Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №756/12171/25 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/12171/25

Провадження № 2/756/920/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

28 січня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пукала А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просив: стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 02.01.2025-100002216 від 02.01.2025 у розмірі 30475,98 грн та судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 02.01.2025-100002216, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 20 000 грн строком на 112 днів, з фіксованою процентною ставкою 1% на день.

Відповідач не виконує зобов`язання за договором, не здійснює платежі на погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 30 475,98 грн, що складається з: 14 151,26 грн - суми заборгованості за тілом кредиту, 7 924,72 грн - суми відсотків за користування кредитом, 8 400 грн - неустойка.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14 серпня 2025 року відкрито провадження у справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку письмового провадження).

Відповідач подала до суду відзив, у якому заперечила проти позову та просила відмовити у його задоволенні з таких підстав.

Відповідач зазначила, що позивач не надав належних і допустимих доказів перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок відповідача за кредитним договором № 02.01.2025-100002216 від 02.01.2025, що унеможливлює встановлення факту та суми отриманого кредиту, а також перевірку правильності нарахування процентів, які розраховуються від фактично наданої суми з дати її отримання.

За твердженням відповідача, позивач не подав належного розрахунку заборгованості: надано лише довідку із загальним підсумком боргу, без покрокового (щоденного) розрахунку нарахувань, що не дозволяє перевірити заявлену суму 30475,98 грн, у тому числі відсотки 7924,72 грн, особливо з урахуванням здійснених платежів у розмірі 19414,46 грн.

Відповідач звернув увагу, що вимоги позивача про стягнення неустойки у сумі 8400 грн є безпідставними, оскільки згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та п. 6-1 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення споживач звільняється від сплати штрафів і пені, нарахованих за прострочення. Неустойка, нарахована починаючи з 24.02.2022, підлягає списанню кредитодавцем.

На думку відповідача, умова договору про сплату комісії за надання кредиту у розмірі 3000 грн (20% від суми кредиту), що нараховується в день видачі кредиту, є нікчемною згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки надання кредиту є обов`язком фінансової установи за ст. 1054 ЦК України і не може обумовлюватися додатковою оплатою з боку позичальника. Такі платежі не є самостійною послугою для споживача, а відображають внутрішні витрати кредитодавця. Відповідач послався на правовий висновок Верховного Суду у справі № 524/5152/15 від 09.12.2019, згідно з яким плата за «надання кредиту» та подібні комісії суперечать законодавству про споживче кредитування та не підлягають стягненню.

За таких обставин, на думку відповідача, позивач не довів факту надання кредитних коштів, розміру заборгованості та правомірності заявлених до стягнення відсотків і неустойки, а умова про комісію є нікчемною, що унеможливлює задоволення позову. Відповідач просив витребувати у позивача детальний розрахунок заборгованості із щоденними нарахуваннями.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій звернув увагу, що документи з боку відповідача підписані одноразовим ідентифікатором, надісланим SMS на номер 0962276120, який відповідач вказував як фінансовий і контактний. Саме цей номер використано 02.01.2025 для підписання, заперечень щодо належності номера чи втрати доступу відповідач не заявляв.

Щодо видачі коштів відповідачу позивач зазначає, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією № 613824811 від 02.01.2025, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Ipay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Позивач наголосив, що надана картка субконто містить детальний розрахунок заборгованості.

Щодо комісії позивач зазначає, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.

Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, зокрема з порядком і строками повернення кредиту та сплати процентів, комісій і неустойки (за наявності), розуміє їх та зобов`язується виконувати.

Щодо неустойки позивач зазначив, що у спірних правовідносинах застосовуються спеціальні норми про споживче кредитування. На думку позивача, Закон № 3498-IX від 22.11.2023 змінив Закон України «Про споживче кредитування»: п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень звільняє споживачів від відповідальності за прострочення у визначений період для договорів, укладених до набрання чинності змінами, але дозволяє нараховувати неустойку за договорами, укладеними з 24.01.2024.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що позивач подав лише картку субконто, яка є внутрішнім бухгалтерським регістром і не містить ані помісячного, ані поденного розрахунку, що свідчить про невиконання ухвали суду та позбавляє можливості перевірити правильність нарахувань.

На думку відповідача, надана картка субконто не є первинним документом, відображає лише внутрішні проводки позивача, не підтверджує фактичний рух коштів і законність нарахувань, а тому є недопустимим та неналежним доказом у розумінні ст. 77, 78 ЦПК України.

Відповідач наголосив, що з поданої картки вбачається паралельне нарахування процентів (рах. 373) та комісій (рах. 376), що суперечить вимогам законодавства про споживче кредитування щодо заборони прихованих платежів, окрім відсотків, прямо передбачених договором. Крім того, на думку відповідача, розмір щоденних нарахувань перевищує встановлене з серпня 2024 року обмеження 1% на день для МФО, що є незаконним.

Відповідач зауважив, що підтвердження фактичного руху коштів відсутнє: позивач не надав банківських виписок, які є первинними документами, що підтверджують зарахування коштів на картку відповідача. У матеріалах справи немає доказів реального зарахування та використання коштів відповідачем.

Відповідач звернув увагу, що відсутність доказів перерахування коштів на картковий рахунок унеможливлює встановлення суми наданого кредиту та правильності нарахування процентів від дати фактичного отримання коштів. Натомість подана лише довідка із загальною сумою боргу без помісячного/поденного розрахунку, що не дає змоги перевірити заявлену заборгованість 30475,98 грн та нараховані відсотки 7924,72 грн з урахуванням сплачених 19414,46 грн.

Відповідач наголосив, що позивач не довів належними доказами факт нарахування відсотків та структуру заборгованості, а наданий «розрахунок» лише констатує суму, визначену первісним кредитором, без деталізації нарахувань після укладення договору факторингу.

Відповідач зазначив, що вимога про стягнення 8400 грн неустойки не підлягає задоволенню, оскільки під час дії воєнного стану споживач звільняється від сплати неустойки за прострочення, а нараховані з 24.02.2022 штрафи/пені підлягають списанню.

Відповідач наголосив на нікчемності умови договору щодо комісії 3000 грн за надання кредиту, оскільки надання коштів є обов`язком кредитодавця і не є самостійною послугою для позичальника; комісія фактично є платою за надання кредиту та суперечить законодавству про споживче кредитування і правовим висновкам Верховного Суду (постанова від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15). Відтак відсутні підстави для стягнення зазначеної комісії.

З урахуванням наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як убачається з матеріалів справи, 02.01.2025 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 02.01.2025-100002216 у вигляді заявки, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 22 000 грн із строком кредитування 112 днів з датою повернення кредиту 23.04.2025, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1% на день (пп. 2, 3, 4, 6 Заявки). Розмір неустойки становить 200 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (п. 15 Заявки).

З матеріалів справи убачається, що позивач свої зобов`язання виконав належним чином, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 54-0408 від 04.08.2025, окрім того підтверджується випискою по руху коштів, витребуваною за клопотанням представника ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року, тим самим спростовується довід відповідача щодо того, що позивач не надав належних і допустимих доказів перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок відповідача.

Після укладення договору відповідач своїх зобов`язань за вказаним договором належним чином не виконував, не здійснював платежів на погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 30 475,98 грн, що складається з: 14 151,26 грн - суми заборгованості за тілом кредиту, 7 924,72 грн - суми відсотків за користування кредитом, 8 400 грн - неустойка, що підтверджується довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 02.01.2025-100002216 від 02.01.2025.

Суд відхиляє доводи відповідача, щодо надання неналежного розрахунку заборгованості, оскільки за клопотанням відповідача ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 рокуу позивача було витребувано докладний розрахунок заборгованості (помісячно) за кредитним договором № 02.01.2025-100002216 від 02.01.2025.

На виконання цієї ухвали позивачем було надано картку субконто.

З картки субконто вбачається, що відповідачкою була проведена часткова оплата, а саме:

- 15.01.2025 у розмірі 4 856,79 грн,

- 28.01.2025 у розмірі 4 856,79 грн,

- 12.02.2025 у розмірі 4 844,09 грн,

- 26.02.2025 у розмірі 4 856,79 грн.

Вказана копія картки субконто (виписки) та довідки про розмір простроченої заборгованості, які узгоджуються з умовами кредитного договору і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за цим договором.

Крім того, відповідачем суду не надано власного розрахунку заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Таким чином, виходячи із вищенаведеного, суд прийшов до висновку про те, що позивач виконав всі умови договору належним чином, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов`язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що відомості, які вони містять, відповідають дійсним обставинам справи.

Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 22 075,96 грн, з яких: 14 151,26 грн - суми заборгованості за тілом кредиту, 7 924,72 грн - суми відсотків за користування кредитом.

Відповідно до п. 7 Заявки на укладення договору комісія, пов`язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 3000 грн. та нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

За таких обставин, сплата комісії була узгоджена сторонами кредитного договору, а її нарахування не суперечить вимогам законодавства, тому суд відхиляє доводи відповідача в частині її необґрунтованості. Також суд відхиляє доводи відповідача щодо прихованого характеру комісії, адже її розмір передбачений кредитним договором та включений у загальний розмір витрат за кредитом.

Що стосується позовних вимог про стягнення 8 400 грн неустойки, суд враховує доводи відповідача та відхиляє доводи позивача.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи зазначене вище, стягнення неустойки у розмірі 8 400 грн за кредитним договором № 02.01.2025-100002216 від 02.01.2025, тобто у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість на загальну суму 22 075,98 грн.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 02.01.2025-100002216 від 02.01.2025 у розмірі 22 075,96 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір 1754,72 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО