Вирок від 27 січня 2026 р. у справі №158/3127/23 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/3127/23

Провадження № 1-кп/0158/5/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченої – ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці кримінальне провадження № 22023030000000101 від 26.07.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , одруженої, з середньою освітою, працює на посаді робітника ТОВ «Кромберг Енд Шуберт», раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, -

В С Т А Н О В И В

Так, внаслідок розпочатої 20.02.2014 збройної агресії російської федерації (далі рф) проти України, відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України.

Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів збройних сил рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію Автономної Республіки Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову №337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Надалі, всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 №3314 (ХХІХ), президент рф володимир путін, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил рф на територію України.

На виконання вищевказаного наказу, 24.02.2022 військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державний кордон України в Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Харківській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого продовжена на даний час.

Відповідно до ст. 1 даного Закону, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону визначено, що до здійснення заходів правового режиму воєнного стану, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, залучаються військові формування разом із правоохоронними органами, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Згідно з положеннями ст. 8 Закону, до заходів правового режиму воєнного стану відносяться, зокрема:

7) перевірка у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів у осіб, а в разі потреби проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України;

10) встановлення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;

12) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучення у підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремих громадян електронного комунікаційного обладнання, телевізійної, відео- і аудіоапаратури, комп`ютерів, а також у разі потреби інших технічних засобів зв`язку.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», терористична діяльність - діяльність, яка охоплює, серед іншого, пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», контррозвідувальна діяльність - спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, яка здійснюється з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів, спрямованих на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України.

Статтею 5 Закону визначено, що спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про основи національного спротиву», завданнями територіальної оборони є:

1) своєчасне реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони території та захисту населення на визначеній місцевості;

3) участь у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків ведення воєнних (бойових) дій;

5) участь у забезпеченні умов для безпечного функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та органів військового управління;

10) участь у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану в разі його введення на всій території України або в окремих її місцевостях;

Постановою Кабінету Міністрів України № 1456 від 29.12.2021 «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану» визначено механізм перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, крім обмежень, визначених Конституцією України.

Зокрема, відповідно до п. 5 цієї Постанови, право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Згідно з п. 6 указаної Постанови, під час проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян уповноважена особа може застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції виявлення вибухонебезпечних предметів та речей (речовин), обіг яких заборонено чи обмежено, фото-, аудіо- і відеофіксації.

В ході розвитку подій, пов`язаних з військовою агресією рф, 11.07.2023 співробітниками УСБУ у Волинській області, на підставі Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про боротьбу з тероризмом», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про основи національного спротиву», Постанови Кабінету Міністрів України № 1456 від 29.12.2021 «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», директиви з територіальної оборони Головнокомандувача Збройних сил України № 6022 від 22.08.2022, «Плану участі СБУ у територіальній обороні окремих місцевостей України» від 20.09.2022 № 17м-8972, здійснювались на території смт. Цумань Луцького району заходи з протидії розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти України.

У свою чергу, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 11.07.2023, в ході усних висловлювань, шляхом транслювання переконання, що в Україні відбувається «внутрішній громадянський конфлікт», «брат вбиває брата», «україномовні українці вбивають російськомовних українців», заперечення нападу/можливості нападу росії на Україну, з метою формування у співрозмовника ідентичних з автором висловлювань міркувань, переконань, спонукання мислити та діяти згідно комунікативної інтенції автора, з урахуванням суспільно-політичної ситуації, що відбувається станом на момент мовлення та слугувала інформаційним базисом для висловлювань, в яких чітко прослідковується стійка проросійська позиція, заперечувала збройну агресію російської федерації проти України, розпочату в 2014 році.

Зокрема вона, 11.07.2023, близько 18:00, перебуваючи в приміщенні цеху ПрАТ «Цумань» (смт. Цумань, вул. Грушевського, 7, Луцького району Волинської області), у ході усного спілкування зі співробітниками УСБУ у Волинській області, котрі проводили заходи з протидії розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти України - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , здійснила наступні висловлювання: «Я не рахую, що немає війни, я бачу, що брат брата вбиває. А росія…Тут українець українця вбиває, а не російська федерація. Я не знаю, що там твориться. То при чому я тут я маю діло до туда? Ви припиніть. Підніміть начальство це… припиніть війну. … Да, в нас війни немає… Це брат брата, це українець українця б`є… То ви розберіться там і припиніть цю війну, а не щоб стільки гинуло людей, стільки скільки гинуло діток, скільки гинуло чоловіків»; «…(росія) ні при чому тута»; «…Зараз між собою воюєте. А що не хватає?»; «Нє же ж, так не було (росія не нападала у 2014 і 24-го лютого не почалась повномасштабна війна між росією і Україною)», чим здійснила заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році.

Вона ж, безпосередньо після цього, продовжуючи свої протиправні дії, перебуваючи в приміщенні службового кабінету начальника цеху ПрАТ «Цумань» (смт. Цумань, вул. Грушевського, 7, Луцького району Волинської області), у ході усного спілкування з вищевказаними співробітниками УСБУ у Волинській області, котрі проводили заходи з протидії розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти України, та у присутності інших працівників даного підприємства – ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , здійснила наступні висловлювання: «Ми всі є росіяни…Русини…В Україні брат вбиває брата, вбиває українець українця»; «…а в Україні внутрішній конфлікт між україномовними та російськомовними українцями»; «росія не нападала на Україну, я особисто цього не бачила», «росія не могла напасти на Україну, так як ми всі жили мирно і добре за часів Радянського Союзу, не було кордонів і ми були одним народом, а в Україні внутрішній конфлікт між україномовними та російськомовними українцями», чим здійснила заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнала. Вважає, що має право висловлювати свою думку. Зазначала, що усі докази у кримінальному провадженні є сфабрикованими та зібрані з порушенням вимог КПК України. Крім того, ствердила під час проведення досудового розслідування було порушено її право на захист. Вважає, що вказане кримінальне правопорушення відносно неї спровоковано.

Незважаючи на заперечення своєї вини ОСОБА_4 , її винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю доказів, дослідженими безпосередньо у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що під час проведення заходів з протидії розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти України, на підставі розпорядження керівника, 11.07.2023 року здійснювалось опитування працівників ПрАТ «Цумань». Під час розмови з ОСОБА_4 , остання заперечувала збройної агресії рф проти України, зокрема зазначила, що «в Україні є внутрішня війна», «росія на України не нападала». Почувши це, він увімкнув диктофон на телефоні та повідомив останню про фіксацію розмови. На його прохання, ОСОБА_4 відмовилась пред`явити документи, що посвідчують її особу та надати для огляду мобільний телефон, у зв`язку чим, на пропозицію начальника цеху ПрАТ «Цумань», вони перейшли до її службового кабінету, де ОСОБА_4 , в присутності працівників було роз`яснено, що у зв`язку із введенням Україні військового стану здійснюється перевірка документів та особистих речей. В ході подальшої розмови з ОСОБА_4 , остання в присутності начальника та інших працівників цеху, повідомила, що «в нас нічого не відбувається, в нас не війна з росією, а те, що українці воюють з українцями, україномовне населення воює з російськомовним». Зазначила, що «ми є один народ, ми всі є росіяни». Вказане на його думку свідчить, про заперечення збройної агресії рф проти України.

Покази свідка ОСОБА_7 повність узгоджуються з показами свідка ОСОБА_6 , який також підтвердив висловлювання ОСОБА_4 , які на його думку, свідчать про заперечення обвинуваченою війни рф проти України.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, в липні 2023 року під час розмови ОСОБА_4 із співробітниками СБУ, в її кабінеті, на запитання останніх повідомила, що не знає хто на кого напав, вона особисто нічого не знає та не бачила. Вказала, що розмова ОСОБА_4 із співробітниками СБУ відбулась у форматі звичайного спілкування.

Свідок ОСОБА_12 суду показала, що в липні 2023 року, під час розмови ОСОБА_4 із співробітниками СБУ, в кабінеті начальника цеху, на запитання останніх повідомила, що «війни немає, вона нічого не бачила». Будь-який тиск працівниками СБУ на ОСОБА_4 не здійснювався.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що в липні 2023 року, вона була присутня під час розмови ОСОБА_4 із співробітниками СБУ, в кабінеті начальника цеху. Зустріч відбувалась у форматі спілкування. Які запитання були поставлені працівниками СБУ до ОСОБА_4 , не пам`ятає. Вказала, що в момент спілкування з працівниками СБУ, між нею та ОСОБА_4 виник конфлікт, через те, що остання не сприймає, що в Україні йде війна, внаслідок якої гинуть люди.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що прийшли працівники СБУ та попросили надати для огляду документи та мобільні телефони. ОСОБА_4 надавати вказані речі відмовилась. На запитання працівників СБУ «Чи є в Україні війна?», вона відповідала «що вона нічого не знає та особистого цього не бачила». Зустріч відбувалась у форматі спілкування.

Свідок ОСОБА_13 , який роз`яснено положення ст. 63 Конституції України, будь-яких обставин, що мають значення для справи, суду не повідомила.

З досліджених у порядку ст. 358 КПК України у судовому засіданні письмових доказів, судом встановлено наступне.

Відповідно до протоколу огляду від 03.08.2023 року DVD-диска, яким зафіксованого розмову ОСОБА_4 з оперативним працівником УСБУ у Волинській області, що мало місце 11.07.2023 під час виконання останнім в смт. Цумань Луцького району Волинської області заходів з протидії розвідувально-підрив діяльності іноземних спецслужб проти України. В ході вказаної розмови, обвинувачена висловлює твердження, що в Україні відбувається «внутрішній громадянський конфлікт», «брат вбиває брата», «україномовні українці вбивають російськомовних українців», заперечення нападу/можливості нападу росії на Україну (т. 2 а.с. 9-15).

Висновком експерта № 54/15/6-300 від 17.08.2023 року, яким зафіксовано в усному мовленні ОСОБА_4 наявність заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, яке міститься у таких фрагментах «Ми всі є росіяни.. Русини… в Україні вбиває брат брата, вбиває українець українця», «…а в Україні внутрішній конфлікт між україномовними та російськомовними українцями»; «росія не нападала на Україну, я особисто цього не бачила», «росія не могла напасти на Україну, так як ми всі жили мирно і добре за часів Радянського Союзу, не було кордонів і ми були одним народом, а в Україні внутрішній конфлікт між україномовними та російськомовними українцями». Разом з цим, у висновку вказано, що ОСОБА_4 висловлює стійке переконання, що війна триває в Україні відбувається між самими українцями «брат вбиває брата» заклик до «начальства», тобто верхівки державної влади України припинити цю війну (внутрішню, таку що відбувається між українцями без участі росії), переконання що росія у 2014 році не нападала на Україну і 24 лютого 2022 року не розпочинала повномасштабну війну (тут українець українця вбиває, а не російська федерація; це брат брата, це українець українця б`є») (т.2 а.с.17-29).

Як встановлено з висновку судово-психіатричного експерта №309, ОСОБА_4 в період інкримінованих їй протиправних дій не страждала на хронічне психічне захворювання, недоумство чи тимчасово хворобливий розлад психічної діяльності, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На час проведення експертизи, ОСОБА_4 на будь-який психічний розлад не страждає, може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру, не потребує. У п.22 указаного висновку констатовано «висловлювання ОСОБА_4 і погляди відображають її світогляд і не мають психопатологічного походження» (т.2 а.с.32-33).

Судовий експерт ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що судово-психіатрична експертиза проведена за участі ОСОБА_4 . При проведені експертизи, експертом враховано, що ОСОБА_4 значиться в картотеці КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» з 1998 року з діагнозом: «шизофренія, параноїдна форма» та враховано медичну документацію підекспертної. Ствердив, що будь-якого тиску інших осіб при проведенні експертизи та складені висновку на нього не здійснювалось. Констатував, що ОСОБА_4 в період інкримінованих їй протиправних дій не страждала на хронічне психічне захворювання, недоумство чи тимчасово хворобливий розлад психічної діяльності, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На час проведення експертизи, ОСОБА_4 на будь-який психічний розлад не страждає, може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру, не потребує.

Відповідно до ст. 94 КПК України кожен доказ повинен бути оцінений з точки зору належності, допустимості і достовірності, а в сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Статтею 85 КПК України регламентовано, що належність доказів відображає положення про те, що на підставі цих даних установлюється наявність чи відсутність фактів і обставин, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Відповідно до ст.86 КПК України допустимість доказів означає отримання фактичних даних у встановленому законом порядку.

Щодо ознаки достовірності доказів, то вона закладена у розумінні фактичних даних як правдивих відомостей. Під достатністю слід розуміти сукупність належних та допустимих фактичних даних, які у своїй єдності забезпечують відображення всіх елементів предмета доказування та приводять до висновку про доведеність (недоведеність) обставин кримінального провадження, тоді як критерій взаємопов`язаності слід розглядати з тієї позиції, що докази не повинні суперечити один одному чи створювати неоднозначне уявлення про ті чи інші факти.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своєму рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Досліджені докази, відповідно до ст. ст. 85, 86 КПК України, суд вважає належними та допустимими, оскільки вони прямо та опосередковано підтверджують обставини, що підлягають доказуванню та мають значення у даному провадженні, а також отримані у порядку, встановленому цим Кодексом. Крім того, такі є достовірними, а їх сукупність є достатньою для прийняття рішення по кримінальному провадженню.

Варто зазначити, що судовому засідання ОСОБА_4 заявляла про провокацію злочину, що не виключає самого факту вчинення злочину; про недоведеність вини у зв`язку з недопустимістю доказів; про те, що не вчиняли жодного злочину. При цьому, жодного логічного та послідовного пояснення щодо подій, які були предметом судового розгляду, остання не надала.

Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія , якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді ,- є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 .09.2020 року у справі № 555/2067/18) .

Показання обвинуваченої про свою непричетність до вчинення кримінального правопорушення, не заслуговують на увагу та спростовуються показаннями свідків та письмовими доказами, які є узгодженими між собою, є логічними, послідовними та відповідають вищенаведеним доказам винуватості та відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, не заслуговує на увагу твердження обвинуваченої ОСОБА_4 про порушення права на захист, оскільки в ході досудового розслідування та судового розгляду вказаного кримінального провадження, останній було забезпечено захисника.

Разом з цим, в ніяких об`єктивних даних, які б свідчили про те, що в ході проведення досудового розслідування до ОСОБА_4 слідчим, прокурором та адвокатом застосовувався психологічний тиск, останньою суду не надано.

В ході судового розгляду даної справи, з метою перевірки даного факту, судом постановлено ухвалу, якою доручено ТУ ДБР у місті Львові, з дотриманням вимог ст. 214 КПК України, провести перевірку повідомлених обвинуваченою ОСОБА_4 фактів щодо застосування до неї психологічно тиску старшим слідчим в ОВС СВ УСБУ у Волинській області ОСОБА_15 , адвокатом ОСОБА_16 та прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Волинської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

На підставі вищевказаної ухвали внесено відомості до ЄРДР за № 6202414013000916 від 29.11.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. Однак, на даний час про результати виконання ухвали суд не повідомлено.

Таким чином, оцінивши всебічно, повно та неупереджено досліджені докази, які визнані судом належними, допустимими та достовірними, суд дійшов висновку про повну доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України – заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

При призначенні покарання суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до якого покарання призначається в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

В силу ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 відноситься до категорії нетяжких злочинів.

Крім того, суд враховує особу обвинуваченої ОСОБА_4 , який має постійне місце проживання, з яким характеризується виключно позитивно, працевлаштована, на утриманні перебуває непрацездатна, відсутність даних щодо ймовірного перебування останнього на диспансерному обліку у лікаря нарколога, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась.

Разом з цим, ні на досудовому слідстві, ні в ході судового розгляду обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненому не визнала, не розкаялась, навпаки своєю зверхньою поведінкою в судовому засіданні, безпідставними скаргами, заявами та клопотаннями затягувала судовий розгляд, зловживала своїми правами, висловлювала зверхність та неповагу до суду та інших державних органів.

Суд також бере до уваги дані досудової доповіді, якою ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінені як середній, зроблений висновок про можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України.

Обставин, які у відповідності до ст.66 КК України пом`якшують покарання, суд не вбачає.

У відповідності до ст. 67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 , є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Таким чином, враховуючи відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючої обставини, беручи до уваги особу обвинуваченої, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поведінку останньої в ході судового розгляду справи, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч. 2 ст. 50 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді пробаційного нагляду, в межах санкції статті за якою вона обвинувачується

На думку суду, саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченими, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Вказана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело. Зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Питання про речові докази та судові витрати слід вирішити у відповідності до вимог ст. ст. 100, 124 КПК України.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Враховуючи встановлення судом винуватості ОСОБА_4 у кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, тяжкість злочину, у вчиненні якого вона обвинувачується, даних про її особу, наявність постійного місця проживання, а також, поведінку останньої під час судового розгляду справи; неявки в судові засідання, суд приходить до переконання, що міру запобіжного заходу відносно неї слід обрати у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби, оскільки даний запобіжний захід забезпечать належну процесуальну поведінку останньої.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В

Визнати винною ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України та призначити покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 59-1 КК України встановити ОСОБА_4 , такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду рахувати з дня постановки ОСОБА_4 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

До вступу вироку в законну силу, обрати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певну пору доби (нічний час).

Покласти на обвинувачувану ОСОБА_4 такі зобов`язання:

1. прибувати за першою вимогою до суду, прокурора.

2. заборонити залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду з 22:00 години до 06:00 години, за виключенням оголошення у зазначений період повітряної тривоги у Волинській області для переходу в спеціально обладнане приміщення (укриття).

Речовий доказ - DVD-R диск із записом розмови ОСОБА_4 із оперативним працівником УСБУ у Волинській області, що мала місце 11.07.2023 року, який зберігається при матеріалах кримінального провадження – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави витрати, пов`язані із залученням експерта для проведення судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи в розмірі 7169 (сім тисяч сто шістдесят дев`ять) грн. 40 коп.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1