Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №300/3631/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3631/25 пров. № А/857/41878/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С.М.

суддів -Кухтея Р.В.

Носа С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 300/3631/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїМикитюк Р.В.

дата складання повного тексту рішенняне зазначено

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У травні 2025 року до Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачі) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач), у якій позивачка просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у збільшенні пенсії на 20% відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»;

- зобов`язати відповідача здійснити з 28.01.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком із збільшенням на 20% відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 300/3631/25 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у збільшенні пенсії на 20% відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»;

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 28.01.2025 із збільшенням на 20% відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 гривень 20 копійок та частину понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 1500 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім того відповідач зазначив, що позивачка не зверталася із заявою про перерахунок пенсії визначеною Порядком № 22-1. Також відповідач додатково зазначив, що сума витрат, які суд першої інстанції вирішив стягнути з відповідача на користь позивачки є неспівмірною із складністю справи.

Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги представник позивачки та відповідач повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет. Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. На основі цих суджень суд зробив висновок, що позивачка має право на отримання підвищення пенсії на 20% за проживання у гірському населеному пункті.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 28.01.2025 отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак з часу призначення пенсії розмір пенсії позивачки не збільшений на 20%, тому позивачка 25.02.2025 звернулася до відповідача із заявою щодо відповідної доплати.

За результатами розгляду заяви позивачки від 25.02.2025, відповідач листом від 20.03.2025 № 2320-1649/Б-02/8-0900/25 повідомив, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Додатково зазначив, що на дату звернення позивачки за призначенням пенсії порядок обчислення і розмір підвищення особам, які проживають у гірських населених пунктах Кабінет Міністрів України не визначив.

Не погодившись із відмовою відповідача призначити позивачці підвищення пенсії особам, які проживають у гірських населених пунктах, позивачка звернулася з позовом до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За змістом частини 1статті 5 Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 № 56/95-ВР(далі - Закон № 56/95-ВР) статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 22-1, який затверджений постановою Правління ПФУ України від 25.11.2005 № 22-1, при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

Апеляційний суд, на підставі матеріалів справи встановив, що позивачка має посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.10.2013, яке видане Надвірнянським міськвиконкомом, про те, що позивачка є громадянкою, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Це посвідчення позивачка подавала разом із заявою про призначення пенсії.

Крім того апеляційний суд зауважує, що місцем реєстрації місця проживання позивачки, відповідно до інформації, що є у паспорті громадянки України, є місто Надвірна, яке, відповідно до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою КМУ від 11.08.1995 № 647, є гірським населеним пунктом.

Натомість відповідач, при призначенні позивачці пенсії, не взяв до увагу інформацію про те, що позивачка проживає у населеному пункті, якому надано статус гірського, а тому має право на підвищення до пенсії.

Апеляційний суд встановив, що позивачка 25.02.2025 року зверталася до відповідача щодо виплати надбавки до пенсії у розмірі 20%, однак 20.03.2025 отримала лист-відповідь № 2320-1649/Б-02/8-0900/25 у якому відповідач повідомив, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінет Міністрів України не прийняв будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій.

Так, пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX установлено, що у 2025 році частина друга статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Апеляційний суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Положення пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України фактично змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що на час звернення позивачки із заявою про виплату надбавки до пенсії від 26.02.2025, Кабінет Міністрів України не прийняв жодного нормативно-правового акта на виконання пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Тому відповідач, як на час призначенні позивачці пенсії, так і на час звернення із заявою про виплату надбавки до пенсії мав керуватися частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», яка передбачає виплату надбавки до пенсії в розмірі 20% особам, які проживають на території гірських населених пунктів.

Водночас, суд відхиляє посилання відповідача на постанову КМУ від 02.07.2025 №793 «Деякі питання доплат, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» у 2025 році», оскільки, ця постанова не була прийнята станом на дату виникнення спірних відносин, а тому не може бути застосовна до обставин даної справи.

Таким чином апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем права позивачки на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жительці гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Стосовно ж доводів апеляційної скарги про не співмірність витрат на професійну правничу допомогу, то надавши оцінку доводам апеляційної скарги, наявним в матеріалах справи доказам щодо складу та розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, його значення справи для сторін та конкретні обставини справи яка не є складною, а також урахувавши обсяг послуг, який зводиться до підготовки позовної заяви, клопотання, відповіді на відзив, а також урахувавши наявність численної судової практики з вказаної категорії спорів та відсутність юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає підставним присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 1500 грн, позаяк саме така сума є співмірною складності справи, обсягу наданих послуг.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 134 кас України обов`язок з приводу доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Натомість відповідачем такого обов`язку не виконано та відповідно не доведено, що сума присуджених витрат на професійну правничу допомогу є завищеною.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 300/3631/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос