Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №707/3133/24 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 707/3133/24

Провадження № 2/711/75/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Булгакової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання – Кошубінської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

30.10.2024 позивач ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Лисенка Я.О., звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість в загальному розмірі 8 578 400,72 грн., яка складається з: 2 066 460,00 грн. – заборгованість за договором; 901 427,71 грн. – інфляційні втрати; 183 462,95 грн. – 3% річних; 2 971 011,54 грн. – пеня; 2 456 038,52 грн. – проценти за користування позикою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.11.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений Договір позики грошових коштів № 1. Згідно з умовами Договору, позивач передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 1 409 815,00 грн., що еквівалентно 50 000,00 доларів США за курсом НБУ на день підписання договору (28,1963 грн). Факт отримання коштів підтверджується власноручно написаною позичальником розпискою від 13.11.2020. ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику до 13.11.2021 включно, проте умови Договору порушив і кошти у встановлений термін не повернув. З моменту отримання позики відповідач не здійснив жодних платежів для погашення боргу. Позивач намагався врегулювати спір у досудовому порядку, надіславши 30.07.2024 претензію, проте поштове відправлення було повернуто за закінченням терміну зберігання. Станом на 29.10.2024 сума позики в розмірі 50 000,00 доларів США еквівалентна 2 066 460,00 грн., оскільки курс НБУ змінився до 41,3292 грн. за долар. Згідно з пунктом 6 Договору позики, за прострочення виконання зобов`язань, позичальник виплачує пеню в розмірі 0,133% від суми фактичної заборгованості по позиці, за кожен день прострочення. Аналогічна вимога викладена й у розписці від 13.11.2020. За період з 14.11.2021 по 29.10.2024 сума пені складає 2 971 011,54 грн. Згідно з розпискою, позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати за користування позикою проценти у розмірі 30% річних від неповернутої суми позики за кожен день користування коштами до моменту повного повернення позики (у гривнях по курсу НБУ на дату сплати процентів готівкою). За період з 13.11.2020 по 29.10.2024 (1 447 днів) сума процентів за користування позикою складає 2 456 038,52 грн. Крім того, позивачем нараховано інфляційні втрати за період прострочення (листопад 2021 – вересень 2024) у розмірі 901 427,71 грн. та 3% річних у розмірі 183 462,95 грн. З огляду на викладене, загальна сума заборгованості станом на 29.10.2024 складає 8 578 400,72 грн, що включає: заборгованість за договором - 2 066 460,00 грн.; інфляційні втрати - 901 427,71 грн.; пеня - 2 971 011,54 грн.; проценти за користування позикою - 2 456 038,52 грн.; 3% проценти річних - 183 462,95 грн.Окрім основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 12 112,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 01.11.2024 позовну заяву передано за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

20.11.2024 дана цивільна справа надійшла до Придніпровського районного суду м. Черкаси та згідно автоматизованого розподілу передана для розгляду судді Булгаковій Г.В.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.11.2024 відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання. Відповідачам встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

08.01.2025 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Кучер Ю.В. подала відзив на позовну заяву, в якому просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності та частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2 066 460,00 грн. Зазначила, що ОСОБА_2 визнає заборгованість у розмірі 2 066 460,00 грн., що є еквівалентом 50 000,00 доларів США. Щодо нарахування процентів за користування позикою, звернула увагу, що зміст розписки суперечить умовам нотаріально посвідченого договору позики, зокрема щодо нарахування відсотків та терміну повернення. Згідно з договором, позика є безвідсотковою та підлягала поверненню до 12.11.2022. Оскільки сума позики була передана під час укладення та нотаріального посвідчення договору, то у спірних правовідносинах слід керуватися умовами саме договору, а не змістом розписки, яка підтверджує лише факт отримання грошових коштів у позику. Щодо стягнення пені у розмірі 2 971 011,54 грн., нарахованої за період з 14.11.2021 по 29.10.2024, адвокат зазначила, що позовна давність для таких вимог становить один рік. Оскільки позивач звернувся до суду 31.10.2024, пеня може бути стягнута лише за період з 31.10.2023 по 29.10.2024 у розмірі 980 535,27 грн. Також вона вказала, що через дію карантину вимоги про повне стягнення пені є безпідставними. Вимоги про стягнення інфляційних втрат є необґрунтованими, оскільки договір передбачав повернення коштів у доларовому еквіваленті, що вже компенсує знецінення національної валюти. Крім того, представник відповідача підкреслила, що під час дії воєнного стану боржник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, до якої належить сплата 3% річних. Порушення ОСОБА_2 грошових зобов`язань почалося з 13.11.2022, тобто вже після введення воєнного стану. Крім того, представник відповідача зазначила, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, оскільки згідно зі шлюбним договором від 06.06.2019, будь-які зобов`язання за договорами позики є особистими зобов`язаннями того з подружжя, хто є стороною договору. Щодо витрат на правничу допомогу, то позивач не надав доказів, що підтверджують ці витрати. Крім того, заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи та витраченим часом адвоката позивача.

14.01.2025 представник позивача – адвокат Лисенко Я.О. подав відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог. Зазначив, що нарахування процентів за користування позикою відповідає умовам визначеним у розписці, які мають рівну до договору позики юридичну силу. Розписка підписана безпосередньо відповідачем, тобто саме він визначив такі умови і зобов`язався їх виконувати. Будь-які спроби ігнорувати положення розписки суперечать принципу contra proferentem (тлумачення слів договору проти того, хто їх написав) та презумпції правомірності правочину. Твердження відповідача про те, що у період дії карантину пеня не сплачується, є необґрунтованим. Договір позики та розписка укладені після запровадження карантину, і відповідач погодився на умови договору, включаючи сплату пені, тому дія карантину не може бути підставою для звільнення від зобов`язань. Твердження відповідача про те, що строк позовної давності про стягнення пені сплив є нікчемними, оскільки строк позовної давності щодо основної вимоги про стягнення суми заборгованості за договором не закінчився, отже і до додаткової також. Твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку сплати інфляційних витрат на грошові кошти, що виражені в гривнях з визначеним еквівалентом в іноземній валюті є необґрунтованим. Якщо грошове зобов`язання в договорі визначено у гривні з еквівалентом в іноземній валюті, то інфляційні витрати нараховуються на гривневу суму боргу, оскільки саме гривня є національною валютою України і єдиним законним засобом платежу. Передбачені частиною 2 статті 625 ЦПК України 3% річних можуть бути стягнуті за прострочення виконання грошового зобов`язання незалежно від того, чи визначено суму зобов`язання в гривні з еквівалентом в іноземній валюті. Твердження відповідача, що у період дії воєнного стану він не зобов`язаний сплачувати три відсотки річних, є необґрунтованим, оскільки відповідач не надав доказів того, як такі обставини вплинули на його спроможність погасити позику, яка підлягала поверненню ще з 14.11.2021.

27.01.2025 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Кучер Ю.В. подала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила, що доводи позивача не підтверджують наявність обставин для повного задоволення його вимог та не спростовують аргументи, викладені у відзиві. Гроші були передані під час підписання Договору позики № 1 від 13.11.2020, про що свідчить пункт 3 вказаного Договору. Таким чином, укладаючи договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов. Визначена розпискою від 13.11.2020 зміна істотних умов договору позики від 13.11.2020 є недійсною, оскільки зміни до умов нотаріально посвідченого договору повинні бути внесені у тій же формі, тобто оформлені додатковою угодою, з подальшим її нотаріальним посвідченням. Твердження позивача про те, що строк позовної давності до основної вимоги не закінчився, отже і строк позовної давності до додаткової вимоги про стягнення пені не сплив, є хибними. Відповідно до статті 266 та частини 2 статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, і починається з дня, з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Оскільки позивач звернувся з позовом 31.10.2024, належним періодом нарахування пені є період з 31.10.2023 до 29.10.2024 (кінцева дата розрахунку, яку вказує позивач). Таким чином, розмір пені за прострочення може бути стягнутий лише за цей період (365 днів) у розмірі 980 535,27 грн Стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суперечить нормам законодавства. Так, положення частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Якщо предметом грошового зобов`язання є кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти відновлені еквівалентом іноземної валюти. Сторонами в договорі було визначено повернення коштів у доларовому еквіваленті, тому вимоги щодо стягнення індексації у розмірі 901 427,71 грн. задоволенню не підлягають. Крім того, порушення відповідачем грошових зобов`язань почалося з 13.11.2022, тобто після введення режиму воєнного стану в Україні. Згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих пактів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у період дії воєнного стану боржник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України (сплата інфляційних втрат та трьох відсотків річних), а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.05.2025 залишено без розгляду позовні вимоги до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

22.05.2025 представник позивача – адвокат Лисенко Я.О. подав заяву про уточнення підстав позову, в якій зазначив, що підставою виникнення заборгованості стала розписка від 13.11.2020.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

27.11.2025 представник позивача – адвокат Лисенко Я.О. подав додаткові пояснення до заяви про уточнення підстав позову, в яких зазначив, що розписка від 13.11.2020 та Договір позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 є самостійними правочинами, що підтверджують різні зобов`язання між сторонами. Підставою даного позову є розписка від 13.11.2020. Договір позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 є підставою позову в іншій справі. Згідно з розпискою від 13.11.2020 відповідач отримав 1 412 500,00 грн. (еквівалент 50 000 доларів США) і зобов`язався повернути їх до 13.11.2021. Станом на 29.10.2024 сума основної позики в еквіваленті становить 2 066 460,00 грн., проценти за користування позикою - 2 456 038,52 грн., пеня - 2 971 011,54 грн., інфляційні втрати - 901 427,71 грн. та 3% річних -183 462,95 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 26.12.2025 представника позивача – адвокат Лисенко Я.О. подав заяву, в якій підтримав позовні вимоги та просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що підстави, передбачені частиною 2 статті 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи відсутні, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень частини 2 статті 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов відповідних висновків.

Судом встановлено, що 13.11.2020 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено Договір позики грошових коштів № 1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмітрієвою О.М. та зареєстрований у реєстрі за № 535.

Відповідно до пунктів 1-2 Договору, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1 409 815,00 грн., що на момент підписання було еквівалентно 50 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ (28,1963 грн. за дол. США). Позичальник зобов`язався повернути суму позики до 12.11.2022 включно. Позика є безпроцентною.

Того ж дня, 13.11.2020, ОСОБА_2 склав розписку, якою підтвердив, що відповідно до укладеного договору позики від 13.11.2020 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в якості позики в сумі 1 412 500,00 грн., що є еквівалентом 50 000,00 доларів США, готівкою. Зобов`язався повернути позику в строк до 13.11.2021 включно. За користування позикою зобов`язався щомісячно сплачувати проценти у розмірі 30% річних від неповернутої суми позики за кожен день користування коштами з моменту отримання суми позики до моменту повного повернення позики (у гривнях по курсу НБУ на дату сплати процентів готівкою). У разі прострочення повернення грошових коштів у встановлений строк, зобов`язався сплатити пеню у розмірі 0,133% від простроченої суми позики та/або процентів за кожен день прострочення.

У встановлений строк відповідач зобов`язання не виконав, що підтверджується наявним у матеріалах справи оригіналом розписки від 13.11.2020 (том 1, а.с. 233) та не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи.

31.07.2024 позивач направив відповідачу претензію, в якій просив сплатити заборгованість за договором позики. Однак, вказану претензію відповідач не отримав, відповідна поштова кореспонденція повернулась позивачу без вручення, з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Станом на день ухвалення рішення доказів повного або часткового повернення позики суду не надано.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтями 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від10грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16 та від 23.03.2020 у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормою частини 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи наведені положення закону та встановлені судом обставини справи, зокрема, що відповідач отримав від позивача грошові кошти в якості позики в сумі 1 412 500,00 грн., що є еквівалентом 50 000,00 доларів США, проте свої зобов`язання щодо їх повернення не виконав, що підтверджується наявним у матеріалах справи оригіналом розписки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 2 066 460,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення процентів за користування позикою, суд виходить з такого.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, відповідні проценти можуть бути сплачені лише в разі прямої вказівки про такий обов`язок у тексті укладеного договору, або за наявності відповідної норми законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Водночас, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку позики.

Тобто, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку надання позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

При цьому, очікування позикодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування позикою» поза межами строку, на який надається така позика (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати позику), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі договору позики, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення позики не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати позикодавця борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання позикодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку позики чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення позики вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву позикодавця.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Судом встановлено, що згідно з розпискою від 13.11.2020, ОСОБА_2 отримав позику, яку зобов`язався повернути до 13.11.2021 включно. Сторони погодили розмір плати за користування коштами - 30% річних від неповернутої суми позики за кожен день користування коштами з моменту отримання суми позики до моменту повного повернення позики (у гривнях по курсу НБУ на дату сплати процентів готівкою).

Позивач просить стягнути проценти за період з 13.11.2020 по 29.10.2024. Проте, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, нарахування процентів у розмірі 30% річних за статтею 1048 ЦК України є правомірним лише в межах строку дії договору - до 13.11.2021.

З 14.11.2021 (наступного дня після закінчення строку повернення позики) нарахування договірних процентів мало припинитися, а позивач набув право на стягнення санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України та умовами про пеню.

За період з 13.11.2020 по 13.11.2021 (365 днів) розмір процентів за користування позикою, виходячи з суми заборгованості в еквіваленті 50 000 доларів США (що станом на момент розрахунку за курсом НБУ (41,3292 грн. за долар США) становить 2 066 460,00 грн.), складає 619 938,00 грн. (2 066 460,00 грн. ? 30 / 100).

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування позикою підлягають частковому задоволенню в сумі 619 938,00 грн. У стягненні процентів за період після 13.11.2021 за статтею 1048 ЦК України слід відмовити.

Вирішуючи вимогу про стягнення пені, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Судом встановлено, що згідно з розпискою від 13.11.2020, ОСОБА_2 зобов`язався сплатити пеню у розмірі 0,133% від простроченої суми позики за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути пеню за період з 14.11.2021 по 29.10.2024 у розмірі 2 971 011,54 грн.

Проте суд зазначає, що право на нарахування неустойки у вказаний період обмежене спеціальними нормами закону, запровадженими для захисту прав позичальників під час дії особливих правових режимів.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України було запроваджено карантин, який тривав до 30.06.2023.

Пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Верховною Радою України, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває до тепер.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зауважує, що дія зазначених пунктів (15 та 18) поширюється на будь-які договори позики, незалежно від суб`єктного складу (у тому числі на позики між фізичними особами), оскільки закон не містить обмежень щодо застосування цих норм виключно до банківських установ.

Оскільки заявлений позивачем період нарахування пені (з 14.11.2021 по 29.10.2024) повністю охоплюється періодами дії карантину та воєнного стану, протягом яких діє законодавча заборона на нарахування штрафних санкцій, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог у цій частині.

Суд відхиляє аргументи позивача щодо можливості стягнення пені, оскільки норми пунктів 15 та 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України мають пріоритет над загальними нормами договору та статтею 549 ЦК України у період дії особливого стану.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 901 427,71 грн., нарахованих за період з листопада 2021 року по вересень 2024 року, суд виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Разом з тим, суд зауважує, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення виключно національної грошової одиниці України - гривні.

Згідно зі статтями 524 та 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виражене у гривні, проте сторони мають право визначити в договорі його грошовий еквівалент в іноземній валюті («валютне застереження»). У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Як встановлено судом, за умовами розписки від 13.11.2020, сума позики визначена у розмірі 1 412 500,00 грн., що є еквівалентом 50 000,00 доларів США.

Позивач при зверненні до суду скористався правом на перерахунок суми боргу згідно зі зміною курсу валюти, заявивши до стягнення 2 066 460,00 грн. (за курсом 41,3292 грн. за долар США).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц викладено правовий висновок, згідно з яким стаття 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення зобов`язання, визначеного у національній валюті без прив`язки до еквівалента.

Суд наголошує, що у випадку, коли предметом зобов`язання є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати кредитора від знецінення національної валюти внаслідок інфляції вже відновлюються за рахунок зміни курсу іноземної валюти до гривні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 361/4822/18.

Оскільки позивач розрахував суму основного боргу, виходячи з актуального курсу долара США станом на жовтень 2024 року, він фактично отримав компенсацію за знецінення національної валюти. Одночасне стягнення різниці в курсі валют (через валютне застереження) та інфляційних втрат призведе до подвійного стягнення компенсації за одне й те саме прострочення, що суперечить принципам розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 901 427,71 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи вимоги про стягнення 3% річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.01.2019 (справа № 373/2054/16-ц) та від 23.10.2019 (справа № 723/304/16-ц) роз`яснила, що нарахування 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (охоронним зобов`язанням). На відміну від штрафних санкцій, ці проценти мають компенсаційний характер, оскільки виступають платою за користування утримуваними грошовими коштами, що належать кредитору.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 14.11.2021 по 29.10.2024 у розмірі 183 462,95 грн.

Проте, суд зазначає, що право на стягнення 3% річних у вказаний період обмежене дією Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Цим законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд наголошує, що зазначене звільнення стосується будь-яких позичальників (у тому числі фізичних осіб) за договорами позики. Оскільки воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022, нарахування 3% річних після цієї дати законом заборонено.

З огляду на викладене, стягненню з відповідача підлягають 3% річних лише за період з початку прострочення до дня введення воєнного стану, а саме з 14.11.2021 по 23.02.2022 (102 дні), які за розрахунками суду становлять 17 324,29 грн. (2 066 460,00 грн. (сума боргу) ? 3% / 365 днів ? 102 дні).

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за розпискою від 13.11.2020 у загальному розмірі 2 703 722,29 грн, з яких: 2 066 460,00 грн. - заборгованості за основним боргом (еквівалент 50 000 доларів США); 619 938,00 грн. - процентів за користування позикою (згідно зі статтею 1048 ЦК України в межах строку договору); 17 324,29 грн. - 3% річних (згідно зі статтею 625 ЦК України до введення воєнного стану).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 2 703 722,29 грн., що становить 31,52% від ціни позову (8 578 400,72 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 817,43 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) борг за розпискою від 13.11.2020 у розмірі 2 066 460,00 грн., проценти за користування позикою у розмірі 619 938,00 грн., 3% річних у розмірі 17 324,29 грн. та судовий збір у розмірі 3 817,43 грн., а всього 2 707 539,72 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: Г. В. Булгакова