Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №620/3023/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3023/21 Суддя першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФ в Чернігівській області) про:

- визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФ в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам;

- зобов`язання ГУ ПФ в Чернігівській області здійснити з 17.07.2018 перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачці, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) за період з 17.07.2018 по 24.09.2020 залишено без розгляду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 позов задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати з 25.09.2020 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати з 25.09.2020 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, в якій просила змінити спосіб і порядок виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №620/3023/21 шляхом стягнення з ГУ ПФ в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на її користь невиплачену заборгованість пенсії в сумі 303 505,73 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025, з урахуванням ухвали від 17.11.2025 про виправлення описки, заяву задоволено частково та постановлено встановити спосіб і порядок виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 по справі №620/3023/21 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість по пенсії у сумі 303 505,73 грн.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на приписи ст. 378 КАС України у редакції, яка набрала чинності з 19.12.2024, невиконання рішення суду щодо пенсійних та інших соціальних виплат протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого рішення шляхом стягнення з суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Відтак, оскільки станом на час звернення з цією заявою нараховані відповідачем кошти виплачені не були, то наявні підстав для зміни способу виконання рішення суду у цій справі.

Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, по-перше, що змінений спосіб виконання судового рішення фактично зумовив зміну рішення суду по суті, що за усталеною практикою Верховного Суду є неприпустимим, по-друге, резолютивна частина ухвали суду стосується іншої, ніж позивач, особи, по-третє, судом застосовано норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які не регулюють спірні правовідносини, по-четверте, рішення суду у цій справі виконано, адже його виконання було переглянуто та встановлено, що доплата за період з 25.09.2020 по 31.12.2024 відсутня, по-п`яте, зміна способу і порядку виконання рішення є правом а не обов`язком суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини та застосовані норми ч. 3 ст. 378 КАС України у чинній редакції, за якою невиконання судового рішення протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку його виконання. Окремо наголошує, що за наданими відповідачем відомостями до державного виконавця сума заборгованості складала 303 505,73 грн, а відтак посилання апелянта на те, що така заборгованість відсутня після перегляду виконання рішення є безпідставним.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 27.01.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Приписи абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України визначать, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У свою чергу, як правильно підкреслив суд першої інстанції, частину третю статті 378 КАС України згідно із Законом № 4094-IX від 21.11.2024, який набрав чинності 19.12.2024, доповнено абзацом другим наступного змісту: «Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.».

Отже, за чинного станом на день постановлення оскаржуваної ухвали від 12.08.2025 законодавцем було прямо передбачено, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, зокрема, перерахунку пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Матеріали справи свідчать, що на виконання рішення суду у цій справі відповідачем нарахована позивачу доплата за період з 25.09.2020 по 31.08.2023 в сумі 303 505,73 грн, яка, як повідомило ГУ ПФ в Чернігівській області Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом від 02.08.2023 №2500-0401-8/49937, буде виплачувати в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Однак доказів, що вказана сума виплачена позивачу, матеріали справи не містять. Твердження апелянта про те, що після перегляду виконання рішення суду доплата за період з 25.09.2020 по 31.12.2024 відсутня, колегія суддів оцінює критично, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цих обставин відповідачем не надано. Більше того, ГУ ПФ в Чернігівській області не зазначено, яким чином виконано рішення суду у цій справі, наслідком чого стала відсутність доплати за згаданий вище період.

За таких обставин, оскільки станом як на час подання ОСОБА_1 заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення, на день постановлення оскаржуваної ухвали, а також на день її апеляційного перегляду відповідачем не забезпечено виконання рішення суду у справі №620/3023/21 протягом більше ніж двох місяців з моменту набрання ним законної сили, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість поданої заяви та необхідності зміни способу виконання судового рішення шляхом стягнення з ГУ ПФ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсії у сумі 303 505,73 грн, однак не за рахунок його бюджетних асигнувань, безпосередньо з ГУ ПФ в Чернігівській області, як це прямо передбачено у ч. 3 ст. 378 КАС України.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.10.2025 у справі №380/7706/22, в якій, поміж іншим, суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах підкреслив, що наявний факт часткового невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, щодо виплати на користь позивача перерахованої пенсійної виплати, протягом більш ніж двох місяців.

Таким чином, всупереч доводів апелянта, застосування процесуального механізму, передбаченого абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання судового рішення із зобов`язання вчинити дії на стягнення нарахованої суми є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав громадянина.

Посилання апелянта на ряд висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, на переконання колегії суддів, є помилковими, оскільки вони є нерелевантними та такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже висновки Верховного Суду України стосувалися застосування положень КАС України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Щодо аргументів апелянта про те, що в оскаржуваній ухвалі вирішувалося питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення щодо ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що, як було встановлено вище, вказана помилка була виправлена судом першої інстанції шляхом постановлення ухвали від 17.11.2025 про виправлення описки.

У свою чергу суд апеляційної інстанції погоджується з позицією апелянта про безпідставність посилання суду першої інстанції на норми ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки останні спірні правовідносини не регулюють. Відтак означене посилання підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в цілому правильно вирішено питання про зміну способу і порядку виконання рішення, однак помилково у мотивувальній частині зазначено посилання на норми закону, які спірні правовідносини не регулюють, а у резолютивній частині зазначено про необхідність стягнення коштів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а не безпосередньо з нього, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - змінити у мотивувальній та резолютивній частинах.

Керуючись ст. ст. 14, 242-244, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 378 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 листопада 2025 року про виправлення описки) - змінити у мотивувальній частині та у резолютивній, виклавши абзац другий її резолютивної частини у такій редакції:

«Встановити спосіб і порядок виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 по справі №620/3023/21 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість по пенсії у сумі 303 505,73 грн.».

В іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.В. Файдюк

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення виготовлено 27 січня 2026 року.