Постанова від 25 січня 2026 р. у справі №127/1873/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1873/26

Провадження № 3/127/468/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Горбатюк В.В., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №667568 встановлено, що 14.01.2026 о 20 год. 00 хв. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно малолітнього сина ОСОБА_2 , а саме словесно ображала та нанесла долонею удар по обличчю, чим спричинила страждання та синці. Своїми діями вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

У судому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнала. Пояснила, що її колишній чоловік безпідставно подав заяву про вчинення нею домашнього насильства. Вказала, що син займається карате, де він і отримав синці на обличчі. Просила закрити провадження у справі за відсутності у її діях складу адміністративного правопорушення.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні вказав, що він є батьком ОСОБА_4 та він написав заяву до поліції за побиття сина. Вказав, що він помилково припустив, що його колишня дружина ОСОБА_1 вдарила сина, син, дійсно міг отримати синець на заняттях карате. Просив не притягувати до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Допитаний у судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей Вінницької міської ради малолітній ОСОБА_5 повідомив, що матір його ніколи не б`є Вказав, що відносини із матір`ю у нього гарні. Неправдиві пояснення працівникам поліції надав під впливом батька.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку особи, що притягується до адміністративної відповідальності, думку потерпілого, свідка та оцінивши докази у їх сукупності, суддя дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частиною 2 статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи,

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» №2229-VIII від 07.12.2017 (далі – Закон № 2229-VIII), домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п. 14 ч.1 ст. 1 Закону № 2229-VIII психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з визначенням, яке надане у пункті 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Водночас домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Підлягає обов`язковому з`ясуванню характер вчиненого насильства та наслідки у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, є обов`язковою складовою об`єктивної сторони цього адміністративного правопорушення. Лише за наявності цих даних можливо зробити висновок про наявність особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у виді здійснення насильства у сім`ї.

Диспозиція частини 1 статті 173-2 КУпАП як обов`язковий елемент об`єктивної сторони домашнього насильства передбачає настання наслідків у виді реального заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілої.

Проаналізувавши у сукупності докази, які додані до протоколів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх належних та допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції частини 2 статті 173-2 КУпАП, які б підпадали під ознаки дій фізичного чи психологічного характеру щодо неповнолітнього ОСОБА_5 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникають конфлікти як між колишнім подружжям, що й стало підставою для подання заяви ОСОБА_3 до поліції про вчинення колишньою дружиною домашнього насильства відносно їх спільного сина.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли належного підтвердження при дослідженні матеріалів справи.

Суд наголошує, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява N 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене, в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 1, 7, 9, 173-2, 245, 247, 251, 252, 254, 280 283-285 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя В. В. Горбатюк