Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №381/7098/25 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/488/26

381/7098/25

Заочне Рішення

Іменем України

27 січня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруга А.С., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

Встановив:

У грудні 2025 року представником товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (далі, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», позивач) з використанням системи «Електронний суд» подано позов до Фастівського міськрайонного суду Київської області про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 25 122,77 гривні з ОСОБА_1 (далі, відповідачка).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.12.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»), як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальницею, було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4231618, відповідно до якого остання отримала кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами, зі строком кредитування до 360 днів.

Однак, в подальшому позичальниця своїх обов`язків щодо повернення коштів не виконала та не сплачувала відсотки за користування кредитом, передбачені договором.

В подальшому, відбулась заміна сторони кредитора в кредитному зобов`язанні внаслідок укладення договору факторингу від 23.09.2024 між ТОВ ««ЛІНЕУРА УКРАЇНА» таТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» № 23/09/2024.

Після відступлення права вимоги за вказаним вище правочином, право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4231618 від 20.12.2023 року перейшло до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» і останнє, як новий кредитор, може вимагати стягнення з позичальниці заборгованості в примусовому порядку.

Згідно тверджень позивача, станом на дату подання позову, загальний розмір заборгованості за договором № 4231618 від 20.12.2023 становить 25 122,77 гривні та включає: заборгованість за тілом кредиту – 2 999,77 гривень,заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором – 16 047,86 гривень, заборгованість за процентами нарахованими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за 81 календарних днів – 6 074,94 гривень.

Зазначені вище суми позивач просить стягнути з відповідачки в примусовому порядку, а також стягнути з відповідачки понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 гривень.

Також позивач просив застосувати приписи частини 10, 11 статті 265 ЦПК України та встановити для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання судового рішення, обов`язок нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних відповідно статті 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до моменту його виконання.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін спору, клопотання представника позивача задоволено та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», належним чином завірену інформацію, щодо підтвердження факту належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 20.12.2023 на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у сумі 3 000 грн., за ініціативою ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення».

На виконання ухвали суду про витребування доказів, витребувані докази були надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повністю, а саме надано: - інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) Банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 ; 20.12.2023 на платіжну картку № НОМЕР_3 було зараховано кошти в сумі 3 000 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, був повідомлений належним чином про час і дату проведення судового засідання, подав заяву про розгляд справи без участі представника ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», позовні вимоги підтримують, проти винесення заочного рішення не заперечують.

З урахуванням того, що судом не визнавалась обов`язковою явка представника позивача, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити судове засідання без участі представника позивача.

В судове засідання відповідачка, будучи належним чином повідомленою про час і дату проведення судового засідання, не з`явилася, конверт з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подала, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Як передбачено п. 2 ч . 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

З огляду на наведене, відповідачка вважається повідомленою належним чином про час і дату проведення судового засідання, її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

З урахуванням належного повідомлення учасників судового розгляду про час і дату проведення судового засідання, суд, керуючись приписами частини 1 статті 233 ЦПК України, вирішив проводити судовий розгляд без участі представника позивача та відповідачки.

З урахуванням викладеного, керуючись приписами статті 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи та ухвалює заочне рішення.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ознайомившись зі змістом позову та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.

Так, судом встановлено, що 20 грудня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладеного договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 42311618, з додатками № 1, 2 (а. с. 35-54, 55-59).

Відповідно до пункту 1.2, 1.3. 1.4.1, 1.4.2 договору, відповідачка отримала кредит у сумі 3 000 гривень, строком на 360 днів, в якому періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 20 днів, стандартна процентна ставка – 2,5 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, знижена процентна ставка – 1,25 % в день та застосовується на інших умовах.

Договір з додатками підписаний позичальницею з використанням електронного підпису.

Перерахування грошових коштів у сумі 3 000 гривень відповідачці, як позичальниці, підтверджується копією листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 03.10.2024 (а. с. 92).

Також, з наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформації вбачається, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було емітовано банківську картку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), Банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 ; 20.12.2023 на платіжну картку № НОМЕР_3 , Банком-емітентом якої є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було зараховано кошти в сумі 3 000 гривень, що відповідає сумі, зазначеній в договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4231618 від 20.12.2023.

Відповідачка факт отримання грошових коштів в борг не заперечує.

Згідно з розрахунками заборгованості за договором № 4231618 від 20.12.2023, загальний розмір заборгованості за договором становить 25 122,77 гривні та включає: заборгованість за тілом кредиту – 2 999,77 гривень,заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором – 16 047,86 гривень, заборгованість за процентами нарахованими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за 81 календарних днів – 6 074,94 гривень(а. с. 206-208, 209-219).

23 вересня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» укладеного договір факторингу № 23/09/2024, згідно з умовами якого позивачу, як новому кредитору, передано право вимоги за кредитними договорами, в тому числі й за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4231618 від 20.12.2023, укладеним з відповідачкою (а. с. 146-154).

Факт передачі права вимоги за договором № 4231618 від 20.12.2023 підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 23/09/2024 від 23 вересня 2024 року (а. с. 203-204).

Матеріали справи також не містять доказів, які б спростовували факт укладення зазначеного договору факторингу та переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4231618 від 20.12.2023.

Відповідачка правомірність укладення договору факторингу не заперечує, доказів звернення з позовом до суду про визнання договору факторингу недійсним не надала.

Також, позивач просить застосувати приписи частини 9, 11 статті 265 ЦПК України та продовжити нарахування інфляційних втрат на 3 процентів річних за правилами статті 625 ЦК України до дати фактичного виконання рішення суду.

З урахування встановлених вище обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні правові норми.

Так, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, необхідною умовою для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що договір є підставою для виникнення прав та обов`язків, правомірність договору, як двостороннього правочину презюмується, а заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги, в тому числі під час укладення договору факторингу.

З урахування встановлених обставин справи та наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», як до нового кредитора, перейшли права та обов`язки у зобов`язанні, що існує в межах кредитного договору і позивач має достатні підстави для стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором.

При цьому, суд погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за тілом кредиту згідно з розрахунком, доданим до позовної заяви.

Суд, перевіривши зазначений розрахунок суми боргу за тілом кредиту, прийшов до висновку про його правильність, при цьому врахувавши, що відповідачка доказів повного чи часткового погашення заборгованості за тілом кредиту не надала.

Також, суд погоджується з необхідністю стягнення процентів за користування кредитом за весь період строку кредитування – 360 днів. В даному випадку заміна сторони в зобов`язальному правовідношенні не змінює його умов та, відповідно, не припиняє права позивача, як нового кредитора, нараховувати проценти за користування коштами.

Разом із тим, суд вважає, що розмір заборгованості за процентами визначений не вірно, так як не враховані законодавчо встановлені обмеження для визначення максимального розміру денної процентної ставки в період нарахування процентів за користування кредитом.

Суд вважає, що проценти мають бути нарахованими у відповідності до максимального розміру денної процентної ставки, визначеному в частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в чинній редакції) в залежності від дії перехідного періоду, визначеного пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування».

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 року до 22.04.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 2,5 %, в період часу з 23.04.2024 року до 20.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 1,5 %, а з 21.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

Застосування перехідного періоду при визначенні максимального розміру денної процентної ставки відповідає роз`ясненням, викладеним в пункті 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09 лютого 1999 року по справі № 1-7/99, згідно яким, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в цьому випадку застосовується ультраактивна форма регулювання суспільних відносин.

Як слідує з наданих розрахунків заборгованості, проценти нараховувались з 20 грудня 2023 року до 08 січня 2024 року за ставкою 1,25 %, з 09 січня 2024 року до 13 грудня 2024 року за ставкою 2,5 % щоденно.

Враховуючи законодавчо визначений максимальний розмір денної процентної ставки для періоду нарахування, з 20 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року проценти позивачем нараховані правильно.

В період часу з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року проценти мають бути нараховані за ставкою 1,5 % щоденно, що відповідає максимальному розміру денної процентної ставки для цього періоду, а з 21 серпня 2024 року до 13 грудня 2024 року – за ставкою 1 % щоденно.

Отже, за цей час розмір нарахованих процентів становить:

З 20 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року (з урахування застосування процентної ставки 1,25 % і 2, 5%) – 8 625 гривень.

З 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року – 5 400 гривень (3 000 гривень х 1,5 % х 120 днів).

З 21 серпня 2024 року до 13 грудня 2024 року – 3 450 гривень (3 000 гривень х 1 % х 115 днів).

Загальний розмір нарахованих процентів становить 17 475 гривень (8 625 гривень + 5 400 гривень + 3 450 гривень).

Далі, згідно з розрахунком позивача, відповідачкою було сплачено 4 124,56 гривень для погашення заборгованості за процентами (а. с. 219).

Отже, загальний розмір процентів, що підлягає стягненню становить 13 350,44 гривень (17 475 гривень – 4 124,56 гривень).

Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача становить 16 350,41 гривень (13 350,44 гривень + 2 999,97 гривень).

Додатково, суд не приймає до уваги Лист НБУ від 19 лютого 2024 року № 14-004/12907 в частині висновків щодо незмінності максимального розміру денної процентної ставки за кредитними договорами, укладеними в перехідний період, визначений пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону №3498-IX).

В цьому випадку суд звертає увагу на те, що в силу приписів частини 5 статті 4 ЦК України, НБУ не належить до органів державної влади, що можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Крім цього, лист за своєю природою не є регуляторним нормативно-правовим актом у сфері цивільно-правових відносин.

Позиція щодо необхідності застосування положень 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону №3498-IX) кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року та не можливості застосування роз`яснень, викладених в Листі НБУ від 19 лютого 2024 року № 14-004/12907 наведена Постанові Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року по справі № 606/419/25 та в Постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2025 року по справі № 349/2181/24.

В цій цивільній справі суд не вбачає підстав для відступу від зазначених вище релевантних правових позицій.

Далі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в частині вимог, що стосується застосування приписів статті 265 ЦПК України і нарахування інфляційних втрат і 3 % річних від дати набрання рішенням законної сили до дати фактичного виконання.

Так, суд акцентує увагу, що буквальне тлумачення приписів частини 10, 11 статті 265 ЦПК України, не передбачає можливість нарахування інфляційних втрат (збитків від інфляції) за період від дати ухвалення до дати фактичного виконання рішення суду.

Тому, підстави для нарахування інфляційних втрат за правилами статті 265 ЦПК України – відсутні.

Крім того, з огляду на приписи пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, на період дії воєнного стану, позичальник за договором кредиту (позики) звільняється від відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, що виключає можливість нарахування 3 % річних за правилами статті 265 ЦПК України в період дії воєнного стану.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення суду дія воєнного стану є продовженою і не можливо визначити його тривалість, суд відмовляє у позивачу у застосуванні положень частини 10, 11 статті 265 ЦПК України в частині нарахування процентів річних на розмір простроченої заборгованості.

Далі, позивачем заявлені до стягнення з відповідачки грошові кошти у сумі 10 000 гривень, як компенсація витрат на правничу допомогу.

Обставини щодо надання правничої допомоги та розміру підтверджуються договором про надання юридичних послуг № 01/08-2024-А від 01 серпня 2024 року, актом № 4231618 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, заявкою № 4231618 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 142-145, 60-61, 64-66, 172).

Оцінюючи наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Враховуючи обсяг наданої правничої допомоги, характер спірних відносин, складність справи та повне задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 гривень.

Також, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідачки на користь позивача компенсацію витрат зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені на 65 % від первинно заявлених, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1 574,56 гривні.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» грошові кошти у сумі 25 122,77 гривні, як заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4231618 від 20 грудня 2023 року 16 350,41 гривень, з них 2 999,97 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 13 350,44 гривень – заборгованість за процентами.

В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 4 000 гривень, як компенсацію витрат позивача за надання професійної правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 1 574,56 гривні, як компенсацію сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40, прим. 19 літ. «Н», «П».

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.