Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №308/12969/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 308/12969/25 пров. № А/857/54026/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2025 року у справі № 308/12969/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення м.Ужгород

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїФазикош О.В.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник Кучеренко Валентин Олександрович, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5587543 від 27 серпня 2025 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2025 року у справі № 308/12969/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 від імені якого діє представник – Кучеренко Валентин Олександрович, до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що дійсно о 21 год. 44 хв. 27 серпня 2025 року, він керуючи транспортним засобом Renault Logan держ.номер НОМЕР_1 , був змушений здійснити зупинку в районі незавершеного будівництва на вулиці Баб`яка, не доїжджаючи до повороту на вулицю Дмитра Климпуша. Тобто, позивач змушений був зупинитися не на вулиці Дмитра Климпуша, як вказав інспектор у постанові, а на вулиці Баб`яка. Вимушена зупинка була здійснена у зв`язку з тим, що позивач є інвалідом 2-ї групи і зробив таку зупинку, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та потребою зв`язатися з лікарем для забезпечення медичної допомоги. На момент зупинки, на цьому місці здійснювалися будівельні роботи. Зокрема, поруч стояв контейнер та лежала купа тротуарної плитки. Після зупинки позивач з свого автомобіля не виходив та збирався після спілкування з лікарем продовжити рух. Але побачив як транспортний засіб патрульно-постової служби зупинився на зупинці громадського транспорту. З автомобіля вийшов інспектор, який попри пояснення позивача, склав відносно нього постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України. Таким чином, враховуючи, що вимушену стоянку було зроблено у зв`язку з погіршенням стану здоров`я на місці незавершеного будівництва, позивач вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5587543 є незаконною і підлягає скасуванню. Крім того вказує, що суд першої інстанції не урахував положень п «в» ст. 15.10 ПДР. Крім того вказує на неправомірну поведінку поліцейських.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зібраними у справі доказами підтверджується обставини щодо порушення позивачем вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху, - порушення водіями транспортних засобів правил зупинки у місцях без спеціально відведених для зупинки місць.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення вбачається, що водій транспортного засобу «RENAULT LOGAN» з державним номерним знаком НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , 27 серпня 2025 року о 21:44:21 у м. Ужгород по вулиці Дмитра Климпуша здійснив зупинку на тротуарі поза відведеним для цього спеціального місця для паркування, порушивши п. 15.2 ПДР України, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (частини 1, 2 і 3 статті 122).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч.ч. 1, 2, 3 ст. 122 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частинами 1, 2, 3 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України регулюється Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України та іншими нормативними актами.

Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху України вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII«Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Частиною ч.2 ст.122 КУпАП установлена в відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Згідно п. 15.2 ПДР за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка, чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП колегія суддів доходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за ч.2 ст. 122 КУпАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши долучений до матеріалів справи відеозапис нагрудних камер поліцейського колегією суддів установлено, що матеріали відеозапису містять докази зупинки 27 серпня 2025 року о 21:44:21 у м. Ужгород по вулиці Дмитра Климпуша транспортного засобу «RENAULT LOGAN» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , водієм якого є позивач ОСОБА_1 , на тротуарі поза відведеним для цього спеціального місця для паркування, що вказує на порушення позивачем п. 15.2 ПДР України та наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Стосовно доводів скаржника про те, що він не порушував ПДР України, оскільки зупинка була здійснена у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, а на момент зупинки на місці проводилися будівельні роботи, то колегія суддів такі доводи відхиляє.

Позаяк з відеозапису нагрудних камер поліцейського убачається, що водій на вимогу поліцейського позивач пред`явив співробітникам посвідчення водія. Поліцейським повідомлено, що за вчинене правопорушення передбачено відповідальність -510 грн., його ознайомлено з процесуальними правами.

Після чого позивач зазначив, що він пенсіонер, інвалід війни, та зазначає що з огляду на його вік 67 років, працівники поліції можуть піти на зустріч. Повідомляє що не хотів стати в іншому місці, оскільки там став погано. Поліцейський перепитує, кому стало погано, на що позивач каже що йому погано там стояти було, люди там завертали, тому заїхав заднім ходом. В подальшому вказує, що зупинився оскільки йому телефонували з Чехії та хотів відповісти та передзвонити на дзвінок.

Поліцейський запитує у позивача що йому заважало припаркуватися на паркокомісці поруч. На що позивач зазначає, що заїхав на п`ять секунд. В подальшому позивачу роз`яснюють право на оскарження постанови винесеної відносно нього. Натомість позивач вказує на те, що поліцейські бездушні, не враховують обставини людські.

При цьому, як слідує з матеріалів відеозапису позивач поводив себе жваво у нього були відсутні ознаки та скарги на погане самопочуття.

Доказів погіршення стану здоров`я 27 серпня 2025 року, того, що позивачем було здійснено дзвінок саме до лікаря, матеріали справи не містять, такі суду жодної із інстанцій надані не були.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу відхилення доводів позивача щодо проведення будівельних робіт, позаяк долучені світлини виконані 03.09.2025 року, тоді як факт правопорушення зафіксовано нагрудними камерами поліцейських 27.08.2025 року за даними яких автомобіль позивача знаходиться на тротуарі вимощеною бруківкою, жодних будівельних робіт біля місця зупинки не здійснюється.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу того, що суд першої інстанції не врахував п. 15.10 «в» ПДР України, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 15.2 Правил дорожнього руху України, за відсутності спеціально відведених місць для зупинки чи стоянки або узбіччя, а також у разі неможливості їх використання, зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяються біля правого краю проїзної частини якомога правіше з метою недопущення перешкод іншим учасникам дорожнього руху.

Згідно з підпунктом «б» пункту 15.10 ПДР України, стоянка транспортних засобів на тротуарах забороняється, за винятком місць, спеціально позначених відповідними дорожніми знаками з табличками.

Водночас підпункт «в» пункту 15.10 ПДР України встановлює виключення із зазначеної заборони, яке стосується лише легкових автомобілів та мотоциклів, що можуть бути поставлені саме на краю тротуару, за умови забезпечення для руху пішоходів проходу шириною не менше ніж 2 метри.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавець чітко розмежовує поняття «край тротуару» та «тротуар» загалом. Розміщення транспортного засобу допускається виключно на краю тротуару, а не в його межах чи на пішохідній частині.

Як встановлено матеріалами справи, скаржник здійснив стоянку транспортного засобу безпосередньо на тротуарі, а не на його краю.

Таким чином, посилання скаржника на пункт 15.10 «в» ПДР України є безпідставним та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства.

Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2025 року у справі № 308/12969/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос

Повний текст складено 27 січня 2026 року