Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №120/7828/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7828/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

27 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Будматеріали" на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Будматеріали" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

позивач, Приватне акціонерне товариства "Будматеріали", звернулось в суд із позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень-рішень, у якому просило:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 04.04.2023 № 0000209-1302-0232;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 23.05.2025 № 0151640406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 23.05.2025 № 0151730406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 23.05.2025 № 0151610406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 23.05.2025 № 0151690406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 23.05.2025 № 0151560406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 23.05.2025 № 0151490406.

Вінницький окружний адміністративний суд заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду залишив без задоволення. Заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнив. Позовну заяву приватного акціонерного товариства "Будматеріали" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 04.04.2023 №0000209-1302-0232, залишив без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає, що судом першої інстанції не дотримано норм ст. 123 КАС України, адже Товариство подало заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та суд визнав наведені обставини поважними, що мало наслідки відкриття провадження у справі. Подальші дії Вінницького окружного адміністративного суду є суперечливими та не відповідають принципу юридичної визначеності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що з інтегрованої картки платника податків ПрАТ "Будматеріали" та наданих представником позивачем копій платіжних документів слідує, що позивачем здійснювалася часткова сплата податкового боргу, починаючи з січня 2025 року. Разом з тим, позовна заява податкового органу про стягнення заборгованості з приватного акціонерного товариства "Будматеріали" надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 26.02.2025 (адміністративна справа №120/2614/25). Тобто, можна дійти висновку, що позивач все ж таки був обізнаний про податковий борг до подання позовної заяви ГУ ДПС у Вінницькій області, в межах справи №120/2614/25.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.10.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Будматеріали" на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року. Призначив розгляд апеляційної скарги у відкритому судовому засіданні на 11 листопада 2025 року, згодом розгляд справи відкладено на 02.12.2025.

За клопотанням представника позивача від 01.12.2025, адвоката Дворнікової А.Ю., протокольною ухвалою судове засідання у справі № 120/7828/25, яке призначено на 02.12.2025 о 09:45 год, відкладено на 13.01.2026.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16.12.2025 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено, забезпечено участь представника позивача, адвоката Дворнікової А.Ю., у судовому засіданні, що призначене на 09 год 30 хв 13.01.2026 (та у всіх наступних у цій справі у разі їх проведення) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згодом, за клопотанням представника позивача від 13.01.2026, адвоката Дворнікової А.Ю., судове засідання у справі призначене на 13.01.2026 о 09:30 год., відкладено на 27.01.2026.

26.01.2026 представник позивача, адвокат Дворнікова А.Ю., подала клопотання про відкладення судового засідання у справі № 120/7828/25, яке призначено на 27.01.2026 о 09:45 год, на іншу дату, мотивуючи тим, що у зв`язку з одночасним призначенням судових засідань в різних справах о 09:45 та об 11:00 годині того ж дня адвокат не має можливості з`явитися у судове засідання у справі № 120/7828/25, яке не підлягає задоволенню, оскільки за наявної можливості наданої судом про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, втретє відкладення судового засідання за клопотанням представника позивача, адвоката Дворнікової А.Ю., суд розцінює як зловживання процесуальними правами.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2025 позовну заяву позивача залишено без руху та запропоновано надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного із наданням доказів поважності причин його пропуску, а також надати пояснення щодо дати з якої позивачу стало відомо про спірну податкову вимогу від 04.04.2023 та відповідні докази.

У встановлений судом строк позивач надав заяву про поновлення процесуального строку та вказав, що лише та виключно 26.02.2025 із матеріалів справи № 120/2614/25 останньому стало відомо про винесення податковим органом 04.04.2023 стосовно позивача податкової вимоги № 0000209-1302-0232 змістом якої є те, що станом на 03.04.2023 сума податкового боргу Товариства склала 4 375 379,20 грн.

Щодо рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №2100404334028 (оскаржуваної вимоги) позивач зауважує, що за отримання поштового відправлення поставив особистий підпис ОСОБА_1 , який не був уповноваженою особою на отримання поштової кореспонденції та не повідомив Товариство, у тому числі Білоносова О.Ю., про надходження будь-яких листів. Крім того, в подальшому ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін наказом від 30.10.2023 № 88-К.

Також позивач посилається на вплив воєнного стану, як на підставу для поновлення строку звернення до суду.

З огляду на викладене, представник позивача просив поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача докази надсилання/вручення позивачу оскаржуваних рішень, зокрема податкової вимоги від 04.04.2023 № 0000209-1302-0232.

11.07.2025 подано відзив на позову заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Акцентували увагу, що позовна заява в частині оскарження податкової вимоги від 04.04.2023 року №0000209-1302-0232, подана із порушенням строку, встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а обставини, на які посилається позивач (ведення воєнного стану), не є достатніми і не підтверджені належними доказами.

Окрім того, 25.07.2025 відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду, яке мотивоване тим, що 04.04.2023 року ГУ ДПС у Вінницькій області прийнято податкову вимогу № 0000209- 1302-0232. В подальшому, рекомендованим повідомленням про вручення 04.04.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області на адресу ПАТ “Будматеріали” (вул. Данила Нечая, буд. 55) направлено вказану податкову вимогу, яку в свою чергу було вручено за довіреністю 10.04.2023 року, (що підтверджується корінцем рекомендованого повідомлення про вручення, яке додається).

Відповідач зауважує, що вручення рекомендованого повідомлення за довіреністю відбувається шляхом видачі його уповноваженій особі, яка має відповідну довіреність, засвідчену належним чином. Оператор поштового зв`язку перевіряє наявність довіреності та відповідність даних особи, яка пред`являє її. Після підтвердження повноважень, рекомендоване повідомлення вручається уповноваженій особі, яка підписує повідомлення про вручення.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п. 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

З огляду на викладене відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду, в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 0000209-1302-0232 від 04.04.2023.

30.07.2025 представником позивача подано заперечення на клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду.

04.08.2025 у підготовчому засіданні витребувано у ГУ ДПС у Вінницькій області відомості щодо чинності податкової вимоги та інтегровану картку платника податків. Також продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.

05.09.2025 представником відповідача надано витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 12.09.2025, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів, призначено наступне судове засідання.

06.10.2025 представником позивача подано додаткові письмові пояснення, а також докази (платіжні документи), які на думку представника, засвідчують факт сплати податкового боргу за спірною податковою вимогою.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 06.10.2025, представник позивача просила поновити строк звернення до суду, в частині спірної податкової вимоги № 0000209-1302-0232 від 04.04.2023.

Водночас, представник відповідача у підготовчому засіданні, просила залишити позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 0000209-1302-0232 від 04.04.2023.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом, перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Як встановлено судом першої інстанції, спірним у цій справі є питання додержання позивачем строку звернення до суду з позовом, в частині щодо оскарження податкової вимоги від 04.04.2023 № 0000209-1302-0232.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є положення статті 56 ПК України. Зі змісту цієї норми слідує, що в платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас, якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно з пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Судом першої інстанції враховано висновок Верховного Суду у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас, норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відтак, для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, Верховний Суд зазначив, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права.

Також, Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.

Верховний Суд зробив висновок, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено лише спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

Водночас правового висновку про те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова Верховного Суду не містить.

У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у складі судової палати змінив попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати вказав, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.

Тобто, у випадку досудового вирішення спору, оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, встановлюється місячний строк звернення до суду, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. У разі, якщо процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення не застосовувалась, для оскарження податкового повідомлення-рішення застосовується шестимісячний строк звернення до суду, передбачений абзацом першим частини другої статті 122 КАС України.

Відтак, до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду.

Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 ПК України).

Відповідно до положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України;

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику), (пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.5 статті 42 Податкового кодексу України).

З положення наведених норм чинного законодавства вбачається, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків вважається врученим у тому числі і у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Також слід зазначити, що Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Як встановлено судом першої інстанції, 04.04.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області сформовано податкову вимогу № 0000209-1302-0232, відповідно до якої сума податкового боргу становить 4 375 379,20 грн.

Оскаржувана вимога надіслана на податкову адресу позивача (вул. Данила Нечая, 55, м. Вінниця) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та була вручена за довіреністю 10.04.2023, що підтверджується корінцем рекомендованого повідомлення про вручення.

Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, строк звернення до суду із позовом про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 0000209-1302-0232 від 04.04.2023 розпочав свій відлік з 11.04.2023 та закінчився 11.10.2023. Позовну заяву, в частині позовних вимог, про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 0000209-1302-0232 від 04.04.2023 представник позивача подала до суду 03.06.2025 (дата на конверті), тобто з пропуском строку звернення до суду.

При цьому, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Зокрема, за правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Слід зазначити, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

За усталеною позицією Верховного Суду поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 зазначила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

З матеріалів справи встановлено, що у клопотанні від 20.06.2025 представник позивача вказує, що лише 26.02.2025 із матеріалів справи № 120/2614/25 останньому стало відомо про формування податковим органом стосовно позивача податкової вимоги від 04.04.2023 № 0000209-1302-0232 змістом якої є те, що станом на 03.04.2023 сума податкового боргу Товариства склала 4 375 379,20 грн.

Щодо рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №2100404334028 (оскаржуваної вимоги) позивач зауважує, що за отримання поштового відправлення поставив особистий підпис ОСОБА_1 , який не був уповноваженою особою на отримання поштової кореспонденції та не повідомив Товариство, у тому числі ОСОБА_2 , про надходження будь-яких листів. Крім того, ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін наказом від 30.10.2023 № 88-К. Також позивач посилається на вплив воєнного стану, як на підставу для поновлення строку звернення до суду.

Надаючи оцінку доводам заявника, суд першої інстанції враховував, що матеріалами справи підтверджено отримання спірної податкової вимоги працівником ПрАТ "Будматеріали" за довіреністю - Гончаренко М.В. 10.04.2023.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження представника позивача, що ОСОБА_1 не був уповноваженою особою на отримання поштової кореспонденції, адже такі обставини не змінюють момент, з якого позивачеві міг дізнатися про порушення його прав та інтересів прийнятим контролюючим органом податковим рішенням. Матеріали справи іншого не містять.

Водночас, з інтегрованої картки платника податків ПрАТ "Будматеріали" та наданих представником позивачем копій платіжних документів слідує, що позивачем здійснювалася часткова сплата податкового боргу, починаючи з січня 2025 року.

Разом з тим встановлено, що позовна заява податкового органу про стягнення заборгованості з приватного акціонерного товариства "Будматеріали" надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 26.02.2025 (адміністративна справа №120/2614/25). Тобто, можна дійти висновку, що позивач все ж таки був обізнаний про податковий борг до подання позовної заяви ГУ ДПС у Вінницькій області, в межах справи 120/2614/25.

З огляду на викладене, податкова вимога від 04.04.2023 № 0000209-1302-0232 є чинною, а відповідач не мав обов`язку повторно надсилати таку після часткової сплати податкового боргу.

Крім того, суд бере до уваги детальний розрахунок суми податкового боргу до податкової вимоги ГУ ДПС у Вінницькій області від 04.04.2023 № 0000209-1302-0232, відповідно до якого податковий борг становить 4 375 379, 20 грн, з них податкове зобов`язання - 4 375 039,20 грн, зокрема:

- рентна плата за користування надрами для видобування корисних копалин місц. знач. - 147646,56 грн;

- рентна плата за користування надрами для видобування корисних копалин місц. знач. - 28824,23 грн (податкове зобов`язання у сумі 28 484,23 грн та штрафні санкції у сумі 340,00 грн);

- орендна плата з юридичних осіб - 3 687 975,33 грн;

- орендна плата з юридичних осіб - 291 019,71 грн;

- екологічний податок, який справляється за викид в атмосферу повітря заборонених речовин (крім викиду в атмосферу двооксиду) - 70 532,72 грн;

- екологічний податок, який справляється за викид в атмосферу повітря двооксиду вуглецю стаціонарними джерелами забруднення - 149 380,65 грн.

Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що вищевказані податкові зобов`язання самостійно задекларовані ПрАТ "Будматеріали", що підвереджується також Актом ГУ ДПС у Вінницькій області про результати документальної планової виїзної перевірки ПрАТ "Будматеріали" від 16.09.2024 №32454/02-32-07-01/06959287.

Поряд із цим, питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.04.2023 у справі № 140/1487/22, від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18, від 23.12.2022 у справі № 760/5369/19, від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 02.06.2022 у справі у №757/30991/18-а.

Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

З урахуванням наведених вище обставин суд доходить висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом не з поважних причин.

Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач не усунув недоліки позовної заяви та не зазначив у поданій заяві причин поважності пропуску строку звернення до суду, підтверджуючих доказів не надав.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, а також враховуючи те, що позивачем не надано доказів наявності поважних причин, які б унеможливлювали його звернення до суду, у строк визначений Законом, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Будматеріали" залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.