Вирок від 27 січня 2026 р. у справі №161/20309/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/20309/25

Провадження № 1-кп/161/149/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 28 січня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030590000418 від 03.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Луцьк Волинської області, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта професійно-технічна, не працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину, несудимий,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В

Обвинувачений ОСОБА_3 близько 12 години 45 хвилин 02 липня 2025 року, в порушення вимог п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (далі Правил), будучи позбавленим 26.02.2025 Ківерцівським районним судом права керування транспортним засобом на один рік на підставі ч.1 ст.130 КУпАП, керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen LT 35», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись ним автодорогою Р-14 в напрямку до м.Ківерці зі швидкістю близько 100 км/год. поблизу с.Жабка Луцького району в порушення вимог п.п. 2.3. б), 10.1, 12.6 ґ), 14.2 в) Правил, проявив безпечність та неуважність, не врахував дорожню обстановку, при здійсненні маневру обгону попутного транспортного засобу виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Chevrolet Aveo», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , яка рухалась своєю смугою у зустрічному напрямку.

Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху У країни водій ОСОБА_3 , своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв?язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинив водію ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесні ушкодження у вигляді: рани шкіри в ділянці спинки носа з відкритим переломом кісток носа; закритого перелому дистального метаепіфізу лівої променевої кістки, що за ступенем тяжкості відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров?я, оскільки для загоєння перелому променевої кістки необхідний час більше 21 доби.

Таким чином, у прямому причинному зв?язку із даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками є грубі порушення водієм ОСОБА_3 п.п. 2.1 (а), 2.3 (б), 10.1, 12.6 (ґ), 14.2 (в) Правил дорожнього руху України.

Обвинуваченому ОСОБА_3 інкримінується порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.1 ст.286 КК України, визнав повністю та не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті, показав, що дійсно, керуючи автомобілем марки «Volkswagen LT 35», порушивши вказані вимоги Правил дорожнього руху України, при з`їзді на узбіччя допустив зіткнення із автомобілем, за кермом якого перебувала ОСОБА_6 . У вчиненому щиро розкаявся, підтвердив те, що притягався до адміністративної відповідальності, більше за кермо не сідає, просив у потерпілої вибачення, однак через скрутне матеріальне становище не має можливості відшкодувати завдані збитки. Просив суд суворо його не карати. Цивільний позов лікарні визнав повністю, цивільні позови представника в інтересах потерпілої ОСОБА_6 та в інтересах ОСОБА_8 визнав частково, також і частково визнав понесені потерпілою витрати на правову допомогу.

Допитана безпосередньо в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 показала, що водій ОСОБА_3 допустив зіткнення із її транспортним засобом за обставин, які викладені в обвинувальному акті. Також зазначила, що внаслідок ДТП вона неодноразово зверталася до закладів охорони здоров`я, невролога, хвилювалася за стан здоров`я сина, який також отримав незначні ушкодження. Обвинувачений просив у неї вибачення, пропонували автомобіль для вжиття заходів щодо відшкодування шкоди, однак вона хотіла компенсацію грошовими коштами. Цивільний позов підтримала, просила його задовольнити повністю. Щодо призначення покарання поклалася на розсуд суду.

Суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження зміст обставин, викладених в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Цивільні позови розглянуті судом в загальному порядку з повним дослідженням письмових доказів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми необережними протиправними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.286 КК України.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії нетяжкого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, у відповідності до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, оскільки, на думку суду, вона знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

За результатами судового розгляду судом встановлено, що обвинувачений поряд із визнанням своєї винуватості намагався вжити належних заходів для відшкодування збитків потерпілій (пропонували придбати їй автомобіль, а також висловлювалася ініціатива захисника представнику потерпілої щодо відшкодування збитків), та відшкодував збитки закладу охорони здоров`я, що прямо вказує про наявність щирого каяття, а тому доводи представника про відсутність такої пом`якшуючої обставини суд вважає необґрунтованими.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , у відповідності до ст.67 КК України, відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_3 вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має незадовільний стан здоров`я, даних про негативну характеристику немає, однак притягався до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність на його утриманні малолітньої дитини, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи вид і строк основного покарання, передбаченого санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_3 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому найсуворіше за видом покарання у виді обмеження волі, однак на мінімальний строк.

Обираючи строк додаткового покарання, враховуючи те, що обвинувачений притягався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, вчинив злочин будучи позбавленим права керування, суд вважає за необхідне призначити останньому додаткове покарання на строк 2 роки.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

При цьому в суду відсутні законні підстави для призначення покарання у виді арешту, виправних робіт, з огляду на положення ст.ст. 60, 57 КК України, оскільки обвинувачений не працює та не є військовослужбовцем, а призначення покарання у виді штрафу, на думку суду, є недоцільним з огляду на те, що обвинувачений не має офіційного джерела доходу.

Разом з тим, враховуючи особу винного, конкретні обставини справи, приймаючи до уваги наявність обставини, що пом`якшує покарання, відсутність обтяжуючих обставин, позицію потерпілої щодо міри покарання, суд вважає за можливе звільнити останнього від відбування основного покарання із випробуванням на підставі ст.75 КК України, встановивши при цьому іспитовий строк 1 рік 6 місяців, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.

Вирішуючи цивільні позови суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Окрім того, ч.1 ст.1206 ЦК України передбачено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Пунктами 1, 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання передбачено, що згідно із статтею 1206 Цивільного кодексу України кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат. Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради звернулося з позовом до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_6 в сумі 19628 гривень 98 копійок.

Цивільний відповідач ОСОБА_3 цивільний позов КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради визнав та зазначив, що погоджується із заявленою сумою відшкодування.

Відповідно до довідки КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради від 25.08.2025, судом встановлено, що вартість лікування ОСОБА_6 за період з 02.07.2025 по 09.07.2025 становить 19628 гривень 98 копійок.

В судовому засіданні подана квитанція №10 від 28.01.2026 про відшкодування закладові охорони здоров`я витрат на лікування потерпілої на суму 19629 гривень.

Таким чином, оскільки сума витрат за цивільним позовом закладу охорони здоров`я підтверджена документально та в добровільному порядку відшкодована обвинуваченим, суд приходить до висновку, що в задоволенні цивільного позову КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_6 необхідно відмовити.

Згідно п.10 ч.1 ст.56 КПК України потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку передбаченому законом. Крім того, у відповідності до ч.1 ст.61 КПК України, цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано моральної шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов.

Статті 1166, 1167 ЦК України регламентують підстави відповідальності за завдану майнову шкоду та моральну шкоду.

Статтею 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік. А у відповідності до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня по 31 грудня у розмірі 8000 гривень.

Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи виконувати свої трудові обов`язки внаслідок короткотривалих обставин об`єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена зокрема і фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма, вагітність та пологи). Тимчасова непрацездатність має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, а в разі інших причин – до закінчення причин відсторонення від роботи. Відповідно до п.2.18 Інструкції про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 р. №455, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 р. за № 10005/6196, підтвердженням тимчасової непрацездатності є довідка довільної форми, засвідчена підписом завідувача відділення та печаткою лікувально-профілактичного закладу, яка видається у разі тимчасової непрацездатності громадян, які шукають роботи, і безробітних, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки.

Згідно ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Представник потерпілої – адвокат ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_6 звернувся з позовом до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 4625 гривень 84 копійки та моральної шкоди у розмірі 480000 гривень, шкоди пов`язаної із втратою працездатності потерпілої у розмірі 40000 гривень, а також витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, у розмірі 66000 гривень.

Представник ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 звернувся з позовом до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 гривень, а також витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, у розмірі 20000 гривень.

Цивільний відповідач ОСОБА_3 цивільні позови, як і витрати на правову допомогу, визнав частково.

Судом встановлено, що згідно висновку експерта №511 від 23.07.2025 під час проведення судово-медичної експертизи (з записів у медичній документації) у ОСОБА_6 було виявлено тілесні ушкодження: рана шкіри в ділянці спинки носа з відкритим переломом кісток носа; закритий перелом дистального метаепіфізу лівої променевої кістки. Комплекс вищевказаних тілесних ушкоджень виник в результаті контакту (по типу удар) з тупими предметами, а саме при ударі об облаштування салону автомобіля під час ДТП, яка відбулася 02.07.2025р., за ступенем тяжкості відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров?я, оскільки для загоєння перелому променевої кістки необхідний час більше 21 доби.

Згідно висновку експерта №505 від 21.07.2025 під час проведення судово-медичної експертизи (з записів у медичній документації) у ОСОБА_8 було виявлено тілесні ушкодження: рана в ділянці правого ліктьового суглобу, забій носа, садна в ділянці обличчя, верхніх і нижніх кінцівок. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті контакту (по типу удар, удар-тертя) з тупими предметами, цілком можливо при ударі об облаштування салону автомобіля під час ДТП, яка відбулася 02.07.2025 р., за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров?я, оскільки для загоєння ран необхідний час більше 6 діб. Встановлений ОСОБА_8 в КП «ВОМТОЗМіД» діагноз: «Забій ОГК» при оцінці за ступенем тяжкості не враховується так як не підтверджений будь-якими об?єктивними даними, а саме описом наявності тілесних ушкоджень у вигляді синців, саден, ран та інш. в даній анатомічній ділянці.

Судом встановлено, що згідно поданої медичної документації потерпіла ОСОБА_6 проходила стаціонарне лікування (оперування) у КП «ВОКЛ» в м.Луцьку внаслідок травм, поранень отриманих в ДТП, знаходилася на лікуванні у лікаря травматолога, потребувала реабілітаційного лікування, проходила лікування та динамічне спостереження невропатолога, проходила реабілітаційну програму, перебувала на стаціонарному лікуванні (оперуванні) у КП «ВОКЛ» в м.Луцьку внаслідок травм, поранень отриманих в ДТП, у зв?язку із утрудненим диханням, у зв?язку із постійно триваючою носовою кровотечею після оперативного втручання, що підтверджує її тимчасову непрацездатність.

А тому, з огляду на встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку, що відшкодування майнової шкоди пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Розмір понесених матеріальних збитків потерпілою підтверджується доданими до позовної заяви відповідними документами, а тому в цій частині позов потерпілої підлягає до задоволення в повному обсязі.

Окрім цього, оскільки в судовому засіданні доведено те, що потерпілій ОСОБА_6 та неповнолітньому ОСОБА_8 діями обвинуваченого ОСОБА_3 завдано тілесні ушкодження та внаслідок чого і майнову шкоду потерпілій, пов`язану із витратами на лікування, тому, на думку суду, очевидно завдано і моральної шкоди, яку обвинувачений не відшкодував, а отже цивільні позови до обвинуваченого в частині відшкодування завданої моральної шкоди є підставними.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій та її сину, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи моральні та фізичні страждання останніх від вчиненого кримінального правопорушення, фізичні та душевні страждання потерпілої у зв`язку з необхідністю подальшої реабілітації, з огляду на конкретні обставини самої події, ступінь вини обвинуваченого, лікування потерпілої та наслідки, спричинені її здоров`ю, здоров`ю неповнолітнього ОСОБА_8 , радикально вимушені зміни у житті потерпілої, час i зусилля, які докладаються останньою до повернення до попереднього способу життя, приходить до висновку, що цивільні позови в частині стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення у розмірі 150000 гривень на користь потерпілої та у розмірі 20000 гривень на користь неповнолітнього ОСОБА_8 .

На думку суду, вказані суми моральної шкоди будуть достатніми, не будуть такими, які б сприяли до збагачення, та будуть відповідати позиції, викладеній у вищезазначеному правовому висновку.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями ст.ст. 118, 120, 124, 125 КПК України врегульовано питання зокрема і витрат на правову допомогу та порядок їх стягнення.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні необхідного розміру витрат на правову допомогу, суд керується відповідними правовими позиціями, які викладені Верховним Судом, зокрема і в постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, де зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також констатовано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так потерпіла ОСОБА_6 , згідно розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 05.07.2025, квитанцій до прибуткового касового ордера №05/07-25 від 05.07.2025, №10/11-25 від 10.11.2025, сплатила адвокату ОСОБА_5 60000 грн. за надання правничої допомоги (а не 66000 як зазначено в позовній заяві).

Окрім того, законний представник ОСОБА_6 , яка дії в інтересах ОСОБА_8 , згідно розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 05.07.2025, квитанції до прибуткового касового ордера №14/11-25 від 14.11.2025, сплатила адвокату ОСОБА_5 20000 грн. за надання правничої допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_3 визнав розмір понесених ОСОБА_6 процесуальних витрат на правничу допомогу частково, оскільки вважає, що заявлені розміри є значно завищеними.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, а також в постанові ККС Верховного Суду від 19.08.2024 у справі №521/3869/22.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі, чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.

Як вбачається з матеріалів справи, правова позиція сторони захисту була сталою під час досудового розслідування і не зазнавала змін впродовж розгляду справи судом, кримінальне провадження не є складним, не потребувало вивчення великого обсягу даних, обсяг виготовлених адвокатом документів не є значним, розгляд справи в суді був не тривалим (всього у справі було проведено 3 засідання, зокрема: 05.11.2025 судове засідання тривало 7хв., 26.11.2025 судове засідання тривало 14хв., 21.01.2026 судове засідання тривало 1год. 14хв., 28.01.2026 судове засідання тривало до виходу суду в нарадчу кімнату 16хв.). Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування на досудовому розслідуванні з ОСОБА_6 та неповнолітнім ОСОБА_8 були проведені слідчі дії, а саме: допит потерпілої тривалістю 30хв. та допит неповнолітнього свідка – 10хв.

Представником на обґрунтування понесених витрат долучені договори про надання правничої допомоги, розрахунки суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу (без конкретної деталізації обсягу та часу), квитанції до прибуткового ордера на суми відповідно 60000 гривень та 20000 гривень.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета справи, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на обвинуваченого судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених потерпілою ОСОБА_6 в розмірі 30000 грн., та понесених останньою в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 у розмірі 10000 грн.

Враховуючи положення ст.ст. 118, 124 КПК України, посилаючись на обсяг наданої правничої допомоги, суд стягує визначений розмір витрат на правничу допомогу з обвинуваченого ОСОБА_3 в користь потерпілої.

Процесуальні витрати за проведення експертизи під час досудового розслідування підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України.

Питання про речові докази та арешт майна суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 174 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 128, 129, 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

В задоволенні цивільного позову КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради до обвинуваченого ОСОБА_3 відмовити.

Цивільний позов представника потерпілої – адвоката ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди, моральної шкоди, шкоди пов`язаної із втратою працездатності потерпілої, задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 в користь потерпілої ОСОБА_6 матеріальну шкоду у розмірі 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 84 копійки, моральну шкоду у розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч гривень), шкоду пов`язану із втратою працездатності потерпілої у розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень, а всього стягнути грошові кошти у сумі 194625 (сто дев`яносто чотири тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 84 копійки.

Цивільний позов представника потерпілої – адвоката ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 в користь законного представника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 , моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 08.07.2025, скасувати.

Речові докази:

- автомобіль «Volkswagen LT 35», р.н.з. НОМЕР_1 , повернути за належністю ОСОБА_9 ;

- автомобіль «Chevrolet Aveo», р.н.з. НОМЕР_2 , повернути за належністю ОСОБА_8 .

Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави витрати за проведення експертизи в сумі 7131 (сім тисяч сто тридцять одна) гривень 20 копійок.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 в користь потерпілої ОСОБА_6 процесуальні витрати (витрати на правничу допомогу) в загальній сумі 40000 (сорок тисяч) гривень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий