Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №754/1589/23 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-др/754/2/26

Справа №754/1589/23

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 січня 2026 року м.Київ

Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву представника ОСОБА_1 - Семенюка Костянтина Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Деснянського районного суду м.Києва знаходилась вищевказана цивільна справа.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 12.12.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Представник позивача за зустрічним позовом Семенюк К.В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення по справі, в якій просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом витрати за надання правничої допомоги в розмірі по 60 000,00 грн., оскільки зазначене питання не було вирішено судом при постановленні рішення.

12.01.2026 року до суду надійшла заява представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 , в якій він просить залишити заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду та повернути заявнику.

В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду заяви повідомлялись належним чином.

Суд вважає можливим розглянути заяву у відсутність сторін.

Згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Що стосується клопотання представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 про залишення без розгляду заяви представника ОСОБА_1 - Семенюка К.В.. про ухвалення додаткового рішення у справі, з огляду на порушення ним вимог щодо необхідності направлення заяви з додатками всім учасникам справи, то воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, за правилами ст.183 ЦПК України, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Докази понесення витрат на правничу допомогу є додатками до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а тому під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви суд має керуватися правилами ст.183 ЦПК України, зокрема і застосовувати наслідки недотримання таких правил як неподання доказів направлення копії заяви разом із додатками іншим учасникам справи - повернення заяви без розгляду, що відповідає правилу ч.4 ст.183 ЦПК України. (див. постанову Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 2/1519/7865/11 (провадження № 61-3973св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що заяву про ухвалення додаткового рішення у справі представник ОСОБА_1 - Семенюк К.В. подав до Деснянського районного суду м.Києва у паперовому вигляді. На підтвердження направлення копії вказаної вище заяви разом із додатками на поштову адресу відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , Семенюк К.В. додав до заяви накладну № 0305700331895 з описом вкладення від 12.12.2025 року.

Даний факт представником відповідача ОСОБА_5 не спростовано. Неотримання відповідачем за зустрічним позовом вказаних документів не свідчить про недотримання представником позивача Семенюком К.В. вимог ст.183 ЦПК України.

Отже, враховуючи, що заявником виконано вимоги ст.183 ЦПК України щодо надання доказів направлення копії заяви разом із додатками саме відповідачу за зустрічним позовом, до якого позивачем за зустрічним позовом заявлені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для залишення без розгляду заяви представника ОСОБА_1 - Семенюка К.В. про ухвалення додаткового рішення у справі.

Вирішуючи по суті заяву ОСОБА_1 - Семенюка К.В. про ухвалення додаткового рішення у справі, суд приходить до висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст.141 ЦПК України).

Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За положеннями п.4 ст.1, ч.3 та ч.5 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (див. пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Згідно з ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2023 року року між адвокатом Семенюком К.В. (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про надання правової допомоги № 145-Т/23.

Відповідно до пункту 1 цього договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язаний надати замовнику правову допомогу - консультаційні та юридичні послуги щодо захисту прав та інтересів останнього в будь-яких державний та недержавних установах, підприємствах та організаціях, в тому числі у будь-яких судових інстанціях, в тому числі в суді загальної юрисдикції, в апеляційній інстанції, в Верховному Суді в будь-яких справах.

Згідно п.2.1 договору, послуги надаються замовнику шляхом усного консультування з юридичних питань, складання необхідних процесуальних документів, заяв, клопотань, скарг, претензій, запитів тощо, надання консультаційних та юридичних послуг щодо захисту прав та інтересів замовника.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору сторони погодили, що послуги, передбачені цим договором виконавець надає замовнику за гонорар, розмір якого вказаний в додатковій угоді до даного договору.

В ході виконання договору сторони можуть погодили виплату додаткового гонорару виконавцю в разі успішної реалізації проекту.

Згідно п.7.1 договору, він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цією угодою, але не пізніше ніж до 30.01.204 року.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 15.01.2024 року сторони погодили внесення змін до п.7.1 договору, встановивши строк його дії до 31.12.2026 року включно.

З акту приймання наданих послуг за вказаним договором по справі № 754/1589/23, підписаного замовником ОСОБА_1 та виконавцем - адвокатом Семенюком К.В., вбачається, що на виконання договору про надання правової допомоги № 145-Т/23 від 19.09.2025 року виконавцем були виконані роботи (надані послуги):

-первинна консультація - 3000,00 грн.;

-аналіз цивільної справи № 636/2727/24 - 6000,00 грн.;

-підготовка адвокатських запитів щодо надання інформації про зареєстровані та продані авто ОСОБА_3 (2 шт.) - 4000,00 грн.

-підготовка зустрічного позову, клопотання про витребування доказів та виклик свідків - 10 000,00 грн.

-ознайомлення з матеріалами судової справи та аналіз банківських виписок, які надійшли до суду за ухвалою про витребування доказів - 3000,00 грн.;

-підготовка заяви про збільшення позовних вимог - 3000,00 грн.;

-підготовка інших процесуальних документів (заяви про уточнення позовних вимог, заяви про відкладення справи) - 3000,00 грн.

-участь у судових засіданнях (10 засідань по 2500,00 грн.) - 25 000,00 грн.;

-підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення - 3000,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22) зроблено висновок, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд вважає, що сукупність наявних у справі доказів не свідчить про доведеність вимог заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюка К.В. про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн., з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.525 ЦК України, зобов`язання має виконуватися відповідно до умов договору.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

За змістом ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Так, згідно з пунктом п.4.1 договору сторони погодили, що послуги, передбачені цим договором виконавець надає замовнику за гонорар, розмір якого вказаний в додатковій угоді до даного договору.

Правовий аналіз указаного пункту договору вказує на те, що витрати на правову допомогу мають бути погоджені сторонами договору окремою додатковою угодою.

Однак адвокатом Семенюком К.В. не надано суду належних та допустимих доказів того, що між ним та ОСОБА_1 укладалися будь-які додаткові угоди до вказаного договору на виконання вимог пункту 4.1 цього договору щодо погодження розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

При цьому, суд враховує, що жоден пункт цього договору взагалі не містить положення щодо погодження сторонами договору конкретного розміру та/або порядку обчислення витрат на правову допомогу.

Таким чином, ненадання заявником доказів погодження сторонами у договорі про надання професійної правничої допомоги розміру та/або порядку обчислення таких витрат, позбавляє суд перевірити їх розумність, справедливість, співмірність та необхідність.

Що ж стосується наданого адвокатом Семенюком К.В. акту приймання-передачі виконаних робіт, в якому сторони погодили обсяг робіт та їх вартість, то суд вважає, що цей акт також не може підтверджувати погодження сторонами договору вартості послуг з професійної правничої допомоги у розмірі саме 60 000,00 грн., яку заявлено до стягнення, як надану у справі № 754/1589/23, так у нього включено витрати за аналіз цивільної справи № 636/2727/24 про розірвання шлюбу, що розглядалась Чугуївським міським судом Харківської області між особами, які не мали жодного відношення до справи № 754/1589/23.

Крім того, оцінюючи надані позивачем докази в підтвердження обсягів понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що надані відповідачу послуги професійної правничої допомоги, зазначені у акті, також не повною мірою відповідають принципу реальності (дійсності) та необхідності.

Так, зазначена у акті послуга «складання заяви про ухвалення додаткового рішення» не є послугою професійної правничої допомоги та не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки відповідно до правових висновків, викладених у постановах Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, у додатковій постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 758/11022/21, заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Отже, заявником не доведено, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження погодження сторонами договору вартості послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 60 000,00 грн., що свідчить про невиконання адвокатом Семенюком К.В. та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 вимог пункту 4.1 цього договору щодо погодження розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Таким чином, стягнення із відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 вартості послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 60 000,00 грн. за відсутності належних доказів на підтвердження погодження сторонами договору вартості таких послуг взагалі та, зокрема, в розмірі 60 000,00 грн., суперечить умовам договору про надання професійної правничої допомоги та, відповідно, приписам ст.ст.11, 525 ЦК України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає залишенню без задоволення за її недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 137, 141, 246, 258, 259, 263-266, 268, 270, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Семенюка Костянтина Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про поділ спільного сумісного майна подружжя - відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення додаткового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього додаткового рішення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст складено та підписано 27 січня 2026 року.

Суддя: