартири від 01 березня 2017 року не визначено розмір орендної плати, а міститься лише посилання на додаткову угоду, яка між сторонами так і не була укладена. В будь-якому письмовому документі (що є обов`язковою формою для договору найму житла згідно ч.1 ст. 811 ЦК України), розмір плати за найм визначено не було.

Також стороною позивача не доведено щомісячне (періодичне) здійснення відповідачкою ОСОБА_1 платежів у певному фіксованому розмірі.

За таких обставин, в ході судового розгляду не було доведено, що розмір несплаченої ОСОБА_1 орендної плати дорівнює саме 19800 гривень, та що заборгованість існує за період 5-11 місяців, а тому вимога про стягнення такої суми задоволена бути не може.

Щодо строку оренди.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років (ч.1 ст. 821 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 822 ЦК України 1. У разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача та (або) відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк. 2. У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.

За таких обставин, договір оренди квартири від 01 березня 2017 року, укладений на 1 рік, після спливу строку найму (01 березня 2018 року), оскільки ОСОБА_2 не попередив ОСОБА_1 , а вона не звільнила помешкання, – вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк відповідно до абз.2 ч.1 ст. 822 ЦК України, а отже продовжений, на 1 рік, до 01 березня 2018 року, і так далі.

Процедура дострокового розірвання договору найму житла визначена як статтею 825 ЦК України, так і самим договором від 01 березня 2017 року.

За умовами договору оренди квартири від 01 березня 2017 року, – розірвання договору може мати місце за 14 днів за взаємною згодою сторін, або достроково у визначеному переліку випадків (несвоєчасне внесення орендної плати; використання приміщення не за призначенням; несплата або несвоєчасна оплата телефонних розмов; порушення громадського порядку).

У позовній заяві ОСОБА_2 не посилався на взаємну згоду сторін щодо розірвання договору, або наявність підстав для достроково розірвання. Натомість як підставу звернення до суду, ОСОБА_2 вказав, що за допомогою месенджеру «Viber» звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про виселення, оскільки він буде виставляти квартиру на продаж.

Долучені до позову роздруківки переписки у месенджері «Viber», не надають можливості ідентифікувати співбесідників, і пересвідчитись, що то дійсно є спілкування між ОСОБА_2 або його представником з ОСОБА_1 . Відповідачка такі переписки заперечувала.

Отже, першим беззаперечним повідомленням ОСОБА_1 про бажання ОСОБА_2 розірвати договір оренди, є отримання нею копії позовної заяви з додатками 28 січня 2025 року. Надалі, до закінчення строку дії продовженого договору оренди квартири від 01 березня 2017 року, – до 01 березня 2025 року, ОСОБА_1 звільнила квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінюючи встановлені обставини, судом не встановлено неправомірності користування ОСОБА_1 квартирою, порушення норм законодавства, або укладеного між сторонами правочину, та необхідності застосування вказаних ОСОБА_2 інструментів для захисту прав власника майна, в тому числі виселення чи визнання відповідачку такою, що втратила право користування квартирою.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 175/404/20, провадження № 61-2138св23).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Як вже було встановлено вище, в ході судового розгляду не було доведено неправомірності поведінки ОСОБА_1 , чи порушення нею умов договору найму (оренди) житла від 01 березня 2017 року.

Позивач ОСОБА_2 заявив про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоду в розмірі 15000,00 гривень, однак згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, оскільки рішення, дії чи бездіяльність ОСОБА_1 не є неправомірними, а завдання моральної шкоди ОСОБА_2 є недоведеним, як і вина відповідачки, в цій частині позову також необхідно відмовити.

Збитками, в тому числі, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України).

ОСОБА_2 оцінює упущену ним вигоду, внаслідок того, що ОСОБА_1 відмовила потенційного клієнта ОСОБА_4 покупати квартиру, у 40000 гривень.

Однак жодного доказу на підтвердження такої обставини суду не надано.

Про допит в якості свідка ріелтера ОСОБА_3 , сторона позивача не заявляла, а від свого клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_4 відмовилась. Письмові пояснення ОСОБА_4 не є показанням свідка в розумінні ЦПК України, а отже допустимим доказом для мети судового розгляду.

За таких обставин, суду не було доведено ні спричинення збитків у вигляді упущеної вигоди, ні їх розмір. Сам факт огляду квартири ОСОБА_4 є абстрактним, та підтверджується лише визнання цієї обставини відповідачкою ОСОБА_1 . Однак, жодним доказом не доводиться, що ОСОБА_4 дійсно мала намір купувати квартиру, та готова була і могла сплатити запропоновану ОСОБА_2 вартість.

Як вже було наголошено вище, згідно з частиною першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

За таких обставин, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Понесені позивачем судові витрати, відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 82, 89, 131, 141, 229, 247, 263, 264, 280, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Відмовити повністю в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП не відомий, адреса: АДРЕСА_5 ), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, стягнення упущеної вигоди, моральної та матеріальної шкоди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Д.С. Бредун