Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №760/2122/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/2122/25 Головуючий у 1 інстанції: Українець В.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

За участю секретаря Данилюк Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, закриття провадження у справі, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив:

- постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА Nє3884448 від 18.01.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, скасувати.

- провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, відповідно до п. 1 ч. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на жоден із доказів, які передбачені ст. 251 КУпАП, зокрема, інформація про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами статей 73, 74 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 січня 2025 року щодо ОСОБА_1 інспектором 1 взводу 2 роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Костюком Р.Г. винесена постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КпАП України у вигляді штрафу 680 гривень за здійснення руху в смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8, чим порушив п. 17.1 ПДР України.

Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Положеннями частини 1 статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини 2 статті 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху закріплено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно пункту 17.1 Правил дорожнього руху, на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.

Пунктом 17.2 Правил дорожнього руху закріплено, що водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини.

Як вбачається з матеріалів справи, інспектором 1 взводу 2 роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Костюком Р.Г. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3884448 від 18 січня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 680 грн. (а.с. 8-9).

У даній постанові вказано, що особа, яка керувала транспортним засобом, здійснила рух смугою для маршрутних транспортних засобів, що позначена знаком 5.11, чим порушила пункт 17.1 Правил дорожнього руху.

Разом з тим, позивач зазначив, що рухався по Кільцевій дорозі в напрямку вулиці Метрологічної в другій смузі. На перехресті Кільцевої дороги та вулиці Івана Сірка рух транспортних засобів з другої смуги переходить в смугу для маршрутних транспортних засобів, позначеною знаком 5.8. Зазначає, що, виїхавши на перехрестя, побачив перед собою вказаний знак та дорожню розмітку, яка позначає смугу для маршрутних транспортних засобів, після чого, заїхавши на неї, здійснив перестроювання у ліву смугу із дотриманням Правил дорожнього руху України та враховуючи дорожню обстановку.

Таким чином, позивач зазначив, що діяв правомірно, оскільки, відповідно до п. 17.2 Правил дорожнього руху, водію дозволяється заїжджати на смугу для маршрутних транспортних засобів під час виїзду на дорогу.

Позивач стверджує, що наведені в оскаржуваній постанові обставини не відповідають дійсності, жодних доказів, які б підтвердили вчинення мною порушення ПДР відповідачем не надано, а відтак склад адміністративного правопорушення в його діях відсутній.

Крім того, як зазначає позивач, оскаржувана постанова є необгрунтованою та незаконною з огляду на те, що до неї не додано жодного доказу на підтвердження вчинення ним порушення ПДР.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що з наданого відповідачем відеозапису вбачається, що позивач, виїхавши на смугу для маршрутних транспортних засобів, рухався по цій смузі. Крім того, з відеозапису видно, що покажчик повороту ліворуч позивач не увімкнув.

Разом з тим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки аргументам позивача, викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив, щодо того, що в оскаржуваній постанові відсутні посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фіксацію правопорушення.

Апелянт звертає увагу на те, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами статей 73, 74 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а зазначив, що «…приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення».

Отже, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в пункті 7 («До постанови додаються:») оскаржуваної постанови серії ЕНА №3884448 від 18 січня 2025 року відсутнє посилання на технічний засіб, яким здійснено фото або відеофіксацію.

Водночас, приписами частини третьої статті 283 КупАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Правова позиція з цього питання неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №524/1113/17, від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.

З урахуванням вищенаведеного, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3884448 від 18 січня 2025 року.

Колегія суддів зауважує, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 у справі №338/1/17.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 122 КУпАП, матеріали справи не містять.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, колегія суддів дійшла висновку, що постанова інспектора 1 взводу 2 роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Костюка Романа Григоровича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3884448 від 18 січня 2025 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП підлягає закриттю.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 листопада 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора 1 взводу 2 роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Костюка Романа Григоровича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3884448 від 18 січня 2025 року.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.