Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №670/770/25 — Віньковецький районний суд Хмельницької області

Віньковецький районний суд Хмельницької області

Справа № 670/770/25

Провадження № 3/670/2/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року селище Віньківці

Суддя Віньковецького районного суду Хмельницької області Мусієнко М.Б., розглянувши матеріали, які надійшли із сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 3 Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 за ст. 124 КУпАП,

ВСТАНОВИЛА:

згідно з протоколом серії ААД № 669603, складеного 09.11.2025, громадянин ОСОБА_1 09.11.2025 о 19 год. 48 хв., керуючи автомобілем марки Volkswagen ID4PRO (державний номерний знак НОМЕР_1 ) по автодорозі Т-23-15, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався із керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд даним автомобілем на сторонній предмет «глушник автомобільний», який знаходився на проїзній частині дороги, внаслідок чого сталась ДТП та даний автомобіль отримав механічні пошкодження із матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 12.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

У судових засіданнях 27.11.2025, 19.12.2025, 21.01.2026 та 28.01.2026 ОСОБА_1 вину у вчиненому правопорушенні не визнав та пояснив, що 09.11.2025 у вечірню пору доби керував власним автомобілем. На вулиці було темно, а дорожнє покриття було мокрим. Перед ним рухався транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_2 , фото якого він долучив до матеріалів справи. В якийсь момент ОСОБА_1 побачив як від зазначеного транспортного засобу знизу відірвалася деталь, а потім він відчув удар до днища свого автомобіля та зупинився, щоб оглянути авто. Тоді він побачив, що наїхав на деталі іншого транспортного засобу, зокрема глушник, які випали під час руху з автомобіля, що рухався попереду. Водій транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_2 також зупинився і хотів прибрати деталі з проїзної частини. Однак, побачивши ушкодження бампера та днища свого авто, ОСОБА_1 викликав працівників поліції. Стверджує, що у даній ДТП винуватцем є саме водій мікроавтобуса, оскільки його автомобіль був технічно несправним, а сам ОСОБА_1 не мав фізичної змоги уникнути наїзду на деталь транспортного засобу, яка відпала під час його руху.

Працівник поліції, що перебував на місці ДТП та складав протокол про адміністративне правопорушення, у судовому засіданні пояснив, що, прибувши на виклик, побачив два автомобіля та їх водіїв. Автомобіль марки Volkswagen ID4PRO (державний номерний знак НОМЕР_1 ) знаходився на проїзній частині і мав пошкодження. Позаду нього лежав сторонній предмет - «глушник автомобільний». Автомобіль марки Mercedes-Benz Sprinter (державний номерний знак НОМЕР_2 ) знаходився на узбіччі (естакаді), водій якого оглядав днище свого транспортного засобу. Цей водій підтвердив, що деталі на дорозі належать йому. Водночас ОСОБА_1 повідомив працівнику поліції, що, рухаючись дорогою, побачив як з мікроавтобуса, що їхав перед ним, почали випадати деталі, зокрема, глушник. Оскільки було темно, дорога мокра, то ОСОБА_1 пояснив, що не встиг зреагувати, а тому наїхав на ці деталі, пошкодивши своє авто.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог чинного законодавства про адміністративні правопорушення, а саме статей 9 та 245 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх належних доказів по справі.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас Пленум Верховного Суду України в абз. 3, 5 п. 24 постанови № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Диспозицією ст. 124 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Зі змісту сформульованої диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з цим під час розгляду справи вказаної категорії потрібно ретельно з`ясовувати: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом наслідками, що настали.

Об`єктивна сторона цього правопорушення виражається у порушенні учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна (матеріальний склад). Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності. Тобто, об`єктивна сторона даного правопорушення передбачає обов`язкове спричинення пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, то додатковим обов`язковим об`єктом даного виду правопорушення є також суспільні відносини у сфері власності.

У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.

Відтак умовами настання адміністративної відповідальності є наявний причинний зв`язок між порушенням правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди.

Відповідно до вимог статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За приписами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Стаття 16 зазначеного Закону зобов`язує водія, серед іншого, перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі. А відповідно до ст. 29 Закону до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль. Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством (ст. 33 Закону).

Відповідно до пункту 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (ПДР України), учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємоввічливими.

Положеннями пункту 1.4. ПДР України закріплено, що кожен з учасників дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Пункт 12.1. ПДР України передбачає, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Визначення термінів «безпечної швидкості» та «дорожньої обстановки» міститься у п. 1.10. ПДР України: безпечна швидкість - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах; дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.

Пунктом 12.2. ПДР України передбачено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

Відповідно до п. 12.3. ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Згідно з п. 31.1. ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Згідно з п. 2.3. ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу;

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно з результатом тестування приладом газоаналізатор парів спирту Drager Alcotest 6810 ARAM-3576 від 09.11.2025, тест № 5774, у ОСОБА_1 алкоголю не виявлено (0,00 ‰) (а.п. 3).

Згідно зі схемою місця ДТП, яка сталася 09.11.2025, стався вид пригоди – наїзд на перешкоду; учасником ДТП є ОСОБА_1 , який із схемою ознайомлений, дані про пошкодження транспортного засобу підтверджує (а.п. 5).

Фотосвітлини підтверджують кількість та характер зовнішніх пошкоджень транспортного засобу марки Volkswagen ID4PRO (державний номерний знак НОМЕР_1 ) – передній бампер та правий підкрилок (а.п. 6, 20, 21).

На фотосвітлинах місця ДТП зображені сторонні предмети, що знаходяться на проїзній частині. Вбачається можливим ідентифікувати глушник автомобіля – частину автомобіля, яка призначена для випуску відпрацьованих газів (а.п. 7, 22).

Також матеріали справи місять фотосвітлину транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_2 (а.п. 23).

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 свідчить про належність автомобіля марки Volkswagen ID4PRO (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 (18, 19).

Водночас матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містять письмових пояснень водія транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter (Мерседес-Бенц Спрінтер) з д.н.з. НОМЕР_2 , до комплектності якого входив глушник, що знаходився на проїзній частині і на який особою, що притягується до адміністративної відповідальності, здійснений наїзд. Також у схемі місця ДТП не відображена наявність зазначеного вище транспортного засобу. Клопотань про допит свідків та/або призначення відповідних експертиз учасники провадження не заявляли.

За таких обставин встановити момент втрати транспортним засобом глушника та, відповідно, наявність об`єктивної можливості (неможливості) уникнути ОСОБА_1 наїзду на таку перешкоду не вбачається можливим. Як і неможливо встановити чи мав змогу водій безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, чи мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, чи був водій об`єктивно спроможний виявити перешкоду та вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, як того вимагають пункти 12.1 -12.3. ПДР України.

Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Суд звертає увагу на те, що стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, Суд поширює і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011).

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 585/8/16-к, у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку.

Вказана правова позиція Верховного Суду може бути застосована при розгляді справ про адміністративні правопорушення заст. 124 КУпАП.

За висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 523/12810/15-к, у випадку, коли ПДР порушені кількома учасниками ДТП, до кримінальної відповідальності притягається лише та особа, протиправні дії якої перебували у причинному зв`язку з наслідками, що настали. Протиправна поведінка іншого учасника ДТП у цьому випадку є умовою спричинення відповідних наслідків та не впливає на підставу кримінальної відповідальності особи, у діях якої встановлено причинний зв`язок з наслідками, що настали.

Також при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, то відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.

Як уже зазначалось вище, згідно зі статтею 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.

Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Діючи таким чином суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Карелін проти росії» рішення від 20.09.2016). У випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом) (рішення справі «Малофєєв проти росії» від 30.05.2023).

Враховуючи наведене вище, дотримуючись принципу презумпції невинуватості особи та стандарту доведення вини поза розумним сумнівом, суддя дійшла висновку, що встановити факт порушення ОСОБА_1 відповідних норм ПДР України, а також причинно-наслідковий зв`язок між таким порушенням та наїздом на сторонній предмет - «глушник автомобільний», який знаходився на проїзній частині дороги, за даних обставин не є можливим, що виключає у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного, проаналізувавши доводи ОСОБА_1 , враховуючи відсутність у матеріалах справи належних, об`єктивних та беззаперечних доказів його вини, суддя дійшла висновку про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ст. 7, 9, 124, 245, 247, 251, 252, 279, 280, 283-285 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 КУпАП, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду через Віньковецький районний суд Хмельницької області.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Мар`яна МУСІЄНКО