Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №756/13310/25 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/13310/25

Провадження № 2/756/1062/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

28 січня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пукала А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Гефест" до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Київського апеляційного суду у справі № 756/4367/14-ц від 25.08.2016 за період з 30.03.2017 по 13.02.2020,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просив: стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 756/4367/14-ц від 25.08.2016 за період з 30.03.2017 по 13.02.2020 у розмірі 106 475,31 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22.03.2006 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6-72B/03-2006Н, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 14000,00 доларів США зі строком до 22.03.2013, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 13, 00% річних.

29.05.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353689000 відповідно до якого банк надав кредит в сумі 50 000,00 доларів США, зі строком до 29.05.2018 та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 15,00% річних.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.08.2016 у справі № 756/4367/14-ц рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року було скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» з відповідача заборгованість в сумі 315 049, 69 грн та судовий збір в сумі 5 378, 14 грн.

06.11.2019 Оболонським районним судом м. Києва, винесено ухвалу, якою замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК Гефест» у виконавчому провадженні № 52522919 з примусового виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.08.2016 у справі № 756/4367/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У 2023 році позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення фінансових санкцій на підставі ст. 625 ЦК України, за період з 14.02.2020 - 15.02.2023 (справа № 756/2612/23).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.04.2023 у вищевказаній справі № 756/2612/23 стягнуто з відповідача на користь позивача за період з 14.02.2020 до 23.02.2022 3 % річних - 28 354,47 грн, та інфляційних втрат - 68 888,76 грн.

Оскільки в справі № 756/2612/23 стягнуто фінансові санкції за період 14.02.2020 до 23.02.2022, а вказане порушення є триваючим, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Тому в вказаній справі заявлено стягнення фінансових санкцій за період з 30.03.2017 до 13.02.2020 (до дати початку періоду за який стягнуто в справі № 756/2612/23).

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року відкрито провадження у справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку письмового провадження).

Відповідач подав до суду відзив, у якому заперечив проти позовних вимог з наступних підстав.

Відповідач зазначив, що позовна заява пред`явлена ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за період з 30.03.2017 по 13.02.2020 базується на праві вимоги, нібито отриманому шляхом купівлі кредиту від ПАТ «Дельта Банк» у травні 2019 року. На думку відповідача, позивач прагне стягнути проценти та індексацію за період, що передує набуттю ним права вимоги, що є безпідставним.

На думку відповідача, позовні вимоги щодо періоду з 30.03.2017 по 13.02.2020 є необґрунтованими у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.08.2016 у справі № 756/4367/14-ц рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року було скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» з Відповідача заборгованість в сумі 315 049 69 грн та судовий збір в сумі 5 378, 14 грн.

24.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1436/К, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Гефест» перейшли права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника.

06.11.2019 ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у виконавчому провадженні № 52522919 замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» з примусового виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.08.2016 у справі № 756/4367/14-ц.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.04.2023 у справі № 756/2612/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16.08.2023, з відповідача стягнуто 3% річних у сумі 28 354,47 грн та інфляційні втрати у сумі 68 888,76 грн за період з 14.02.2020 по 23.02.2022.

За розрахунком позивача 3% річних за період з 30.03.2017 по 13.02.2020 на суму боргу 315 049,69 грн становлять 27 215,11 грн, що обраховано як 9 451,49 грн за період 30.03.2017-29.03.2018, 9 451,49 грн за період 30.03.2018-29.03.2019 та 8 312,13 грн за період 30.03.2019-13.02.2020.

Сукупний індекс інфляції за період з 30.03.2017 по 13.02.2020 становить 125,158%, у зв`язку з чим інфляційні втрати на суму боргу 315 049,69 грн становлять 79 260,20 грн за формулою: 315 049,69 грн ? 125,158% / 100% - 315 049,69 грн.

Загальна сума 3% річних та інфляційних втрат за період з 30.03.2017 по 13.02.2020 становить 106 475,31 грн.

Доводів на спростування вказаних розрахунків відповідачем не наведено.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином-ст.599 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц, провадження N 14-16цс18.

Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором.

Надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним у відзиві, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

У відповідності до ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі N 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідно до ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався, а скасований він був з 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі - на строк дії воєнного стану).

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року (зміни набрали чинності з 04.09.2025, тобто вже після звернення позивача з позовною заявою).

Судом встановлено, що позов поданий до суду 28.08.2025, та розрахунок заборгованості по статті 625 ЦК України здійснено за період з 30.03.2017 по 13.02.2020, тобто в межах трирічного строку, що передує зверненню з цим позовом. Тому, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження витрат, які поніс позивач на отримання професійної правничої допомоги суду позивачем надано:

- копію договору про надання правової допомоги № 16 від 15.06.2020;

- додаткова угода № 47 до договору про надання правової допомоги № 16 від 15.06.2020 від 01.08.2025;

- акт виконаних робіт від 25.08.2025.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зважаючи на викладене, з огляду на перелік послуг, що був наданий адвокатом позивачу, з огляду на зміст позовної заяви та докази, долучені до неї, враховуючи категорію справи, її складність, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення правничої допомоги у розмірі 7 000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 422,4 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Гефест" 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 756/4367/14-ц за період з 30.03.2017 по 13.02.2020 у розмірі 106 475,31 грн, судовий збір у розмірі 2 422,4 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Гефест", ЄДРПОУ 42350033, адреса: м. Київ, вул. Брановицького Ігоря, 3.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО