Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №444/1987/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/1987/23 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В. Є

Провадження № 22-ц/811/3005/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

з участю: ОСОБА_1 , та його представника – ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 та її представника – ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від стягнення аліментів, зміни розміру аліментів, що стягуються та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення від стягнення аліментів, зміни розміру аліментів, що стягуються та стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з нього на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 Варшавського, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

На момент подачі позову ОСОБА_5 ОСОБА_8 та ОСОБА_6 проживають разом з ним, що підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов від 07 червня 2023 року. Постійне місце проживання спільної дочки визначене сторонами як місце проживання матері ОСОБА_3 .

Оскільки двоє неповнолітніх дітей проживають спільно з позивачем, вони перебувають на повному утриманні позивача. Відповідач добровільно утримувати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не хоче, відтак з неї слід стягувати аліменти у розмірі 1/3 з усіх доходів. Одночасно, оскільки двоє неповнолітніх дітей проживає спільно з стягнення на їх утримання аліментів на користь відповідача слід припинити.

З врахуванням зазначених обставин, просив звільнити ОСОБА_1 від стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 Варшавського, ОСОБА_6 . Змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та стягнути на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 аліменти у розмірі з усіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_1 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5 Варшавського, ОСОБА_9 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_3 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення кожною дитиною повноліття.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від стягнення аліментів, зміни розміру аліментів, що стягуються та стягнення аліментів– відмовлено.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 рокуоскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що на підставі рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 вересня 2021 року у справі № 444/508/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання трьох дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходів) відповідача.

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з батьком та висловлюють бажання і в майбутньому разом з ним проживати, а оскільки вік дітей перевищує чотирнадцять років вони самостійно обирають з ким будуть проживати і їхнє рішення має визначальне значення.

У зв`язку з спільним проживанням з батьком двох неповнолітніх дітей презюмується, що вони перебувають на його утриманні, а відтак стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є безпідставним та підлягає припиненню.

Вважає, що у ОСОБА_1 виникло право на стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей, які з ним проживають та перебувають на його утриманні, в розмірі 1/3 частини усіх видів її заробітку (доходу).

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають спільно з відповідачкою не відповідають обставинам справи.

На утриманні відповідачки перебуває лише одна дитина – ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому аліменти, які стягуються на її утримання з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід зменшити до 1/4 частини від усіх видів його доходів.

Просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

22 грудня 2025 року представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на адресу суду подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів факту постійного проживання дітей з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, що може бути підставою для звільнення від сплати аліментів. Окрім цього, вважає, що позов про зменшення сплати аліментів поданий позивачем не для забезпечення якнайкращих інтересів дітей, а навпаки, для уникнення виконання ним свого обов`язку щодо їх утримання. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року у справі № 444/1987/23 залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_3 та її представника – ОСОБА_4 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 16 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено, ухвалено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітній дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в користь їх матері ОСОБА_3 , в розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 лютого 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що задовольняючи вказаний позов, суд виходив з того, що діти проживають з матір`ю та перебувають на її утриманні, батько добровільно не надає коштів в достатньому розмірі на їх утримання.

Зазначене рішення набрало законної сили 22 жовтня 2021 року та виконується позивачем в примусовому порядку.

16 серпня 2022 року державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №444/508/21 виданого 22 жовтня 2021 року Жовківським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на дітей.

Постановою державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 15 червня 2023 р. звернено стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 . З вимоги державного виконавця вбачається, що станом на 01квітня 2023 р. заборгованість ОСОБА_1 за аліментами становила 150 126.54 грн.

Окрім цього, судом встановлено, що з 2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 вирішувався судовий спір про визначення місця проживання неповнолітній дітей сторін. Як вбачається із Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2024 року у справі № 444/3138/22, яке набуло законної сили, в листопаді 2022 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітніх дітей, в якому просив встановити постійним місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 місця проживання їх батька ОСОБА_1 . В позові ОСОБА_1 зазначав, що на цей час усі спільні діти сторін проживають з матір`ю. 28 грудня 2022 р. ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, в якому просила визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з їх матір`ю. В зустрічному позові позивачка зазначає, що всі троє дітей залишилися проживати з нею та на цей час безперервно проживають з нею у АДРЕСА_1 та перебувають на її утриманні.

Як вбачається із Висновку виконавчого комітету Жовківської міської ради Львівського району Львівської області як органу опіки і піклування по справі № 444/3138/22, затвердженого Рішенням Виконкому Жовківської міської ради від 09 листопада 2023 р., з жовтня 2020 року після припинення фактичних стосунків між подружжям діти проживають в сім`ї матері, яка займається їх вихованням. Мати ОСОБА_3 проживає разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 . Мати створила належні умови для проживання та навчання дітей , також створені умови для безпечних прогулянок.

З Витягу з протоколу №12 засідання комісії з питань захисту прав дітей Жовківської міської ради від 07 листопада 2023 року, вбачається, що комісією розглядалося питання про недовіру членам комісії при розгляді питання щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, висловлену у зверненні ОСОБА_3 . При цьому, висловлені заявницею порушення комісія вважала необгрунтованими, зокрема, з тих підстав, що комісія знала, що діти проживають разом з матір`ю, оскільки це обговорювалося ще до запрошення ОСОБА_3 на засідання.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2024 р. у справі № 444/3138/22, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21листопада 2024 р., у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком ОСОБА_1 – відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: орган опіки і піклування Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, про визначення місця проживання дітей з матір`ю – задоволено. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_3 .

При цьому, при розгляді даної справи судами встановлено, що діти проживають спільно з матір`ю протягом тривалого часу, мати більше приділяє уваги дітям, в будинку матері, яка є його власником, кожен із дітей має окрему обладнану кімнату з усім необхідним, включаючи «живий куточок», діти виховуються у доброзичливій атмосфері. Матір не створює як батьку, так і дітям жодних перешкод у спілкуванні між собою, відвідинах помешкання батька, який також піклується про своїх дітей і любить їх.

Судами також встановлено, що станом на 01 липня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами становить 203 872 грн 63 коп.

За таких обставин, суд критично оцінив долучені позивачем до матеріалів справи акти обстеження матеріально-побутових умов від 07 червня 2023 р. та від 07 вересня 2023 р. про те, що двоє синів ОСОБА_13 та ОСОБА_11 дійсно проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , оскільки факт проживання в зазначений період дітей з матір`ю встановлено судовими рішеннями, які набули законної сили.

Із Акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_3 від 29 червня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює самостійно утримання дітей, матеріально-побутові умови задовільні.

Із Акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_3 від 18 липня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює самостійно утримання дітей, матеріально-побутові умови задовільні.

Згідно із протоколом опитування від 24 липня 2023 року, яке здійснено представником ОСОБА_3 – адвокатом Огородник І.І., було опитано ОСОБА_14 , яка пояснила, що вона працює вчителем ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1у м. Жовква, та особисто знає учнів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , батьками яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Також пояснила, що вона фактично проживає в АДРЕСА_2 , і з подвір`я її будинку добре видно будинок та подвір`я по АДРЕСА_2 , в якому проживають ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_16 . Діти ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 за вказаною адресою станом на даний час не проживають, хоча час від часу навідують батька та бабусю за вказаною адресою.

Із Акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_3 від 24 жовтня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 зі своїми трьома дітьми без чоловіка та здійснює самостійно утримання дітей.

Із Акту №320 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 17 червня 2025 року встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_13 – син, ОСОБА_11 – син, ОСОБА_12 – донька, проживають без реєстрації. Акт складений Адміністратором відділу ЦНАП Жовківської міської ради, Керуючим справами (секретарем виконавчого комітету) Жовківської міської ради, особою, яка засвідчує достовірність даних викладених в акті ОСОБА_19 .

Долучений позивачем Висновок щодо визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (а.с. 161), не містить реквізитів рішення виконавчого комітету Жовківської міської ради, яким його затверджено, та підпису міського голови, відтак, суд позбавлений можливості достовірно встановити, що саме документ такого змісту був затверджений рішення виконкому Жовківської міської ради від 10 квітня 2025 р. №5 (а.с. 162). Із Висновку вбачається, що службою у справах дітей Жовківської міської ради розглянуто та вивчено позовну заяву та документи представлені Жовківським районним судом щодо визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_12 . У висновку зазначено, що спільне життя не склалося, подружжя проживає окремо, а діти залишилися проживати із матір`ю ОСОБА_20 . На даний час сини ОСОБА_21 та ОСОБА_22 проживають разом із батьком. Як зазначено у висновку на засідання комісії 27 березня 2025 року був присутній лише батько ОСОБА_1 , який виклав своє бачення у вирішенні спору. Мати ОСОБА_3 на засідання комісії не прибула. Будь-які відомості щодо проведення комісією обстеження місця проживання дітей відсутні та у висновку не зазначені. За таких обставин, суд критично оцінює наведену у висновку інформацію щодо проживання синів разом з батьком, оскільки така ґрунтується лише на основі повідомлення однієї із сторін спору – батька, а не на об`єктивно здобутих комісією фактичних обставинах та спростовується наявними у справі доказами.

Суд оцінив пояснення неповнолітніх дітей сторін ОСОБА_5 ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , які були допитані в судовому засіданні за заявою батька, та зазначив наступне. Неповнолітні діти в конфліктній сімейній ситуації, що склалася між їх батьками, є достатньо вразливими для нав`язування певних ідей та думок з боку тої чи іншої сторони конфлікту. Оцінка дитиною як поведінки своїх батьків, так і фактичних життєвих обставин може бути необ`єктивною в силу віку та неправильного розуміння понять, а також бути зумовленою різними важелями впливу, в тому числі, психологічною чи іншою залежністю від однієї із сторін конфлікту. Обоє допитуваних дітей стверджуючи що вони проживають з батьком, згодом зазначили, що також проживають і з матір`ю та вільно без перешкод відвідують батька. Тому суд зазначає, що отримані пояснення дітей не можуть бути абсолютними при встановленні фактичного постійного місця проживання дітей з батьком. Суд першої інстанції врахував пояснення дітей системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи на підставі наявних у справі доказів в їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт проживання двох старших синів з батьком як на момент звернення позивача із позовом, так і на момент ухвалення судового рішення. Натомість, зазначені обставини спростовуються іншими зібраними у справі доказами того, що діти проживають з матір`ю.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

У силу статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частин 1-3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Установлено, що з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання дітей. Зазначене рішення набрало законної сили та виконується у примусовому порядку.

За змістом частини 1 статті 10 СК України, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Згідно з частиною 4 статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

При вирішенні спору у справі в частині позовних вимог про звільнення від сплати аліментів суд першої інстанції врахував ту обставину, що зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, може бути підставою для звільнення від сплати аліментів.

Настання цих обставин впливає на звільнення позивача від сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання дітей.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй "Про права дитини", яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

За своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема, зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, рішення у справі № 444/3138/22є приюдиційним щодо даної справи, а доводи апеляційної скарги про те, що такі висновки не вірні, не заслуговують на увагу.

Так, постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2024 р. у справі № 444/3138/22встановлено факт проживання дітей з матір`ю, зазначена обставина є преюдиційною, та не доказується при розгляді цієї справи. Водночас, доказів того, що в послідуючому ОСОБА_5 ОСОБА_8 та ОСОБА_23 ОСОБА_8 безперервно почали проживати разом з батьком, суду не надано.

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, позивач зазначав, що наявні підстави для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 Варшавського, ОСОБА_6 , оскільки на момент подачі позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом з батьком, що підтверджується Актами обстеження матеріально-побутових умов від 07.06.2023 року та 07 вересня 2023 року..

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені докази не є достатніми та достовірними в розумінні положень ст.ст. 79 та 80 ЦПК України, так як вони не підтверджують факт постійного, безперервного проживання синів разом з батьком, не свідчать про належне здійснення батьківських обов`язків позивача, зокрема, щодо виховання та утримання дітей, та не можуть бути взяті до уваги, оскільки факт проживання в зазначений період (07 червня 2023 року та 07 вересня 2023 року ) дітей з матір`ю встановлено судовими рішеннями, які набули законної сили

Як встановлено в суді апеляційної інстанції, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають окремо, але їхні будинки розташовані територіально близько один від одного. Тому, старші сини: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , реалізують право на спілкування з батьком шляхом періодичного проживання в його будинку протягом кількох днів, зберігаючи при цьому основне місце проживання разом із матір`ю.

При цьому, слід звернути увагу, що короткочасне перебування дітей у батька за їх бажанням, є реалізацією права на спілкування дітей з батьком, в якому їх мати ОСОБА_3 не чинила перешкод, що встановлено судовими рішеннями, та не свідчить про зміну місця проживання дітей, що хибно тлумачиться апелянтом. Таким чином, позивачем не подано, та в матеріалах справи відсутні будь- які належні та допустимі докази зміни фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: докази факту постійного проживання дітей з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, що може бути підставою для звільнення від сплати аліментів.

В апеляційній скарзі міститься покликання на те, що допитані в якості свідків ОСОБА_5 ОСОБА_8 та ОСОБА_6 «висловились однозначно щодо того з ким вони проживають на даний час та з ким вони мають намір проживати в подальшому, а саме з батьком-позивачем ОСОБА_1 ».

Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який презюмував, що діти в стані конфлікту між батьками є особливовразливими, можуть бути схильні до стороннього впливу або неправильного трактування подій. В поясненнях дітей містяться суперечності щодо їхнього місця проживання. Обоє допитуваних дітей, стверджуючи, що вони проживають з батьком, згодом зазначили, що також проживають і з матір`ю та вільно без перешкод відвідують батька. Водночас, на запитання про те, як вони розуміють термін "проживати", діти не змогли надати пояснень, що ставить під сумнів об`єктивність їхніх тверджень про місце проживання.

Тому, оскільки кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, досліджуючи дані докази, надав їм належну оцінку із дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, з огляду на що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним без наведення обставин, які б свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційних скаргах, колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 26 січня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.