Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №691/705/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/369/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №691/705/25 Категорія: 305010000 Подорога Л.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіНовіков О.М., Сіренко Ю.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15.12.2025 (суддя в суді першої інстанції Подорога Л. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мліївської сільської ради в особі відділу освіти, культури та спорту про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ВК Мліївської сільської ради в особі відділу освіти, культури та спорту про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 70 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що з 14.08.1991 позивач працював в галузі освіти.

04.08.2000 ОСОБА_1 призначено директором Старосільської середньої шкоди.

15.06.2018 рішенням сільської ради Городищенського району Черкаської області було змінено засновника юридичної особи, та перейменовано навчальний заклад на Старосільський заклад загальної середньої освіти 1-3 ступенів Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області.

14.08.2018 позивача призначено директором цього закладу.

28.08.2020 виданий наказ № 34-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 04.05.2023, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 15.08.2023 визнано протиправним та скасовано наказ № 34-к від 28.08.2020 про звільнення з посади директора.

Наказом № 22-к від 22.08.2023 начальника відділу освіти, культури і спорту виконавчого комітету Мліївської сільської ради поновлено ОСОБА_1 на посаді директора навчального закладу.

23.08.2023 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з займаної посади. 23.08.2023 начальником відділу освіти, культури і спорту виконавчого комітету Мліївської сільської ради прийнято наказ за № 26-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Старосільського ліцею Мліївської сільської ради за угодою сторін.

25.09.2024 Городищенським районним судом у справі № 691/1504/23, ухвалено рішення, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 08.04.2025, яким з виконавчого комітету Мліївської сільської ради на користь ОСОБА_1 стягнуто не виплачену компенсацію за невикористанні відпустки за період з 01.09.2021 по 30.08.2023, що складає 54 196 грн. 80 коп., з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.05.2025, на його користь сплачено, з вирахування податків, 41 681 грн. 54 коп.

При цьому, ОСОБА_1 вважає, що незаконною не виплатою відпускних (компенсація) за період з 01.09.2021 по 30.08.2023 йому завдано моральну шкоду в розмірі 70 000 грн., яка полягає у стражданні та приниженні, яких позивач зазнав внаслідок протиправних дій відповідача.

Розмір моральної шкоди підтверджується тим, що завдана шкода спричинила у нього негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 15.12.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач вже поніс відповідальність за своє діяння, а позивач отримав належну компенсацію моральної шкоди за рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 19.04.2024 у справі № 691/1427/23, в ході якого вже розглядалось питання заподіяння позивачеві моральної шкоди за дії відповідача, пов`язані з його незаконним звільненням та невиплатою заробітку за час вимушеного прогулу, невиконання рішення суду про поновлення на роботі відповідача. Судом враховано, що чинне законодавство України не передбачає розмежування моральної шкоди за одне й те ж саме діяння, зокрема окремої оцінки завданої шкоди за звільнення та за невиплату кожної складової доходу тощо.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про те, що законодавство не передбачає «розмежування моральної шкоди за одне й те саме діяння» є хибним, оскільки незаконне звільнення та невиплата розрахункових сум при звільненні є різними діяннями і положення статті 61 Конституції України, яка забороняє подвійну відповідальність за одне правопорушення не можуть бути застосовані, адже в даному випадку є множинність правопорушень з боку одного суб`єкта. Відшкодування моральної шкоди за несвоєчасну виплату компенсації відпуски за період вимушеного прогулу в даному випадку буде дієвим превентивним заходом для органу місцевого самоврядування та компенсацією позивачу за причинені моральні страждання, завданого порушенням його прав з боку роботодавця.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У даному випадку предметом спору є вимоги про стягнення 70 000 грн.За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Городищенського районного суду від 25.09.2024 (а.с. 14-17) справа № 691/1504/23 стягнуто з виконавчого комітету Мліївської сільської ради на користь ОСОБА_1 не виплачену компенсацію за невикористані відпустки за період з 01.09.2021 по 30.08.2023 в розмірі 54 196 грн 80 коп, з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08.04.2025 (а.с. 18-21) справа № 691/1504/23 рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25.09.2024 залишено без змін.

Відповідно до повідомлення відділу освіти, культури та спорту виконавчого комітету Мліївської сільської ради № 227 від 16.11.2023 (а.с. 13) позивачу було здійснено нарахування оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.09.2020 по 31.08.2021. Повідомлено, що в період з 01.09.2021 по 22.08.2023 позивач перебував у трудових відносинах з виконавчим комітетом Мліївської сільської ради але без нарахування заробітної плати. В зв`язку з відсутністю суми, з якої вираховується середня заробітна плата сума за невикористану відпустку за період з 01.09.2021 по 21.08.2023 становить 0 грн.

Згідно електронного повідомлення від 31.05.2025 (а.с. 22) банком зараховано позивачу нараховану відповідачем не виплачену компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 41 681 грн.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 19.04.2024 (а.с. 34-41), яке набрало законної сили 05.06.2024 у справі № 691/1427/23 стягнуто з виконавчого комітету Мліївської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану незаконним звільненням з роботи в розмірі 25 000 грн та судові витрати в розмірі 271,08 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 6 від 31.07.2024 (а.с. 33) отримувачу ОСОБА_1 нараховано виконавчим комітетом Мліївської сільської ради 25 000 грн (безспірне списання коштів за моральну шкоду; виконання рішення суду від 18.04.2024 у справі № 691/1427/23.

Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами. Так порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 61 Конституції України визначає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Верховний Суд України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 сформулював основні підходи до відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника.

Так, Верховний Суд України вказав, що стаття 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, шляхом повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 обґрунтовував їх незаконною не виплатою відповідачем компенсації за невикористану відпустку за період з 01.09.21 по 30.08.2023 під час його незаконного звільнення 20.08.2020.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що питання стягнення на користь позивача моральної шкоди за дії відповідача, пов`язані з незаконним звільненням, невиплатою заробітної плати та невиконання рішення суду вже розглядалося у справі № 691/1427/23, за наслідком розгляду якої на користь ОСОБА_1 стягнуто з виконавчого комітету Мліївської сільської ради в особі відділу освіти, культури та спорту моральну шкоду в розмірі 25 000 грн. Вказане рішення суду залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05.06.2024 та набрало законної сили. На виконання вказаного рішення суду відповідачем перераховано стягнутий розмір моральної шкоди на користь позивача, що підтверджується платіжною інструкцією № 6 від 31.07.2024 (а.с. 33).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення, а невиплата розрахункових сум є іншою підставою для відшкодування моральної шкоди відхиляються колегією суддів, оскільки такі вимоги є взаємопов`язаними та є наслідком порушення відповідачем трудових прав позивача, допущених при звільненні останнього.

Оскільки вже існує рішення суду в цивільній справі, що набрало законної сили, і цим рішенням ОСОБА_1 компенсовано моральну шкоду, завдану порушенням його трудових прав незаконним звільненням, тому стягнення моральної шкоди за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпуску буде в даному випадку покладенням подвійного притягнення до відповідальності відповідача за одне й те ж правопорушення, тому висновок суду про відмову в задоволенні позову з цих підстав є законним та обґрунтованим.

При цьому колегія суддів враховує принцип «non bis in idem», який закріплено в ч. 1 ст. 61 «Конституції України»: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Цією конституційною нормою встановлено заборону «подвійного» притягнення до відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 754/13692/15-ц зробив висновок, що стягнення судом на користь позивача грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягненню коштів, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 23 ЦК України.

Про неможливість подвійного стягнення моральної шкоди також вказано у постанові Верховного суду від 17.04.2024 у справі № 914/666/23, а якій зазначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 5 ст. 23 ЦК України). Тобто у разі реалізації свого законного права на відшкодування моральної шкоди один раз, позивач не має права повторно вимагати такої компенсації за те ж діяння, за винятком, якщо багаторазове відшкодування не передбачене договором або законом.

Таким чином, законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за одним і тим самим фактом порушення прав, що узгоджується із висновками викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 686/23937/23, від 13.11.2023 у справі № 686/13017/22, від 18.08.2023 у справі № 686/10621/22, від 13.07.2023 у справі № 686/13391/22, від 22.11.2022 у справі № 686/28957/21-ц, від 07.09.2022 у справі № 686/19070/21).

Посилання в апеляційній скарзі зводяться до незгоди з ухваленим у справі рішенням, а доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана відповідачем апеляційна скарга не містить.

В аспекті викладеного вище, слід відхилити апеляційні доводи скаржника про помилковість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15.12.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 15.12.2025 (у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мліївської сільської ради в особі відділу освіти, культури та спорту про відшкодування моральної шкоди – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 27.01.2026.

Суддя-доповідач

Судді