Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №569/22757/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 569/22757/25 пров. № А/857/47393/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

за участі секретаря судового засідання Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2025 року, що ухвалила суддя Бучко Т.М., у м. Рівне, у справі № 569/22757/25 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області до ОСОБА_2 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд, затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, помістити відповідача до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, відповідач перебуває в Україні нелегально з серпня 2021 року та не виконав попереднє рішення про примусове повернення до країни походження. У зв`язку із відсутністю дозвільних документів відповідач – іноземець не має законних підстав для перебування на території України, а через закінчення терміну дії паспорта, не має документів, для перетину кордону. У зв`язку з ризиком ухилення від виїзду та необхідністю ідентифікації особи, позивач просить затримати відповідача для забезпечення процедури його примусового видворення.

23 жовтня 2025 року Рівненський міський суд Рівненської області прийняв рішення, яким адміністративний позов Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області до громадянина Туреччини ОСОБА_1 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України задовольнив.

Затримав громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Помістив громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває на території України незаконно. Термін дії паспорта відповідача закінчився. Рішення про примусове повернення відповідач проігнорував. Враховуючи відсутність документів та законних підстав для проживання, суд першої інстанції підтвердив неможливість самостійного виїзду відповідача та наявність ризику його подальшого ухилення від виконання зобов`язань. Тому затримання та поміщення відповідача до ПТПІ є необхідним заходом для ідентифікації відповідача та забезпечення його примусового видворення за межі України.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.

Таку позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував наявність у відповідача дійсного посвідчення водія, яке, на думку відповідача, є достатнім документом для ідентифікації особи, без необхідності затримання. Апелянт наголошує, що суд не довів реальності наміру відповідача ухилятися від виїзду за межі України. Тому вважає, що затримання є надмірним заходом, що порушує право відповідача на свободу та особисту недоторканність.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що 21 жовтня 2025 року для з`ясування обставин, щодо можливого порушення міграційного законодавства України до Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області був доставлений громадянин Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа якого встановлена, відповідно до паспорта громадянина Туреччини НОМЕР_1 від 09 листопада 2020 року, терміном дії до 09 листопада 2022 року.

З пояснень ОСОБА_1 та копій паспорта громадянина Туреччини НОМЕР_1 від 09 листопада 2020 року встановлено, що ОСОБА_2 прибув в Україну 11 травня 2021 року через міжнародний аеропорт “Львів” за паспортом громадянина Туреччини НОМЕР_1 у приватних справах, проживав у м. Рівне, працював у закладі швидкого харчування, після відмови у наданні статусу біженця мешкав в с. Олександрія.

За повідомленням Управління Державної міграційної служби України у Волинській області № 0701/4/6259-23 від 07 червня 2023 року, громадянин Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звертався до УДМС у Волинській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та отримав повідомлення від 30 листопада 2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Рівненського окружного адміністративного суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 460/16573/21, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

23 вересня 2021 року Рівненським МВ УДМС у Рівненській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 22 жовтня 2021 року.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПНМРВ № 000970 від 21 жовтня 2025 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн, відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП.

За змістом постанови, громадянин Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 серпня 2021 року перевищив встановлений строк перебування в Україні, що є порушенням Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року.

21 жовтня 2025 року головний спеціаліст сектору організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Рівненського міського відділу УДМС у Рівненській області М. Левчук прийняла рішення № 5, затверджене заступником начальника Рівненського МВ УДМС у Рівненській області О. Рябчук, про примусове видворення з України громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого 21 жовтня 2025 року заступником начальника Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області О. Рябчук, громадянин Туреччини ОСОБА_2 поміщений до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації або для забезпечення примусового видворення.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно – правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI).

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства врегульовані приписами ст. 289 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Апеляційний суд встановив, що 21 жовтня 2025 року відповідач прийняв рішення про примусове видворення відповідача з України. При цьому термін дії паспорта відповідача закінчився 09 листопада 2022 року.

Отже, відповідач, як особа стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення не має документа, що дає право на виїзд з України, що, згідно з вимогами вищевказаної статті, є підставою для звернення міграційного органу до суду з позовною заявою про застосування судом до іноземця або особи без громадянства затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Відповідно до частини 11статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Отже, відповідно до наведеної норми, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. Цей строк може бути продовжений, але не більше як на вісімнадцять місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до п. 4 цієї ж статті іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Пунктом 1 розділу 6 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

Апеляційний суд встановив, що, 21 жовтня 2025 року для з`ясування обставин щодо можливого порушення міграційного законодавства України до Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, доставлений громадянин Туреччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Особа відповідача встановлена відповідно до паспорта громадянина Туреччини НОМЕР_1 від 09 листопада 2020 року, термін дії до 09 листопада 2022 року.

Таким чином апеляційний суд вважає безпідставними аргументи позивача про те, що затримання відповідача відбулось з метою ідентифікації відповідача.

Відповідно до інформації з наявних у Рівненському МВ УДМС баз даних та обліків (Єдина інформаційно-аналітична система управління міграційними процесами, Державний реєстр актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, система перетину кордону Аркан) та пояснень іноземця встановлено, що останній в`їхав Україну 11 травня 2021 року, до громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає без реєстрації у приймаючої сторони в с. Олександрія, Рівненського району.

Під час перебування в Україні відповідач звертався із заявою до УДМС у Волинській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак 30.11.2021 в оформленні документів відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав.

З будь-якими іншими заявами щодо легалізації свого перебування в Україні (оформлення посвідки на тимчасове/постійне проживання) відповідач до органів ДМС не звертався.

Документів на право проживання в Україні понад строки встановлені законом відповідач не має.

Після 11 серпня 2021 року, відповідач перебуває в Україні нелегально, без документів на право проживання в Україні, у зв`язку з чим 23.09.2021 року, Рівненським МВ УДМС щодо іноземця прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано останнього виїхати з України не пізніше 22.10.2021. Вказане рішення відповідач не виконав.

Не виконання іноземцем у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення стало підставою для прийняття 21.10.2025 року, Рівненським МВ УДМС у Рівненській області, рішення про примусове видворення з України громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з підстав положень частини першої статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.

Обставини відсутності у відповідача (іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення), дійсного документа що дає право на перетин кордону (термін дії паспорту НОМЕР_1 закінчився 09.11.2022), невиконання без поважних причин рішення про примусове повернення, дають обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме процедурі видворення, внаслідок чого позивач в межах повноважень звернувся до суду з позовною заявою про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України з одночасним поміщенням до державної установи, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України строком на 6 місяців

Твердження апелянта про те, що посвідчення водія є достатнім документом для ідентифікації відповідача, на переконання апеляційного суду, є обґрунтованим в частині можливості ідентифікацїі відповідача як ОСОБА_1 .

Однак, посвідчення водія не є документом, який дає право на виїзд з України та не спростовує факту невиконання відповідачем рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким відповідача зобов`язано виїхати з України не пізніше 22.10.2021.

Посилання відповідача на відсутність наміру переховуватися спростовується тривалою бездіяльністю відповідача, який протягом кількох років не вживав заходів для оформлення свого правового статусу в Україні, що дає обґрунтовані підстави вважати, що без затримання відповідач продовжить ухилятись від виконання зобов`язань.

Аргументи апелянта про стабільний спосіб життя не мають правового значення при оцінці доказів у справі, оскільки наявність соціальних чи сімейних зв`язків не звільняє іноземця від обов`язків дотримуватися міграційного режиму, мати дійсні документи на право перебування на території України, та виконувати рішення міграційних органів України.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що жодних доказів, на підтвердження факту реєстрації шлюбу, чи наявності дитини на території України апелянт не надав.

Таким чином апеляційний суд встановив, що відповідач, як особа стосовно якої прийнято рішення про примусове видворення не має документа, що дає право на виїзд з України, а тому позивач підставно затримав відповідача, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

При цьому, як йшлося вище, позивач безпідставно покликається на необхідність ідентифікації відповідача, однак, вказані доводи позивача не впливають на висновок апеляційного суду про правомірність затримання відповідача з іншої підстави.

Вказані висновки апеляційного суду є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина Туреччини ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2025 року в справі № 569/22757/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель