Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №285/636/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/636/25

Головуючий у 1-й інстанції: Коцюба О.М.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

28 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року розгляд справи призначено на 02 грудня 2025 року.

01 грудня 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

01 грудня 2025 року до суду від апелянта надійшла заява про відкладення розгляду справи.

02 грудня 2025 року розгляд справи було відкладено на 09 грудня 2025 року. Крім того, з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність заслухати безпосередньо в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим явку відповідача було визнано обов`язковою.

08 грудня 2025 року від ОСОБА_1 повторно надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 025 року була задоволена.

Розгляд справи відкладено на 23 грудня 2025 року о 10:30 год.

10 грудня 2025 року від апелянта втретє надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року вказана заява була задоволена та відкладено розгляд справи на 20 січня 2026 року.

19 січня 2026 року від позивача надійшли письмові пояснення та від відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Позивач в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі.

Колегія суддів зазначає, що від відповідача надійшла заява про неможливість прибуття в судове засідання до Сьомого апеляційного адміністративного суду, у зв`язку із зайнятістю уповноваженого представника у підготовці та розгляді справ про адміністративні правопорушення.

Враховуючи, що суд вживав усіх можливих заходів для повного та об`єктивного розгляду справи, однак 20 січня 2026 року сторони в судове засідання не з`явились, тому колегія суддів прийшла до висновку про перехід з відкритого судового засідання до письмового, про що 20 січня 2026 року було винесено ухвалу.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 15.01.2025 року помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 — ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 678 від 15.01.2025 року за фактом того, що ОСОБА_1 15.01.2025 року о 10 год. 40 хв. знаходячись у ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , відмовився від отримання направлення на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби під час мобілізації.

22.01.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_3 було винесено постанову № 82, якою визнано винним ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 17000 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 2 ч. 1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Ч. 3 ст. 210-1 передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно облікової карти до військового квитка (тимчасового посвідчення) серії № НОМЕР_1 (а.с.20) ОСОБА_1 30.10.2003 року взято на військовий облік.

Згідно відмітку у паспорті громадянина України, ОСОБА_1 знято з військового обліку з відміткою "Не військовозобов`язаний" відповідно до наказу Міністерства оборони України № 342 від 09.06.2006 року, як особа, що визнана "непридатною до військової служби в мирний час та обмежено придатною у воєнний час".

З 2008 року наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року " Про Затвердження Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України" затверджено нове положення, а наказ Міністерства оборони України від 04 січня 1994 року №2 втратив чинність.

Наказ МО України № 342 від 09.06.2006 року також втратив чинність відповідно до наказу МО України № 24 від 15.01.2015 року «Про внесення змін до Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу в Збройних Силах України та інших військових формувань».

Наразі діючим є наказ МО України № 402 від 14.08.2008 року, зареєстрований Мінюстом України 17.11.2008 року за № 1109/15800, «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».

Таким чином, наказом Міністерства оборони України від 15.01.2015 №24 «Про внесення змін до Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу в Збройних Силах України та інших військових формувань» було скасовано положення про зняття з військового обліку громадян, які визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби в мирний час та обмежено придатними у воєнний час.

Крім того, така підстава, як визнання військово-лікарськими комісіями особи непридатною до військової служби в мирний час, обмежено придатною у воєнний час відсутня у частині 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для зняття військовозобов`язаного з військового обліку.

Таким чином, після прийняття вищевказаних наказів ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку, як особа, яка визнана військово- лікарською комісією неприданим до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час.

З матеріалів справи встановлено, що 15.01.2025 року помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 — ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 678 від 15.01.2025 року за фактом того, що ОСОБА_1 15.01.2025 року о 10 год. 40 хв. знаходячись у ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , відмовився від отримання направлення на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби під час мобілізації.

22.01.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_3 було винесено постанову № 82, якою визнано винним ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 17000 грн.

Однак, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, як судом першої інстанції так і відповідачем не було враховано Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 21.03.2024 року.

Так, у відповідності до п.2 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено:, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби".

Згідно п.1 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" цей Закон набирає чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказані зміни до Закону № 3621-IX були опубліковані в Голосі України 03.04.2024 року.

Тобто, враховуючи вищенаведені обставини, позивачу необхідно було пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби до 03.02.2025 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" від 12.02.2025 року згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто, нормативний акт продовжив строки проходження ВЛК встановлені Законом України 3621-IX від 21.03.2024.

Згідно п.1 вказаного Закону цей Закон набирає чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі ст. 280 КУпАП вбачається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, ІНФОРМАЦІЯ_4 всупереч вищевикладеним правовим нормам було притягнуто позивача до відповідальності до закінчення терміну проходження ВЛК, що свідчить про протиправність дій останнього.

Колегія суддів зазначає, що склад правопорушення – це сукупність чотирьох необхідних і достатніх елементів (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона), закріплених у законі ознак, що характеризують суспільно шкідливе діяння як правопорушення і є підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності. Без будь-якого з цих елементів діяння не може бути визнане правопорушенням

В даному випадку в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що принципи адміністративного судочинства визначено як загальні, фундаментальні положення, основоположні засади здійснення судового адміністративного процесу, норми, правила, якими керуються адміністративні суди у процесі вирішення адміністративних справ. Принципи адміністративного судочинства відображають не лише загальні засади і правила, але й особливості його здійснення, і це передусім стосується принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Суд повинен розглядати справи повно та об`єктивно, що означає всебічне, повне та неупереджене дослідження всіх обставин справи, оцінку доказів та дотримання законності, ретельно дослідити всі обставини справи, а не лише ті, що подані однією зі сторін.

Проте, в даному випадку суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Оскільки, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна постанова є незаконною, винесено всупереч норм чинного законодавства, тому суд апеляційної інстанції не надає оцінку іншим доводам та обставинам зазначеним позивачем.

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З урахуванням наведеного наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2025 року скасувати.

Прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 №82 від 22 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 - 1 КУпАП та накладення штрафу у сумі 1700 грн.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП- 1 закрити на підставі п.10 ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.